Journal articles on the topic 'Акти суб’єктів військового управління'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Акти суб’єктів військового управління.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 15 journal articles for your research on the topic 'Акти суб’єктів військового управління.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Яковлєв, П. "Суб’єкти військового управління як інституції забезпечення інформаційної безпеки України." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 4 (December 30, 2019): 74–82. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.4.07.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу правового статусу суб’єктів військового управління України виокремлено спеціальні повноваження суб’єктів військового управління у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, убезпечення національного інформаційного простору від інформаційних диверсій та інших недоброзичливих дій, що можуть призвести до негативних наслідків
2
Beryslavska, O. М. "Структурно-функціональна характеристика системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 111–21. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.11.
Full textAbstract:
Метою статті є вивчення системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва. В межах визначеної мети дослідження основним завданням вбачається розкриття, на основі структурно-функціонального методу, окремих елементів вказаної системи та аналіз їхньої взаємодії і залежності між ними в рамках єдиного цілого.Наукова новизна статті полягає у використанні структурно-функціонального методу як найбільш прийнятного у дослідженні суб’єктів управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, оскільки за допомогою визначення компетенції вказаних суб’єктів можливо проаналізувати їх регулюючий вплив на об’єкт управління, а саме на установи, задіяні в процесі підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва як структурні елементи системи військової освіти та безпосередньо на самих фахівців цивільно-військового співробітництва.Висновки. У статті визначено, що систему цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України очолює Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, яке є органом військового управління Збройних Сил України та одночасно органом, що координує діяльність військових навчальних закладів щодо підготовки фахівців із цивільно-військового співробітництва. Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України є замовником на підготовку фахівців із цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та одночасно здійснює управлінські (адміністративно-правові повноваження) у сфері такої підготовки.Управлінська компетенція – це сукупність правових засобів, які надаються суб’єкту управління (Управлінню цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України) для виконання відповідних функцій (завдань), повноважень у сфері публічного управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, в тому числі з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників такої підготовки. Компетенція Управління цивільно-військового співробітництва реалізується в актах і діях та включає функції та повноваження, а адміністративні або управлінські повноваження зводяться в основному до вирішення представницьких, організаційних та координаційних питань.Аргументовано, що для побудови ефективної системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва необхідне досягнення таких цілей: 1) створення умов для підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва в рамках програм міжнародного співробітництва, а також запровадження системи підготовки військових фахівців для системи цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 2) створення кадрового резерву з військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, які мають досвід цивільно-військового співробітництва, для їх оперативного використання в інтересах забезпечення діяльності Збройних Сил України; 3) розробка стандартів діяльності груп цивільно-військового співробітництва та протоколів дій у штатних ситуаціях взаємодії; розробка структури та механізму залучення цивільного потенціалу в інтересах діяльності Збройних Сил України.
3
Ostaschenko, T. M., V. O. Zhakhovsky, and V. G. Livinskyi. "Сучасні підходи до управління Медичними силами Збройних Сил України." Ukrainian Journal of Military Medicine 2, no. 4 (December 30, 2021): 14–25. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-014.
Full textAbstract:
Вступ. Головною метою управління Медичними силами Збройних Сил України (Медичні сили) є підтримання визначеного рівня бойової та мобілізаційної готовності органів управління медичним забезпеченням, медичних підрозділів військових частин і військово-медичних закладів, їх всебічна підготовка до застосування та ефективної реалізації можливостей під час вирішення поставлених завдань.
Мета. Визначення сучасних підходів до управління Медичними силами Збройних Сил України в мирний час та в особливий період.
Матеріали та методи. Використані законодавчі та нормативно-правові акти, керівні документи, інформаційно-довідкові матеріали, монографії та наукові статті у відкритих виданнях щодо управління Збройними Силами (ЗС) України та їх медичним забезпеченням. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення, прогностичний.
Результати. Наведено основні положення управління військами (силами) у ЗС України, що здійснюється для підтримання готовності військ (сил) до виконання завдань за призначенням, їх підготовки та успішного виконання завдань у ході ведення операції (бойових дій). Висвітлено вимоги, завдання та функції військового управління. Розкрито поняття системи та органів управління військами (силами). Детально розглянуто систему управління медичним забезпеченням ЗС України у мирний час і в особливий період. Наведено перелік органів управління медичним забезпеченням ЗС України на всіх рівнях військового управління. Схематично представлено систему управління медичним забезпеченням ЗС України у мирний час і в особливий період, а також ієрархію органів управління медичним забезпеченням ЗС України.
Висновки. На даному етапі розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під управлінням медичним забезпеченням слід розуміти цілеспрямовану діяльність командувача Медичних сил ЗС України, начальників (органів управління) медичним забезпеченням, начальників медичних служб військових частин щодо впливу на підпорядковані сили і засоби з метою виконання завдань за призначенням та досягнення поставленої мети. Управління медичним забезпеченням здійснюється командувачем Медичних сил у загальній системі управління ЗС України через пункти управління та базується на загальних принципах і вимогах, що лежать в основі управління військами (силами).
4
Коротун, О. М. "МЕТОДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 26, 2020): 100–103. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).197.
Full textAbstract:
Широкий аспект питань, пов’язаних з правовим захистом інтелектуальної власності, спонукає автора звернутися до різних теоретичних джерел. В основі правового спрямування цієї статті лежать концепції та доктринальні підходи представників адміністра-тивного права до вирішення проблеми. З метою роз-криття специфіки діяльності державного управління було проаналізовано обов’язковий їх атрибут – методи управління. Цікавим є те, що специфіка форм діяльно-сті публічної адміністрації щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності пов’язана з кількістю власників прав інтелектуальної власності та великою кількістю їх об’єктів. Це визначає конкретні адміні-стративно-правові методи діяльності.Автор звертає увагу, що процес реалізації функцій державного управління передбачає впровадження ад-міністративно-правових та організаційних методів. З цією метою аналізуються такі аспекти діяльності: концептуальні підходи вчених до запровадження ад-міністративно-правових методів, що відображають взаємозв’язок керівної системи та керованої підсисте-ми; виконавча та адміністративна діяльність суб’єктів державного управління; нормативно-правові акти, що стосуються конкретної діяльності державного управ-ління у сфері захисту інтелектуальної власності. На основі аналізу методів управлінської діяльності дове-дено, що за допомогою використання адміністратив-них інструментів (методів здійснення управлінської діяльності) та за наявності відповідних керованих об’єктів реалізація адміністративно-правових форм суб’єктом державного управління залежить від пра-вового статусу суб’єкта та характеристики керовано-го об’єкта. Від цього залежать особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних мето-дів у галузі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й із застосуванням адміністративного примусу. Методи управління, що виражають різні ас-пекти практичної діяльності різних суб’єктів держав-ного управління, певною мірою залежать від стану законодавчого регулювання захисту прав інтелекту-альної власності, особливостей керованого об’єкта, що дає широкий вибір використання різних видів адміні-стративно-правових методів.Автор визначає поняття «адміністративно-право-ві методи забезпечення захисту прав інтелектуальної власності» як методи та прийоми прямого та свідомого впливу органів (службових осіб) державного управлін-ня на підставі визначеної компетенції.
5
Настюк, В. Я., І. М. Коропатнік, and В. В. Карелін. "Розвиток та становлення механізму реалізації адміністративно-правового режиму цивільно-військового співробітництва в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 23, 2020): 145–53. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2426.
Full textAbstract:
У статті розглядається необхідність дослідження проблем розвитку та становлення механізму реалізації адміністративно-правового режиму цивільно-військового співробітництва в Україні. Зазначено, що питання адміністративно-правових режимів у тому чи іншому аспекті досліджували як вітчизняні, так і закордонні автори, а саме: В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Є.О. Бараш, В.В. Бєлєвцева, Ю.П. Битяк, О.Г. Братель, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, В.В. Зуй, С.В. Ківалов, Т.О. Коло-моєць, В.М. Комарницький, А.Т. Комзюк, С.О. Кузніченко, С.К. Могил, Т.П. Мінка, В.Я. Настюк, С.В. Пєтков, В.М. Плішкін, М.М. Тищенко й інші.
А до питання цивільно-військового співробітництва звертались також низка науковців юристів та військовослужбовців, зокрема: Б.В. Бернадський, С.І. Денисенко, Р.О. Додонов, В.В. Коваленко, І.М. Коропатнік, В.О. Кушнір, О.О. Оліфіров, С.В. Пєтков, І.П. Рущенко, С.М. Салкуцан, О.Ф. Саль-нікова, В.М. Тарасов, В. М. Телелим, І.М. Шопіна й інші.
Визначено основні нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Управління цивільно-військового співробітництва в Україні.
Визначено, що після запровадження в Україні адміністративно-правового режиму цивільно-військового співробітництва на визволених територіях України підвищилася довіра місцевих жителів до діяльності Збройних сил України у районах дислокації військових частин та підрозділів угруповань військ. Надається допомога цивільному населенню визволених територій, а також організовано взаємодію з іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами, місцевими органами влади, засобами масової інформації, різноманітними гуманітарними організаціями та приватним сектором у районах проведення операції Об'єднаних сил.
Констатовано, що процес реалізації адміністративно-правового режиму цивільно-військового співробітництва і дотепер недостатньо висвітлений вітчизняними та закордонними науковцями. Можна припустити, що основна причина такого явища полягає в тому, що виникнення, становлення й удосконалення системи співробітництва цивільного населення та військової організації, починаючи з періоду існування Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в історії України і закінчуючи сьогоденням, характеризується хронічною політичною нестабільністю та постійним реформуванням означеної сфери, особливо за сучасних умов.
6
Semenov, Ye. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.18.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що реформування місцевого самоврядування, що триває наразі в Україні, потребує належного правового забезпечення такої діяльності. У сфері адміністративного права це вимагає, зокрема, розробки і впровадження дієвого та ефективного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності системи органів місцевого самоврядування. Тому важливим завданням має бути побудова теоретичної основи механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні, оскільки це матиме важливе практичне значення для подальшого удосконалення законодавства України, що регламентує правовий статус та діяльність об’єднаних територіальних громад, а також для розвитку науки адміністративного права. Метою статті є визначення поняття та структури механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. Наголошено, що адміністративно-правові засоби мають впливати на управлінську діяльність відповідних суб’єктів з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Такий висновок дозволяє сформулювати власне визначення розгляданого механізму правового регулювання. Отже, під механізмом адміністративно-правового регулювання слід розуміти сукупність правових засобів, що впливають на управлінську діяльність відповідних суб’єктів публічного адміністрування з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Досліджено поняття та окремі складові механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. З’ясовано, що основними структурними елементами такого механізму є: а) адміністративно-правові норми, що закріплюють права та обов’язки суб’єктів управлінської діяльності об’єднаних територіальних громад; б) адміністративно-правові відносини, що складаються у процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності суб’єктами управління у сфері публічної діяльності об’єднаних територіальних громад; в) акти реалізації адміністративно-правових норм, що знаходять свій вираз у виконанні положень нормативних актів у сфері адміністративного права у процесі взаємодії суб’єктів, що беруть участь у процесі управління діяльністю об’єднаних територіальних громад.
7
Chernetsky, Alexey, and Anna Chernetskaya. "Проблемні аспекти ведення лісового господарства на землях оборони." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, no. 4 (August 31, 2020): 78–88. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.4.7.
Full textAbstract:
В статті розглянуто історичні аспекти та сучасний стан ведення лісового господарства на землях, наданих для потреб оборони. Досліджено проблематику організації ведення лісового господарства суб’єктами лісогосподарської діяльності, органом управління яких є Міністерство оборони України.
Проведений автором статті аналіз дозволив йому дійти висновку про те, що з 1991 року постійно змінювалась і перекручувалась основна мета створення та функціонування у сфері оборонного відомства лісогосподарських підрозділів. На момент створення у 1949 році військові лісгоспи забезпечували організацію ведення взірцевого лісового господарства та відтворення лісів на землях оборони навколо військових аеродромів, полігонів, арсеналів тощо. Натомість, на цей час основна мета діяльності лісогосподарських суб’єктів господарювання, органом управління яких є Міністерство оборони України, була зведена до отримання прибутку. Крім того, зловживання посадовими особами різних рівнів та бездіяльність оборонного відомства, як органу управління майном, призвели до безпідставного відчуження земельних ділянок та засобів виробництва, якими лісогосподарські підрозділи наділялись при створенні та в процесі функціонування. Безпідставність відчуження майна лісогосподарських підрозділів оборонного відомства, на думку автора, зумовлена особливим статусом майна військових лісгоспів. Аналіз національного законодавства засвідчив, що з набуттям Україною незалежності майно установ і організацій, які увійшли до складу Збройних Сил України набуло статусу військового майна. Отже, відчуження такого майна неможливе без прийняття урядом України відповідних рішень.
Також, на думку автора, в реаліях сьогодення ведення лісового господарства на землях оборони має бути організовано неприбутковими лісогосподарськими підрозділами зі сфери управління Міністерства оборони України.
8
Яцинюк, Вадім Васильович. "АРХЕТИПОВИИЙ КОНФЛІКТ НОРМОТВОРЕННЯ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 26, no. 1 (July 19, 2021): 270–81. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-270-281.
Full textAbstract:
Розглядається нормотворча діяльність органів публічного управління в Україні. Правотворчість є одним з видів безпосередньої ді- яльності уповноважених органів з розроблення, прийняття, зміни або до- повнення нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти дублюються, суперечать один одному, створюється велика кількість документів щодо внесення змін та доповнень до чинних нормативно-право- вих актів, штучно “роздувають” законодавство України, містять неконкрет- ні, розмиті формулювання, що призводить до різночитання, некоректного тлумачення та застосування норм законодавства і відповідно порушення законних прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб. До об’єк- тивних причин помилок належать: динамізм правової системи України, інтенсивний розвиток і оновлення законодавства України; різноманітні, і часто суперечливі інтереси різних верств населення тощо. Суб’єктивними причинами є: відсутність законодавчого закріплення, ігнорування чи недо- тримання розроблених наукою і практикою правил і вимог законодавчої техніки; існуючі протиріччя між наукою і практикою законотворчості та їх відірваність одна від одної; недостатній рівень професіоналізму законотвор- ця; неналежний рівень експертизи законопроектів; недостатнє експертне забезпечення законопроектувальних робіт; відсутність належної скоорди- нованості дій суб’єктів законотворчості; відсутність державної концепції розвитку законодавства України. Аналіз нормотворення проводиться скрізь призму колективного несві- домого та конфлікту архетипів із сучасністю. Архетипи відповідно до теорії Юнга — це універсальні вроджені психічні структури, що складають зміст колективного несвідомого. Архетипи змушують людей абсолютно певним чином сприймати, переживати події і реагувати на них. Можлива будь-яка кількість архетипів. Юнг вважав їх регуляторами по- ведінки і психічного життя, які організують і спрямовують психічні про- цеси. Без спеціальної інформації про архетипи людина не усвідомлює, що перебуває під впливом колективно несвідомих архетипних сил. Якщо вплив колективного несвідомого посилюється, ego виявляється “схопленим” архе- типними імпульсами, які поневолюють людину. Знання цього факту досить корисне, оскільки воно допомагає деякою мірою контролювати ситуацію. Оскільки архетипи мають як позитивну, так і негативну сторони, контроль полягає у спробі активізувати першу за рахунок другої.
9
Бондар, Анастасія, Ірина Петренко, and Олександр Томенко. "Сучасні тенденції управління фізичною культурою і спортом в Україні." Слобожанський науково-спортивний вісник 6, no. 86 (December 23, 2021): 57–63. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2021-6.009.
Full textAbstract:
Мета: виділити сучасні тенденції управління фізичною культурою і спортом в Україні на підставі узагальнення наукових доробок вітчизняних вчених. Матеріал і методи: теоретичні та практичні дослідження вітчизняних вчених, офіційні документи, методи порівняння, синтезу, аналізу. Результати: в умовах євроінтеграції нашої країни слід дотримуватися введених Європейським Союзом норм і стандартів, які регулюють питання рухової активності і спорту, на державному рівні слід розробити дорожню карту розвитку спорту відповідно до завдань і напрямів, зазначених у Білій книзі Європейсько Союзу. Назріла необхідність виокремлення сфери спорту на законодавчому і організаційному рівні, тому у науковий обіг та у нормативно-правове поле, відповідно до європейського законодавства, доцільно вводити поняття «сфера спорту» для окреслення діяльності фізкультурно-спортивних організацій та інших суб’єктів господарювання, які надають фізкультурно-спортивні послуги та проводять діяльність за такими напрямами, як оздоровча фізична активність, спорт у освіті та навчанні, масовий спорт і спорт для всіх, спорт вищих досягнень та професійний спорт. Поняття «фізична культура» доцільно залучати до наукового та суспільного обігу для окреслення діяльності людей, пов’язаної з використанням фізичних вправ. Ці питання слід врегулювати на законодавчому рівні і внести відповідні зміни до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» та підзаконні акти, що регулюють сферу спорту. Висновки: сучасними тенденціями управління фізичною культурою і спортом в Україні є перехід на європейські стандарти, зміна механізмів впровадження державної політики, децентралізація влади, розвиток ринку та підвищення якості фізкультурно-спортивних послуг завдяки введенню державних стандартів. Ключові слова: фізична культура, спорт, сфера фізичної культури і спорту, сфера спорту, фізкультурно-спортивні організації, управління, децентралізація, реформа.
10
Melnyk, Serhii. "Organizational and legal principles of cooperation between military administration subjects of Ukraine and the European Union." Vìsnik Marìupolʹsʹkogo deržavnogo unìversitetu. Serìâ: Pravo 9, no. 17 (2019): 15–21. http://dx.doi.org/10.34079/2226-3047-2019-9-17-15-21.
Full text
11
ХАРИТОНОВ, СЕРГІЙ. "Зміцнення військового правопорядку та окремі питання вдосконалення кримінального законодавства України." Право України, no. 2020/02 (2020): 198. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-198.
Full textAbstract:
Оборона України, захист її суверенітету, недоторканності та територіальної цілісності від агресивних посягань, забезпечення державної безпеки є справою держави, суспільства та всього народу України, що знайшло чітке закріплення у статтях 17, 65 Конституції України. Ця діяльність держави та сус пільства загалом є правом усіх суб’єктів суспільного буття і кожного з них окремо, якому одночасно відповідає їх конституційний обов’язок. Цей обов’язок доцільно поділити на загальний – держави, суспільства і кожного громадянина України та спеціальний, який притаманний окремим суб’єктам, а саме: З бройним Силам України (ЗСУ), Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України. У сутності й взаємодії ці суб’єкти становлять воєнну організацію України. Для забезпечення належного функціонування воєнної організації та виконання завдань, які ставляться перед нею, держава створює фундаментальну нормативноправову базу, що визначає спеціальний правовий режим, щодо прав та обов’язків структурних одиниць цієї організації. Основою правового режиму є військова дисципліна та військовий правопорядок. Цей правовий режим реалізується через систему відповідних засобів: організаційних, економічних, правових. Серед останніх засоби кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінальної відповідальності за військові злочини, що мають загальнопревентивний (спеціальнопревентивний), виховний та каральний характер, відіграють суттєве значення. Саме кримінально-правова охорона суспільних відносин у сфері несення військової служби сприяє існуванню належної військової дисципліни та правопорядку у військових підрозділах, що слугує необхідним підґрунтям для забезпечення боєздатності цих підрозділів і загалом утво рюють стан обороноздатності та захищеності держави. У сучасних умовах, коли Україна пере буває, по суті, у стані збройного конфлікту, це значною мірою впливає на стан злочинності в різноманітних сферах життєдіяльності держави, зокрема й у ЗСУ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства. Статис тичні дані Генеральної прокуратури України свідчать, що останнім часом, почи наючи з 2014 р., спостерігаються тенденції зростання кількості злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), що, безперечно, негативно впливає на забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, здатності воєнної організації України адекватно реагувати на будь-які акти ворожих дій із боку інших держав. Злочини проти порядку несення військової служби мають питому вагу в масиві всієї злочинності в Україні. Зрозуміло: якщо не вживати заходів, здатних суттєво вплинути на військову злочинність для стабілізації ситуації у сфері військового правопорядку та військової дисципліни, це створить серйозну загрозу для національної безпеки України. Мета статті – запропонувати внесення належних змін до змісту деяких статей чинного Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів.
12
ФЕДИК, Андрій. "ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки, no. 4 (July 15, 2020): 205–24. http://dx.doi.org/10.32453/5.vi4.387.
Full textAbstract:
Статтю присвячено висвітленню результатів поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених щодо проблематики розвитку професійного мислення з використанням методу проблемного навчання. Розкрито та охарактеризовано основні етапи проблемного навчання. За результатами теоретико-методологічного аналізу подано ознаки, умови та рівні оптимізації розвитку професійного мислення під час проблемного навчання. Висвітлено характеристику переліку спеціальних проблемних методів викладання з метою покращення якості навчального процесу в системі професійної освіти вищого військового навчального закладу Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ). З’ясовано, що цей метод є досить дієвим для розвитку професійного мислення майбутніх офіцерів-прикордонників в системі простійної підготовки ДПСУ. Активне впровадження цього методу може здійснюватись без докорінних змін традиційних форм надання освітніх послуг з принципово новою подачею інформації – на засадах проблемного викладання навчального матеріалу.
З метою підвищення розвитку професійного мислення майбутніх офіцерів-прикордонників під час проблемного навчання у системі професійної підготовки ДПСУ проаналізовано аспекти застосування психологічних механізмів управління учбовою діяльністю на концептуальних положеннях Ю. І. Машбиця. Визначено, що головними способом розвитку професійного мислення охоронців кордону є розвиток їх здатності до самостійного та групового дослідницького пошуку під час розв’язування професійних задач в системі «викладач – суб’єкт навчання» на основі принципу проблемності засвоєння навчального матеріалу. Під час розвитку професійного мислення суб’єктів навчання викладачеві необхідно будувати інтеракцію з урахуванням психологічних механізмів, які розглянуті в нашому дослідженні.
13
Євсєєв, Вадим, and Віктор Пащенко. "РЕЗУЛЬТАТИ РАНЖИРУВАННЯ ФАКТОРІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТУПІНЬ ЗАХИЩЕНОСТІ ВАЖЛИВИХ ДЕРЖАВНИХ ОБ’ЄКТІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 79, no. 1 (February 21, 2020): 47–58. http://dx.doi.org/10.32453/3.v79i1.96.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано актуалізацію загроз, пов’язаних з важливими державними об’єктами, що розташовані на території України. Відомо, що Національна гвардія України є одним з основних суб’єктів забезпечення безпеки даних об’єктів. Для успішного виконання покладеної на Національну гвардію України функції з охорони важливих державних об’єктів першочергове значення має вивчення факторів, що впливають на ступінь захищеності об’єктів охорони. Проведено класифікацію цих факторів за принципом об’єднання широкого кола факторів у групи. З використанням методу експертного оцінювання була визначена сукупність факторів, що впливають на ступінь захищеності важливих державних об’єктів. Встановлено, що основними фак-торами, які впливають на ступінь захищеності об’єктів охорони, є фактори групи мезорівня. До них належать: некеровані або слабокеровані фактори (рівень складності оперативної обстановки в районі виконання завдань, тривалість виконання завдань бойової служби, рівень всебічного забезпечення, очікувані втрати сил та засобів в ході виконання завдань, рівень підготовки противника) і керовані фактори (чисельність сил та засобів охорони об’єктів, способи організації бойової служби та охорони об’єктів, рівень підготовки особового складу, обсяг службово-бойових завдань та бойової служби). З використанням методу апріорного ранжирування була визначена величина впливу на ступінь захищеності об’єктів охорони кожного із цих факторів. Результати проведення ранжирування показали, що найбільш суттєвий вплив на ступінь захищеності важливих державних об’єктів мають такі фактори: чисельність сил та засобів охорони об’єктів, рівень підготовки особового складу, обсяг службово-бойових завдань та бойової служби, способи організації бойової служби і охорони об’єктів. Наведено рекомендації щодо використання отриманих результатів у практичній діяльності органів військового управління Національної гвардії України і визначено напрями подальших досліджень.
14
Шамрай, Б. М. "ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(41) (April 11, 2022): 32–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).962.
Full textAbstract:
Шамрай Б. М. Окремі питання парламентськогоконтролю за додержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України. – Стаття.У статті розглядаються окремі питання парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України.Зазначається, що парламентський контроль задодержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців є ключовим елементом демократичного цивільного контролю за сектором безпеки та оборони в нашій державі.Проаналізовано нормативно-правові акти,що визначають основні засади парламентськогоконтролю за додержанням конституційних праві свобод людини та відображають діяльністьУповноваженого Верховної Ради України з правлюдини. Висвітлено погляди учених-юристів, якідосліджували окремі питання парламентськогоконтролю за додержанням конституційних прав ісвобод військовослужбовців в Україні.Зазначено, що парламентський контроль, якийздійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та безпосередньо представникУповноваженого у справах захисту прав військовослужбовців має важливе значення за додержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців. Проте, представник Уповноваженогоне має достатньо повноважень, які необхідні дляефективного гарантування конституційних правта свобод особам, які проходять військову службу.Акцентовано увагу на досвіді зарубіжних країнсвіту, зокрема на діяльності інституту військовогоомбудсмена, що функціонує в ФРН, Швеції, Ізраїлі, Норвегії та інших державах, який підзвітнийпарламенту і незалежний від органів виконавчоївлади, насамперед від Міністерства оборони таінших органів військового управління. Широкінаглядові функції за діяльністю державних органів і посадових осіб усіх рівнів, якими наділенийвійськовий омбудсмен в зарубіжних країнах, свідчать про високий авторитет цього інституту.Наголошується на важливості створення окремого інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав військовослужбовців та вдосконалення нормативно-правової бази що шляхомзакріплення на конституційному рівні питаннящодо парламентського контролю за додержаннямконституційних прав та свобод військовослужбовців Збройних Сил України та інших військовихформувань, що здійснюватиметься через Уповноваженого Верховної Ради України з прав військовослужбовців. А також, розробки та прийняттявідповідного законодавчого акту, який визначатиме основні засади парламентського контролю задодержанням конституційних прав та свобод військовослужбовців, що здійснюватиме на постійній основі Уповноважений Верховної Ради України з прав військовослужбовців.
15
Вичавка, Валерій, and Ляшук Роман. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИКОРДОННОГО ЗАГОНУ З ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ." Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, no. 3 (December 9, 2019). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi3.17.
Full textAbstract:
У статті розглядається нормативно-правове забезпечення діяльності прикордонного загону з протидії тероризму. Наукове дослідження здійснено з використанням методів дедукції та індукції, аналізу та синтезу, які допомогли визначити структурно-логічну схему дослідження. Логіко-семантичний та догматичний методи застосовувались під час встановлення змісту правових норм. Системний метод допоміг з’ясувати внутрішню структуру діяльності прикордонного загону. Об’єктами дослідження стали нормативно-правові акти що регулюють діяльність прикордонного загону. На підставі вивчення норм національного законодавства та відомчих нормативно-правових актів встановлено, що охороняючи визначену ділянку державного кордону України прикордонний загін забезпечує дотримання законодавства у прикордонній та інших сферах, відповідно до компетенції, у тому числі й антитерористичного спрямування. Проведене дослідження дозволило зробити висновки про структуру діяльності прикордонних загонів Державної прикордонної служби України щодо протидії тероризму на ділянці відповідальності, яка включає: управління з організації, керівництва та контролю дій підпорядкованих підрозділів з протидії тероризму; охорону державного кордону на ділянці відповідальності щодо недопущення здійснення терористичних актів та їх нейтралізація (локалізація) в разі вчинення; недопущення перетинання державного кордону України у пунктах пропуску особами причетними до терористичної діяльності та засобами терору; виявлення та недопущення вчинення терористичних актів на контрольованих прикордонних територіях, прикордонних смугах; оперативне застосування підрозділів які призначені для захисту та посилення охорони визначеної ділянки державного кордону; своєчасне інформування про терористичні загрози та залучення інших суб’єктів які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції.