Journal articles on the topic 'Активність громадська'

В умовах сучасних трансформаційних процесів, що відбуваються у всіх соціокультурних сферах суспільного життя актуалізуються питання підготовки молодої людини, майбутнього фахівця як соціально-активної особистості, спроможної мобільно, оперативно, свідомо і відповідально працювати і діяти. Значні можливості для вирішення означених завдань має громадська діяльність, яка виступає основою для формування лідерських якостей особистості, її соціальної активності, відповідального ставлення до взаємодії із соціумом. Мета статті: на основі теоретичного аналізу визначити суть поняття «громадська діяльність» та схарактеризувати його зміст. У дослідженні ми використовували такі методи: аналіз, узагальнення, систематизація психолого-педагогічних, соціологічних, філософських праць учених, енциклопедично-довідкової літератури з питань громадської діяльності особистості. У статті представлені результати теоретичного аналізу поняття «громадська діяльність». Схарактеризовано зміст та сутність означеного поняття. Висвітлені різні підходи до тлумачення поняття «громадська діяльність» представниками психологічної, соціологічної, філософської, педагогічної наук. У дослідженні визначені термінологічні межі близьких за змістом понять: «соціальна діяльність», «громадська активність», «соціальна активність», «громадянська активність», встановлено різницю між ними та ступінь співвідношення цих понять. З’ясовано що поняття «соціальна діяльність» значно ширше за поняття «громадська діяльність», оскільки охоплює усі способи активної взаємодії індивідуума з соціумом. Проте, «громадська діяльність» реалізується лише у спектрі безоплатної неприбуткової діяльності. Розкрито зв’язок поняття «громадська діяльність» з поняттями «громадська активність» та «соціальна активність». Визначені методи та форми громадської діяльності, її напрями. На основі вивчення та аналізу наукової, довідкової літератури представлено визначення громадської діяльності як самостійної, добровільної діяльності, спрямованої на вирішення соціально значущих завдань, важливих суспільних проблем.

Дослідження моделей взаємодії держави і громадянського су- спільства дало змогу розглядати відповідну проблематику у функціональ- ному розрізі. Обґрунтовано, що визначення та забезпечення оптимальної моделі взаємодії між державою та громадянським суспільством є назрілою і необхідною умовою політичної модернізації та демократизації, прямим шляхом до політичної стабільності будь-якої держави, оскільки адекватна взаємодія між сторонами спирається на зважений баланс інтересів кожної з них, а взаємовигідне партнерство на основі паритетного соціального діа- логу сприяє не лише вдосконаленню і підвищенню ефективності соціальної політики, а й стабілізації всього суспільного буття загалом. Наголошено, що в кожній державі з урахуванням її специфіки формується власна модель со- ціальної політики. Визначено, що становлення ефективної взаємодії між організаціями гро- мадянського суспільства та державними інституціями напряму залежить від якісних змін моделі державного управління в Україні, серед яких децентралі- зація, послаблення неефективних адміністративно-командних і суто регуля- тивних методів тощо. Революція Гідності відкрила новий етап в історії роз- витку громадянського суспільства, продемонструвала вплив громадськості на суспільно-політичні перетворення, стала поштовхом для оновлення та переформатування влади. Такі цілі вимагають створення повноцінних, а не декларативних громадських інституцій, здатних отримати інформацію на по- чаткових стадіях ухвалення управлінських рішень, запропонувати альтерна- тиви, здійснювати контроль. Розглянуто, що для взаємодії органів влади та громадянського суспільства використовуються такі механізми як консульта- ції з громадськістю, участь у громадських радах, робочих групах, громадські експертизи і моніторинги, громадські слухання, інформаційні запити до ор- ганів державної влади тощо. Визначено, що на сьогодні недостатньо реалізованим лишається потен- ціал аналітично-експертного середовища, профспілкових організацій, ор- ганізацій роботодавців у формуванні змісту державної політики. Водночас така співпраця має ґрунтуватися на принципах: громадська активність, партнерство, відкритість та відповідальність, політична незалежність, запо- бігання корупції, раціональний і збалансований розвиток, комплексність.

Найактуальнішою проблема становлення суб’єкта саморозвитку стає в юнацькому віці, коли вирішуються найбільш важливі завдання розвитку особистості: інтеграція і побудова цілісного образу Я, досягнення самоідентичності, особистісне, соціальне і професійне самовизначення. Метою даного дослідження є теоретично визначити психологічні особливості особистісного саморозвитку юнацького віку та експериментально дослідити показники саморозвитку студентів-психологів. На основі теоретичного аналізу саморозвиток особистості визначено як свідому, цілеспрямовану і самокеровану активність особистості, мета якої полягає в позитивній самозміні, що і забезпечує особистісне зростання, самовдосконалення, характеризується рухом від Я-реального до Я-потенційного і його досягненням на рівні зовнішніх проявів активності. У ранній юності формуються пізнавальні і професійні інтереси, потреба в праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність, стверджується самостійність особистості, вибір життєвого шляху. Однією з основних психологічних умов готовності суб’єкта до саморозвитку є відчуття і усвідомлення ним потреби в самозміні і особистісному зростанні, що формується в юнацькому віці. Саморозвиток особистості студентів-психологів є інтегральним багаторівневим психологічним новоутворенням, яке характеризує міру підготовленості особистості до діяльності. Рівень саморозвитку майбутніх психологів може бути охарактеризований як середній за більшістю показників методик діагностичного комплексу. Діагностовано високий рівень саморозвитку респондентів за такими показниками, як досягнення успіху, прагнення до влади та задоволеність працею. Більше половини респондентів продемонстрували одночасно високий та середній рівень за показниками сенсожиттєвих орієнтацій – життєві цілі, процес життя, локус контролю життя. Суттєва кількість респондентів показали низький рівень за показником толерантності до двозначності.

У статті розкрито сутність поняття «педагогічні умови», яка може бути представлена через два підходи: 1) комплекс заходів, зміст, методи і форми виховання, що забезпечують організацію матеріально-просторового середовища; 2) елемент педагогічної системи, що відображає можливості освітнього середовища за впливу на студентів (зміст, засоби, форми, технології). Педагогічні умови визначено як сукупність організаційних форм, педагогічних взаємодій, змісту навчання (дисциплін), що здійснюють спрямований вплив на студентів в ході їх фахової підготовки. З’ясовано, що необхідними педагогічними умовами є ті, які забезпечують процес формування правової культури майбутніх учителів в ході фахової підготовки, а під достатніми ‒ таке їх поєднання, яке забезпечує ефективність цього процесу. Обґрунтовано педагогічні умови формування правової культури майбутніх учителів історії та правознавства у фаховій підготовці, як-то: стимулювання мотивації пізнавальної діяльності, ціннісного ставлення студентів до норм права з урахуванням сучасних суспільно-історичних реалій з використанням інноваційних форм і активних методів навчання; диверсифікація змісту навчальних дисциплін для формування у студентів позитивного ставлення до правових знань; використання освітніх технологій, що забезпечують реалізацію правового досвіду (педагогічна і правова практики, правовиховна діяльність, громадська активність). Розкрито процес реалізації першої умови, що здійснювався у ході застосуванні інноваційних форм активних методів навчання; другої ‒ через вивчення студентами навчальних дисциплін та спецсемінарів; третьої ‒ за допомогою освітніх технологій.

В статті ґрунтовно проаналізовано сучасне нормативно-правове регулювання аудиторської діяльності та виявлено напрямки його вдосконалення в частині внутрішнього забезпечення аудиторської діяльності, яке передбачає для аудиторських компаній можливість вибору підходів до управління якістю своїх послуг, політики ціноутворення, корпоративної етики тощо, що посилюється умовами сталого розвитку та процесами децентралізації влади й управління. Можливість вибору методів і процедур в бухгалтерському обліку призвело до появи поняття «облікова політика». Назрілим є застосування в теорії і практиці аудиту категорії «аудиторська політика». Така категорія для суб’єктів аудиторської діяльності обґрунтовується необхідністю комплексної систематизації в одному внутрішньому документі як опису підходів (розкриття політики) щодо особливостей управління якістю і ціноутворенням своїх послуг, так і розкриття свого суспільного позиціонування й відповідальності. Публічна аудиторська політика сприятиме формуванню в суспільстві (зокрема, на певних сільських територіях) позитивного іміджу цієї діяльності, її відповідності цілям сталого розвитку. Запропоновано широке використання в науці та практиці аудиту категорії «аудиторська політика суб’єкта аудиторської діяльності» та змодельовано основні положення (розділи) її змісту (місія, управління якістю, розвиток персоналу й гендерна рівність, корпоративна етика, партнерська відповідальність, ціноутворення й винагород персоналу, дорожня карта розвитку суспільної корисності, професійно-громадська активність). Застосування аудиторської політики як внутрішнього документу, що визначає ключові орієнтири і вибір підходів функціонування аудиторської компанії на певний період, формує стрижень її фінансової діяльності та слугує комплексним представленням компанії для зовнішніх партнерів.

PROSOPOGRAPHY OF KHARKIV MEDICAL INSTITUTE IN 1945–1991 Ilin V. The article aims to determine and consider the typical features of the key healthcare organizers in the post-war Soviet Kharkiv. The author created the collective portrait of 15 prominent physicians, scholars and administrators who got education or made a career at Kharkiv Medical Institute. In particular the origin, work path, professional achievements and civic activity were taken into account. As a result the author came to such conclusions: pre-war repressions and the WWII caused the gap of generations in the medical community despite preservation of the certain scientific schools; the relative separation of duties on public-administrative and scientific was noticeable among the healthcare organizers; engagement of women to the healthcare management became widespread; formation of the post-war generation of healthcare administrators was influenced by war outcomes, isolation of a medical science and education, ideological pressure, formal mandatory public activity and importance of informal party and professional ties for the career advancement. The preliminary set of personal qualities typical for the post-war generation of medical administrators was distinguished in comparison with qualities of their teachers – representatives of the last pre-Soviet generation. The prospects of the further studies were outlined such as study of informal vertical and horizontal relations at Kharkiv Medical Institute. Key words: Kharkiv Medical Institute, post-war era, prosopography, Soviet healthcare. Резюме. ПРОСОПОГРАФІЯ ХАРКІВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ІНСТИТУТУ В 1945–1991 pp. Ільїн B. Метою статті є визначення та розгляд типових рис ключових організаторів охорони здоров’я в післявоєнному Харкові. Автор створив колективний портрет 15 видатних лікарів, науковців та керівників, які отримали освіту або зробили кар’єру в Харківському медичному інституті. Зокрема, було взято до уваги походження, трудовий шлях, професійні досягнення та громадська активність. У результаті автор дійшов таких висновків: довоєнні репресії та Друга світова війна зумовили розрив поколінь в медичній спільноті попри збереження окремих наукових шкіл; відносний поділ обов’язків на суспільно-адміністративні та наукові був помітним серед організаторів охорони здоров’я; поширеним стало залучення жінок до управління охороною здоров’я; на формування післявоєнного покоління адміністраторів охорони здоров’я вплинули наслідки війни, ізоляція медичних науки та освіти, ідеологічний тиск, формально обов’язкова громадська активність і важливість неформальних партійних й професійних зв’язків для кар’єрного просування. Було визначено попередній перелік особистих рис післявоєнного покоління медичних керівників порівняно з рисами їхніх вчителів – представників останнього дорадянського покоління медиків. Окреслено перспективи подальших досліджень, зокрема, вивчення неформальних вертикальних і горизонтальних відносин у Харківському медичному інституті. Ключові слова: післявоєнна доба, просопографія, радянська охорона здоров’я, Харківський медичний інститут. Резюме. ПРОСОПОГРАФИЯ ХАРЬКОВСКОГО МЕДИЦИНСКОГО ИНСТИТУТА В 1945–1991 ГГ Ильин B. Целью статьи является определение и рассмотрение типичных черт ключевых организаторов здравоохранения в послевоенном Харькове. Автор создал коллективный портрет 15 выдающихся врачей, ученых и руководителей, которые получили образование или сделали карьеру в Харьковском медицинском институте. В частности, во внимание было принято происхождение, трудовой путь, профессиональные достижения и общественная активность. В результате автор пришел к следующим выводам: довоенные репрессии и Вторая мировая война обусловили разрыв поколений в медицинском сообществе несмотря на сохранение отдельных научных школ; среди организаторов здравоохранения наблюдлось относительное разделение обязанностей на общественно-административные и научные; распространенным стало привлечение женщин к управлению здравоохранением; на формирование послевоенного поколения администраторов здравоохранения повлияли: последствия войны, изоляция медицинских науки и образования, идеологическое давление, формально обязательная общественная активность, важность неформальных партийных и профессиональных связей для карьерного продвижения. Был определен предварительный перечень личных качеств послевоенного поколения медицинских руководителей в сравнении с качествами их учителей – представителей последнего досоветского поколения медиков. Очерчены перспективы дальнейших исследований, в частности, изучение вертикальных и горизонтальных отношений в Харьковском медицинском институте. Ключевые слова: послевоенная эпоха, просопография, советское здравоохранение, Харьковский медицинский институт.

Анотація. Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці рівня та сутності впливу війни на корупційні процеси в України. Автори зауважують, що Україна – це європейська держава, що довгий час розвивалася під впливом тоталітарних принципів. Це у свою чергу неминуче вплинуло на сприйняття державницьких процесів громадянами, рівень їх правової культури та правової свідомості. Проблема протидії корупції завжди була однією з основних під час формування державної політики кожної демократичної та правової держави. А відтак центральною під час двох революцій у новітній історії України. Поза тим, не зважаючи на численні правові та організаційні реформи, все ж рівень корупції в Україні лишається досить високим. У лютому 2022 року в історії нашої держави відбулася подія, що докорінно вплинула на життя та свідомість кожного громадянина нашої держави. А відтак на усвідомлення та сприйняття корупції як явища. Аналізування інформаційних ресурсів та сучасних політичних процесів дає можливість виділити дві основні тенденції у корупційних проявах. Перша із них – позитивна та пов’язана з феноменом національної єдності, ключову роль у якому посідає громадськість. Досвід багатьох країн демонструє, що громадська активність є ключовою передумовою подолання корупції, тому що представники громадського суспільства особисто зацікавлені не лише в декларативному існуванні правової, демократичної та соціальної держави, а й у фактичному. Військові дії зуміли об’єднати абсолютно всіх громадян України для протидії спільному ворогу. Ми вважаємо, що це унікальне відчуття єдності може бути використано й у подальшому мирному життя для протидії корупції. Адже, зараз підвищилося значення кожного громадянина, адже кожен намагається сприяти державі у протидії агресору всіма можливими способами: захищаючи державу у лавах ЗСУ чи територіальної оборони, волонтерством чи продовжуючи працювати з метою наповнення державного бюджету. Друга – негативна, що пов’язана з пристосуванням корупційної складової до нових реалій суспільного життя. Як відомо корупція завжди слідує за грошовими потоками, свідченням цього є й зростання медичної корупції під час пандемії COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2. В умовах військових дій корупція активно перемістилася у діяльність Державної прикордонної служби.

Проаналізовано систему правового регулювання взаємодії Державної податкової служби України з громадськістю, яка представлена сукупністю законів і підзаконних нормативних актів, що створюють відповідне правове поле для їхньої співпраці. Установлено, що, незва- жаючи на досить велику кількість нормативно-правових актів, на практиці малоефективною залишається така співпраця, недостатньо врегульованими є питання дієвої участі інститутів громадянського суспільства у формуванні й реалізації податкової політики. Наголошується, що одним із покладених на Державну податкову службу завдань є саме співпраця з інститу- тами громадянського суспільства, забезпечення проведення консультацій із громадськістю, зокрема через громадську раду, з питань реалізації державної податкової політики. Дослі- джено діяльність Громадської ради при Державній податковій службі й запропоновано роз- робку й затвердження «Положення про Громадську раду при Державній податковій службі України». Вивчено практику укладання меморандумів і договорів про співпрацю між Дер- жавною податковою службою та громадськими організаціями протягом 2012–2021 років, а також статистичні дані щодо здійснених комунікативних заходів за участі представників засобів масової інформації та опрацьованих запитів протягом січня – червня 2021 року. Проаналізовано статистичні показники результатів публічного громадського обговорення проєктів наказів Міністерства фінансів України протягом липня 2021, що дозволило дійти висновків про низьку кількість та активність самих учасників обговорення, неврахування більшості пропозицій громадськості, зниження ефективності таких обговорень і поглиблен- ня недосконалості практики взаємодії між податковими органами й громадськістю. Запро- поновано затвердження Комунікаційної стратегії Державної податкової служби України; Програми покращення публічно-сервісної діяльності Державної податкової служби України; Концепції формування та підвищення податкової культури населення; Положення про Гро- мадську раду при Державній податковій службі.

Статтю присвячено актуальній проблемі – вихованню дітей та молоді з метою плекання їхнього здоров’я. Зазначено, що творча спадщина польських науковців, освітян і громадсько-просвітницьких діячів у контексті цієї проблеми заслуговує на особливу увагу, оскільки її переосмислення відкриває нове бачення реалізації здоров’язбережувального виховання учнів у загальноосвітніх школах України. Висвітлено зміст деяких праць лікаря, педагога, професора наук про фізичну культуру, спеціаліста у ділянці фізичного виховання і педагогіки здоров’я Мацєя Демеля (пол. Maciej Demel; 1923‒2017) щодо визначення феномена здоров’язбережувального виховання як педагогічного процесу, його мети, завдань і технологій. Під цим кутом деталізовано змістове наповнення таких розвідок вченого: «Нотатка з національної конференції шкільної гігієни» («Notatka z Krajowej Konferencji Higieny Szkolnej»; 1960), «Здоров’язбережувальне виховання як педагогічна дисципліна» («Wychowanie zdrowotne jako dyscyplina pedagogiczna»; 1965), «Про здоров’язбережувальне виховання» (пол. «O wychowaniu zdrowotnym»; 1968), «Вчитель здоров’я. Життя і діяльність лікаря Станіслава Копчиньського. 1873 – 1933 – 1973» («Nauczyciel zdrowia. Życie i dzieło doktora Stanisława Kopczyńskiego. 1873 ‒ 1933 – 1973»; 1972), «Мета фізичного і здоров’язбережувального навчання та виховання» («Cele kształcenia i wychowania fizycznego oraz zdrowotnego»; 1975), «Педагогіка здоров’я» («Pedagоgika zdrowia»; 1980). Констатовано, що ці твори М. Демеля сприяли популяризації дефініції «здоров’язбережувальне виховання» (пол. wychowanie zdrowotne) у науковому просторі Польщі, у них репрезентовано теоретичне підґрунтя здоров’язбережувального виховання як педагогічного процесу, анонсовано умови, методи, форми та засоби його реалізації. Виявлено, що до тематичних блоків здоров’язбережувального виховання дослідник залучив особисту гігієну, гігієну оточення, гігієну харчування, гігієну праці та відпочинку, особисту безпеку та громадську безпеку, першу допомогу при нещасних випадках, загартування, оптимальну рухову та фізичну активність, яка застосовується свідомо згідно індивідуальної програми, а також, що дуже цікаво, основні правила використання послуг «служби здоров’я» (поліклінік, лікарень, шпиталів), активну співпрацю пацієнта із лікарем під час лікування та реабілітації та правила, пов’язані із фармакологічним лікуванням.

В рамках статті аналізується науковий доробок, присвячений повсякденню студентів УРСР в другій половині ХХ ст., а також реконструюється історіографічний образ радянського студентства, що склались у сучасній українській історіографії. Історіографічний масив, присвячений зазначеному питанню, частково спирається на радянські соціологічні дослідження, значна частина яких була виконана в період «перебудови». Загалом проблема в українській історіографії досліджена нерівномірно як в проблемній, так і в хронологічній площинах. Дається взнаки і дисциплінарна розмежованість теми. В рамках своїх досліджень науковці зосереджуються переважно на таких складових студентського повсякдення, як академічне життя, дозвілля, спорт, матеріально-побутове становище, громадсько-політична активність, прояви нонконформізму. Хоча розглянутий образ не викликає гострих дискусій в науковій спільноті, дати йому однозначну концептуальну характеристику досить складно.

Стаття присвячена 100-річчю від дня народження відомого хіміка-органіка, фахівця з вивчення гетероциклічних сполук, зокрема 1,5-бензодіазепінів, доктора хімічних наук, заслуженого професора Дніпровського університету Зінаїди Пилипівни Соломко (1921–2001). Розглянуто основні віхи життєвого шляху вченої. Проаналізовано основні напрями наукових досліджень. До сфери наукових інтересів З. П. Соломко, в першу чергу, слід віднести вивчення хімічних властивостей та методів синтезу 1,5-бензодіазепінів та їх похідних, які виявили біологічну активність і можуть використовуватись у медичній практиці як транквілізатори, діуретики, сульфамідні препарати. За цим напрямом вона створила свою наукову школу. Також З. П. Соломко займалася вивченням хімії фосфор- і сульфурорганічних сполук, властивостей амінокислот, сульфонанілідів тощо. Вона є авторкою близько 250 наукових публікацій, 38 свідоцтв на винаходи, підручника для вищої школи «Органічна хімія і основи статичної біохімії». В статті розкриваються також деякі риси особистості З. П. Соломко, наводяться спогади колег та учнів про неї, підходи до постановки експериментальних досліджень, стиль керівництва аспірантами, педагогічну та суспільно-громадську діяльність. Під час написання статті використовувались матеріали з архіву Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (ДНУ), архіву-музею хімічного факультету, наукові публікації З. П. Соломко та її учнів. Ключові слова: З. П. Соломко, гетероциклічні сполуки, 1,5-бензодіазепіни, біологічна активність.

Мета: визначити стратегію розвитку сумо в Харківській області. Матеріал і методи: проаналізовано Статут громадської організації «Харківська обласна федерація сумо» та Націо- нальну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» (2016), системний аналіз та метод моделювання дав можливість побудувати стратегічну модель розвитку сумо у Харківській області, соціологічне опитування серед жителів Харківської області сприяло визначенню думки населення щодо сумо та перспектив його розвитку у нашому регіоні, метод експертних оцінок використано для оцінки розробленого в ході дослідження перспективного плану розвитку сумо в Харківській області. Результати: у ході дослідження визначено, що сумо притаманні ознаки європейської моделі професійного спорту: відсутність чіткого поділу між аматорським і професійним напрямом; спортивно-комерційна спрямованість розвитку. Окреслено стратегію розвитку сумо в Харківській області, подано результати попередніх досліджень щодо перспек- тивного плану розвитку сумо та запропоновано стратегічну модель розвитку сумо, яка базується на принципах сис- темності, науковості, цілепокладання, гуманізму, включає мережу організаційно-управлінських заходів, що зумовлю- ють досягнення поставлених завдань, таких як зростання популярності та конкурентоспроможності сумо; покращення спортивних результатів на міжнародних змаганнях сумо; збільшення кількості людей, які займаються сумо. Висновки: Отримані результати доповнюють і розширюють сучасні наукові дані щодо стратегічного управління роз- витком неолімпійського спорту в Україні. Розроблений перспективний план розкриває мережу заходів, які покладені в основу моделі і сприятимуть вирішенню стратегічних завдань щодо розвитку сумо в регіоні. Для ефективного вико- нання перспективного плану ми пропонуємо Громадській організації «Харківська обласна федерація сумо» створити структурний підрозділ «Центр розвитку сумо» зі статусом Юридичної особи, для проведення власної господарської діяльності, що передбачена статутом Федерації та не суперечить діючому законодавству, на який покласти обов’язки роботи із зовнішніх зв’язків та маркетингу. На базі Центру створити структурні підрозділи, які відповідатимуть окремим напрямкам роботи: «Спортивний комплекс», «Академія сумо», «Музей сумо», «Спортивний магазин», «Відділ марке- тингу», «Видавництво» (або видавничий відділ). Запропонована нами стратегічна модель, з урахуванням внутрішніх і зовнішніх ризиків, відображає розвиток неолімпійського спорту, зокрема сумо, ефективний менеджмент сприятиме вирішенню нагальних завдань на кожному етапі та досягненню генеральної мети. Ключові слова сумо, стратегія розвитку, план, модель, федерація, центр розвитку сумо.

У статті автор намагається розкрити специфіку життєспроможності вірменської етнічної спільноти як цілісного соціального організму. До показників життєспроможності етнічних груп відомий дослідник В. Арбєніна відносить декілька факторів, на основі яких автор аналізує вірменську спільноту. Таким чином аналізуються чисельності групи, її питомої ваги в загальній структурі населення держави, особливості освітньої, професійно-кваліфікаційної, галузевої та поселенської структури групи; статус етнічної групи в системі соціальної стратифікації, збереженість культурної самобутності групи, соціальна активність її членів та сформованість групи як сукупного суб’єкта соціального життя. Було встановлено, що протягом останнього сторіччя вірменська етнічна спільнота укріплюється у кількісному відношенні, а її частка серед загальної кількості населення України перманентно зростає. Також виявлено, що дана група представлена переважно міським, освіченим населенням, яке задіяне у багатьох важливих сферах суспільства. З’ясована висока частка визнання вірменської мови в якості рідної, а також її загальна розповсюдженість серед етнічної спільноти. Оцінено вплив загальнодержавних та регіональних громадських організацій, що опікуються культурним життям вірмен, а також оцінено рівень соціальної активності їх членів. Автор приходить до висновку, що за розглянутими показниками вірменську етнічну спільноту можна визнати життєспроможним цілісним соціальним організмом зі значними перспективами до подальшого розвитку.

АНОТАЦІЯ Стаття присвячена проблемі підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності. Встановлено, що в сучасних соціально-економічних умовах особливо гостро стоїть проблема активізації людського чинника, максимального використання можливостей особистості для досягнення найвищих результатів у професійній діяльності, зокрема морській галузі. Автором доведено, що визначенню особливостей підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності сприятиме характеристика суті поняття “професійна спрямованість здобувачів морської освіти” (якість особистості курсанта морського закладу освіти пов’язана з певною активністю в освітніх, громадських та інших галузях діяльності та формує його як майбутнього професіонала морського транспорту і соціально активного громадянина суспільства). Особливістю підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності є: орієнтації стратегій і концепцій підготовки здобувачів морської освіти на загальносвітові й європейські цінності, а тому важливим є вивчення іноземної мови (набуття в процесі організації освітньої діяльності компетенцій, що зумовлюють дієву підготовку до професійної діяльності); неоднозначність і різновекторність наукових підходів до організації освітнього процесу здобувачів морської освіти (від орієнтації на європейські зразки до домінування національної ідеології в Україні); активна участь здобувачів морської освіти в патріотичному вихованні державних інститутів, політиків, громадських і ветеранських організацій та релігійних конфесій. При визначенні особливостей підготовки здобувачів морської освіти до майбутньої професійної діяльності, виокремлено такі принципи: системності та систематичності, взаємодія курсантів з викладачами, принцип позитивно-ресурсної діагностики, принцип неперервності, принцип позитивної мотивації та сприятливого емоційного фону, принцип формування позитивної перспективи професійної здатності випускника морського закладу вищої освіти. Ключові слова: підготовка, освітній процес, здобувачі морської освіти, особливості підготовки, професійна діяльність, професійна спрямованість.

В оглядовій статті здійснено аналіз навичок особистої ефективності у контексті професійної компетентності соціального працівника. Висвітлено спостереження щодо процесу активного дослідження ринку праці, який у цілому буде розширюватися і одні сфери зайнятості витісняться іншими. Зазначено, що на Всесвітньому економічному форумі інструментом успіху та економічного зростання держави визнана якісна безперервна освіта, яка забезпечить постійне вдосконалення фахівців різної сфери зайнятості, розширення їх професійної компетентності, вдосконалення умінь і навиків, зокрема групи навичок особистої ефективності. У даній статті авторами визначено місце навичок особистої ефективності у структурі професійної компетентності соціального працівника. Здійснено аналіз понять «компетентність» і «компетенція». Окреслено сутність професійної компетентності соціального працівника, детально описано кожну навичку з групи навичок особистої ефективності фахівця соціальної сфери. Серед них виокремлено вміння приймати рішення та працювати зі складними ситуаціями, уміння навчатися впродовж життя та управляти власним розвитком, навички планування та цілепокладання, виконання поставлених завдань, вміння грамотно розпоряджатися ресурсами та стресостійкість, конкурентоспроможність і відповідальність, вмотивованість й ініціативність, гнучкість і креативність, громадську активність та адекватну самооцінку, емоційний інтелект і самоконтроль, самокритичність і самоаналіз. Обґрунтовано, що справжній професіоналізм соціального працівника полягає не тільки у прийнятті правильних рішень в нестандартних ситуаціях, а й у здатності у процесі здійснення професійної діяльності прогнозувати результати свого впливу на клієнта. Зазначено, що навчання впродовж життя сприяє розвитку конкурентоспроможності та мобільності соціального працівника. Ключові слова: «soft skills»; професійна компетентність; професійні навички; особиста ефективність; соціальний працівник.

У статті розглянуто місцеве самоврядування, як комплексна галузь українського права, що є сукупністю правових норм, які закріплюють і ре-гулюють суспільні відносини, що виникають у процесі організації місцевого самоврядування і вирішення територіальною громадою безпосередньо через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими можуть наділятися органи місцевого самоврядування.Встановлено, що необхідною умовою динамічного розвитку України є інституційне реформування органів влади на місцях. Це дозволить подо-лати їхнє дублювання функцій і нестаток прозорості, а також призведе їх у відповідність до ринкових умов. Особливої уваги при цьому, як у теоретичному, так і у практичному сенсі заслуговує вивчення особливостей впливу посттоталітарної спадщини на розвиток владних інституцій, механізми досягнення балансу між легалізацією та легітимацією влади за допомогою ефективного розв’язання існуючих протиріч.У науково-теоретичному аспекті місцеве самоврядування характеризується як особливий інститут, який у своїй основі має не державу чидержавну владу, які засновані на матеріальній базі державної власності, а громадську спільноту, общину, матеріальною базою якої є зовсім інша формавласності – муніципальна.Місцеве самоврядування на практиці втілює інтереси територіальних громад. При цьому роль місцевого самоврядування для процесів просторовоїорганізації публічної влади пояснюється тим, що влада територіальних громад, будучи самостійним видом публічної влади, за своїм суб’єктно-об’єктним складом, своєю природою та сутністю, діапазоном здійснюваних нею функцій є найбільш соціально орієнтованою формою здійсненняпублічної влади, а також виступає потужним каталізатором формування громадянського суспільства, оскільки свідома участь жителів у процесіутворення гідних умов життя на певній території сприяє формуванню у них відповідальності за вирішення місцевих проблем і тим самим підвищує їх загальну соціальну та громадянську активність

Визначено, що проблема дисипації випускників українських загальноосвітніх закладів у зарубіжні ВНЗ має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки отримана під час її дослідження інформація стає важливою для прогнозування тенденцій суспільних змін та темпів модернізації суспільства, розуміння шляхів модернізації системи освіти, визначення стану і перспектив розвитку ринку праці – світового, національного, регіонального. З’ясовано, що в своїй більшості випускники шкіл ще не повною мірою визначились у своєму професійному виборі, не усвідомлюють того, чим вони планують займатися у майбутньому, де хочуть працювати, яку роботу хочуть виконувати. Тобто для більшості випускників шкіл вибір подальшої освітньої траєкторії не є усвідомленим вибором з прогнозованими перспективами, а виявляється досить випадковим, визначається різними чинниками – бажанням батьків, результатами ЗНО, модою, престижем майбутнього фаху, легкістю здобуття освіти тощо. Показано, що останнім часом збільшилася частка тих випускників шкіл, які прагнуть здобути освіту за кордоном, покладаючи на цей вибір важливі життєві очікування. Ці очікування багато в чому стимулюються ЗМІ, активністю громадських організацій, які «вербують» людський ресурс для закордонних ВНЗ. Такими мотиваційними чинниками виступають: визнання диплома закордонного вишу у світі; престижність освіти у закордонному університеті; культурний саморозвиток; спілкування із ровесниками з інших країн; краща технічна оснащеність освітнього процесу, кваліфікація викладачів; об’єктивність оцінювання знань та ін.

У статті представлена характеристика молоді як соціально-демографічної групи, визначені її вікові, освітні, соціальні особливості, що виступає теоретичною базою на шляху побудови соціальної роботи з молоддю. Відповідно до законодавства України молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 35 років. У розрізі соціальної роботи молодь розглядається як категорія населення, що характеризується не лише віковими ознаками, але й особливим місцем у структурі суспільства: від пасивного спостерігача, до активного діяча. Вона проходить складний шлях здобуття професії, пошуку місця роботи, маючи конкретні запити та вимоги, зокрема потреба в керівництві, освіті тощо. Через зміни в таких соціальних інститутах як родина, заклад освіти та враховуючи зовнішні чинники (індустріалізація, урбанізація та фактори навколишнього середовища), молодь стикається з кінцевими та періодичними соціальними проблемами, зокрема: здоров’я, безробіття, умови життєдіяльності та праці, якість освіти, професійна та творча самореалізація тощо. Розуміння сфери соціальних проблем молоді, їхнього запиту до державних і громадських установ виступає не лише надійним фундаментом, але й необхідною умовою побудови конструктивної співпраці між молоддю як клієнтами соціальної роботи та соціальними працівниками як провідниками соціалізації особистості. Визначено соціальне становище молоді, спираючись на результати соціологічних досліджень за сферами: здоров’я, освіта, зайнятість, участь в громадському житті. Аналіз статистичних даних показав високу самооцінку власного здоров’я, при цьому спостерігається зростання розповсюдженості шкідливих звичок в молодіжному середовищі; усупереч високого рівня освіченості третина молоді не задоволена якістю освіти; щороку збільшується частина молоді, що не працює за різних причин; демонструється ситуативна громадянська суспільна активність молоді.

У статті нами було досліджено питання ефективності правосуддя в екологічних справах. Аналіз судової практики та наукових джерел свідчить про відсутність єдиного бачення меж дискреційного повноваження та меж судового контролю у спорах із суб'єктами владних повноважень, що має наслідком прийняття судом рішень, які не досягають тієї мети, задля якої такі спори були ініційовані. У роботі окреслено основні проблеми забезпечення права на екологічну безпеку в національних судах України. До таких слід віднести: Велику Палату Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду. Серед таких проблем необхідно виділити відсутність узагальнення судової практики з розгляду екологічних спорів, розгляд екологічного спору із застосуванням принципу підсудності, перезавантаженість судів іншими категоріями справ, відсутність професійної кваліфікації суддів у розгляді екологічних спорів, недостатню активність громадськості у питаннях захисту порушених екологічних прав, обов'язковість різних експертиз, що підтверджують причинно-наслідковий зв'язок, відсутність спеціального Екологічного суду. Досліджено судову практику Європейського суду з прав людини, досліджено різноманіття видів судової практики. Зроблено акцент на важливості забезпечення звернення до суду правозахисних громадських організацій. Зокрема, згадано такі організації, як «Екопра-во-Київ», «Екоправо-Харків», «Екоправо-Львів» (з 2005 р. ЕПЛ - «Екологія - Право -Людина»), Харківська правозахисна група тощо. Наголошено на важливості розв'язання проблем захисту природного довкілля й екологічних прав.

Статтю присвячено соціально-психологічним проблемам, які виникають в обдарованих школярів у взаємодії з найближчим соціальним оточенням, та впливають на почуття їх суб’єктивного соціального благополуччя. Метою дослідження є з’ясування особливостей суб’єктивного соціального благополуччя в інтелектуально обдарованих старшокласників. В емпіричному дослідженні застосовано методи: «Шкільний тест розумового розвитку» (К. М. Гуревич, М. К. Акімова); опитувальник креативності Д. Джонсона (адаптація О. Є. Тунік); методика «Шкала суб’єктивного соціального благополуччя» (Т. В. Данильченко). Результати. Визначено статистично значущі відмінності у групі інтелектуально обдарованих старшокласників за параметрами суб’єктивного соціального благополуччя: «Соціальна помітність», «Соціальна дистантність», «Соціальне схвалення», що свідчить про прагнення обдарованих школярів до визнання, до прийняття в групі однолітків, намагання відповідати очікуванням найближчого оточення для задоволення потреби у спілкуванні. З’ясовано. що інтелектуально обдаровані старшокласники вважають себе впливовими, значущими особами у спільному житті класу, виявляють громадську активність, водночас має місце певна демонстративність особистості, важливість соціального оцінювання та залежність від соціального оточення. Показано наявність негативних емоційних станів в групі інтелектуально обдарованих старшокласників, пов’язаних із незадоволеністю соціальними відносинами у мікросоціумі, усвідомленням своєї несхожості, певною соціальною дистанційованістю у колективі однолітків, що знижує рівень суб’єктивного соціального благополуччя. Констатовано, що інтелектуально обдаровані учні на середньому рівні отримують від оточення визнання своєї цінності, підкреслення поваги та любові, схвалення їх рішень та вчинків, що є запорукою ефективного соціального функціонування. З іншого боку, надвисокі показники свідчать про невротичну або фрустровану потребу у схваленні, високу залежність від думок, оцінок та ставлення інших людей. Висновки. Для продуктивного розвитку особистості обдарованих учнів, слід намагатися максимально врахувати труднощі обдарованої дитини у взаємовідносинах з оточенням, становленні самосвідомості та адекватної самооцінки, формуванні комунікативних навичок, забезпеченні суб’єктивного соціального благополуччя.

У статті обґрунтована правильність визначення підстави необхідної оборони як суспільно небезпечного посягання. Визначено семантику поняття «підстава», адже цей термін є багатозначним. . Підставою необхідної оборони є вчинення суспільно небезпечного посягання. Слід схвалити використання законодавцем саме такого терміна, а не «напад» чи «злочинне посягання». Не можна погодитись і з використанням поняття «напад» для характеристики підстави необхідної оборони. Напад зажди містить елемент насильства. Проте суспільно небезпечне посягання може здійснюватися з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Згідно з буквальним тлумаченням закону підставою необхідної оборони є посягання, що становить суспільну небезпеку і не обов’язково є злочинним. Злочинність діяння означає наявність всіх ознак складу злочину – вчинення суб’єктом злочину передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Згідно з висновками автора при необхідній обороні посягання повинно бути спрямовано на державні, громадські інтереси, а також політичні, трудові та майнові права громадян, особу, її честь і гідність, щоб посягання и можна було кваліфікувати як суспільно небезпечне. Підставою необхідної оборони може бути і таке суспільно небезпечне посягання, яке не утворює нападу. Оскільки в законі йдеться про запобігання або припинення спроби особи вчинити дію, яке створює суспільну небезпеку, очевидно, мається на увазі певна активність особистості. У законі не вказано, що посягання повинно бути пов'язане з насильством, воно повинно бути суспільно небезпечним. Проаналізована наукова дискусія про можливість необхідної оборони проти посягання у формі бездіяльності. Серед всіх обставин, що виключають злочинність діяння, тільки необхідна оборона - це реакція на суспільно небезпечне посягання, яке можливо і в активній, і в пасивній формі. На думку автора, немає підстави для права на необхідну оборону при суспільно небезпечній бездіяльності.

Стаття присвячена висвітленню луцького періоду життя О. Мосіюка, відомого як політичний діяч межі 1980–1990-х рр., зокрема як член Народного Руху України та заступник голови Київської міської Ради народ- них депутатів I (XXI) скликання. З’ясовано, що нині сторінки біографії О. Мосіюка до початку його публічної політичної діяльності напр. 1980-х рр. не знайшли висвітлення в історіографії. Виявлено, що луцький період життя О. Мосіюка пов’язаний із дитячим, шкільним, студентським та трудовим етапами його біографії, зага- лом охоплюючи 1955–1980 рр. і завершуючись разом зі вступом до аспірантури Інституту фізики АН УРСР. З’ясовано, що О. Мосіюк народився і зростав у родині Миколи Марковича і Тамари Миронівни Мосіюків, що були представниками української інтелігенції відповідно із Волинської та Дніпропетровської областей. Досліджено особливості дитячих років О. Мосіюка і зроблено висновок про важливу роль у становленні його світогляду читання низки творів української та зарубіжної художньої літератури, відзначення в родинному колі українських свят, споглядання історичної спадщини м. Луцька, а також приховуваної опозиційності батька. Виявлено, що в шкільні роки О. Мосіюк поєднував навчальну та спортивну активність, захоплюючись як вивченням фізики, так і спортивними заняттями, беручи участь у шкільних предметних олімпіадах та спортивних змаганнях. Великі успіхи в опануванні фізики і математики зумовили нонконформізм О. Мосіюка, що поглибився в студентські роки і проявлявся як безпосередньо в процесі навчання, так і у світогляді та дозвіллі. Останніми віхами луцького періоду життя О. Мосіюка стали викладання фізики в середній школі № 19 м. Луцька та робота інженером у Луцькому державному педагогічному інституті. Таким чином, луцький період життя О. Мосіюка, охопивши перші 25 років його життя, сприяв закладанню фундаменту його наукової кар’єри як фізика та його політичних поглядів, втілених у його подальшій громадсько-політичній діяльності. Актуальним напрямом майбутніх досліджень є вивчення дитячих та юнацьких років інших сучасних українських політичних діячів, що народилися і зростали у Волинській області, проте стали відомими за її межами.

Розвиток у студентів певної сукупності соціальних навичок, які зможуть забезпечити їм високий рівень конкурентоспроможності на сучасному ринку праці, зумовлює потребу аналізу їх як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Використано теоретичні, емпіричні та статистичні методи дослідження. Визначено сутність поняття м'які (соціальні) навички. Описано сукупність м'яких навичок, які мають найбільший попит серед українських роботодавців, зокрема спроможність швидко навчатися, аналітичне, критичне та стратегічне мислення, ініціативність, здатність до роботи в команді, вміння комплексно вирішувати проблеми, емоційний інтелект, уміння управляти проектами, сформовані навички письмового й усного спілкування тощо. Наведено результати опитування, яке проводив Громадський центр соціологічних досліджень Національного лісотехнічного університету України, щодо уявлень студентів про соціальні властивості й навички, необхідні їм для успішної самореалізації в майбутній професії. Визначено сукупність чинників, які впливають на формування особистості студента. З'ясовано думки студентів про заходи, у яких вони хочуть проявити свою соціальну активність. Здійснено порівняльний аналіз соціальної активності студентів (у розрізі їхніх вікових характеристик) щодо заходів, у яких вони мають наміри брати участь. Виявлено певні закономірності в розумінні студентами потреб роботодавців у певних м'яких навичках (залежно від курсу та спеціалізації навчання) та доцільності їх формування. Підтверджено доцільність формування ефективного навчального середовища, оптимізації навчального процесу та системи виховних заходів у НЛТУ України для поглиблення й розвитку в студентів м'яких навичок. У висновках окреслено сукупність заходів, упровадження яких оптимізує процес набуття студентами соціальних навичок: удосконалення навчальних програм підготовки студентів завдяки соціально-гуманітарним дисциплінам; застосування інноваційних й активних методів навчання; розширення молодіжних ініціатив; мотивування студентів до самоосвіти й саморозвитку; модернізація й розширення системи виховних заходів національно-патріотичного спрямування тощо. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в подальшому моніторингу рівня сформованості м'яких навичок у студентів НЛТУ України й перевірці ефективності запропонованої сукупності навчальних і виховних заходів.

Підтверджено, що місцеве самоврядування являє собою самостійну систему організації діяльності локальної спільноти (місцевих жителів) на певній території, що є сукупністю різноманітних органів та інститутів, котрі функціонують як єдиний, цілісний механізм, де місцева спільнота – його провідна ланка. Така система функціонує як сукупність організаційних форм та інститутів прямого самоврядування, через які реалізуються принципи і функції місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що демократичне суспільство – це суспільство, де влада делегована елітам та здійснюється як насильство над більшістю і над меншістю. Безумовно, це краще, ніж влада однієї людини. Але ж ми прагнемо рухатися від демократії до громадянського суспільства, де кожна людина має бути почутою. Означено, що нині проблема співвідношення громадянського суспільства і влади має виключно практич- ний характер, спричинений тим, що становлення громадянського суспільства проходить у досить напру- женому протиборстві з державою, яка має надзвичайно неоднозначну і внутрішньо суперечливу соціально- політичну, ідеологічну та правову конфігурацію. У такій ситуації надії деяких дослідників на те, що держава піклуватиметься про розвиток громадянського суспільства, не відповідають реальному стану речей. У статті наголошено, що труднощами становлення і розвитку громадянського суспільства є не тільки активність держави, прагнення правлячих еліт до посилення своїх позицій у соціумі і навіть перевищення влас- них повноважень. Серйозну небезпеку для формування та існування громадянського суспільства становить і діяльність різного роду корпоративно-бюрократичних структур всередині держави, незмінно принижуючи статус активності громадян. Окреслені важливі завдання формування правової демократичної держави і громадянського суспільства в Україні: збереження громадянської злагоди й організація належного виконання та застосування законів, мож- ливостей реалізації права, тобто виконання правом своїх соціальних функцій повною мірою. Водночас серйозною проблемою залишається те, що українці загалом все ще досить низько оцінюють ефективність інститутів громадянського суспільства (про що можна судити за рівнем довіри громадян до них та участю в їх діяльності) і недостатньо уявляють можливості їх реального застосування. Кількість тих, хто не довіряє громадським організаціям, тривалий час перевищувала кількість тих, хто їм довіряє.

The paper analyzes the effect of special, additional and individual legislative acts adopted by the central authorities in order to supplement and specify the positions of the Charter of 1785 to improve the financial state of the towns and cities in the Southern Ukrainian region. The role of the regional-individual laws for the towns and cities in the South of Ukraine was extremely important since they offered opportunities for the development of the municipal budgets and trade. Excise duties, farming of revenues and servitude were common for all the provinces in the South of Ukraine. They differed in private privileges, for instance, class payments were more characteristic of the towns in Ekaterinoslav province, more privileges were given on trade and land ownership for the towns of Taurida province. The only province in the South of Ukraine, the towns of which were given some financial assistance, was Kherson province. Financial support was given to the towns from the state treasury for the best payment of the state taxes. But the only conclusion that can be drawn is that the towns and cities in the South of Ukraine did not have a satisfactory financial position. According to new laws, many positive phenomena were introduced, but the financial position of the towns and cities did not improve. For instance, the self-government had more opportunities and rights in managing the municipal economy and more independence in the formation and use of the budget. But the general plan of dividing estimates into mandatory and non-mandatory costs, direct and indirect, current and occasional profits, direct and indirect, ordinary and extraordinary remained without changes. The conclusions emphasize that, as a result of the effect of additional, special and individual laws, the newly-established municipal public authorities in the South of Ukraine received mandatory costs for the state needs with much less opportunities in financial and economic initiative. Therefore, the social-economic activity was enclosed in the space of legislative-administrative directives, but the activity of individual municipalities had their own specificity of the development.Key words: the South of Ukraine, municipal authorities, municipality, legislation, legal frame. У статті аналізується дія спеціальних, додаткових та індивідуальних законодавчих актів, які приймались центральною владою з метою доповнення та уточнення позицій Жалуваної грамоти 1785 р. для покращення фінансового становища міст південноукраїнського регіону. Роль регіонально-індивідуальних законів для міст Півдня України була надзвичайно важлива, оскільки вони створювали можливості для розвитку міських бюджетів та торгівлі. Спільними у всіх губерніях Півдня України були акцизні збори, винні відкупи, постійна повинність. Різнилися у приватних пільгах. Так, для міст Катеринославської губернії більш характерним явищем було станові виплати, для міст Таврійської губернії більше пільг надавалося для розвитку торгівлі та щодо земельної власності. Єдиною губернією Півдня України, у міста якої призначалась певна грошова допомога, була Херсонська. Із державної казни надавалось фінансове заохочення містам за найкраще виконання державних податків, але висновок можна зробити лише єдиний, що в містах Півдня України було незадовільне фінансове становище. Нові закони стимулювали появу багатьох позитивних явищ, але особливо не покращувалася фінансова система міста. Так, самоврядування отримало більше можливостей і прав у веденні міського господарства і більше самостійність у формуванні та використанні бюджету. Але сам загальний план поділу кошторисів на обов’язкові та необов’язкові витрати, прибутки поточні та випадкові, прямі та не прямі, ординарні та надзвичайні збереглися без особливих змін. У висновках відзначено, що результатом дії додат-кових, спеціальних та індивідуальних законів стало те, що новостворені міські громадські інституції влади на Півдні України отримали обов’язкові витрати на державні потреби із значно зменшеними можливостями у фінансовій та господарській ініці-ативі. Тому соціально-економічна активність виявилася в замкнутому просторі законодавчо-адміністративних настанов, але із розвитком індивідуальних особливостей у діяльності кожного окремого муніципалітету.Ключові слова: Південь України, міське самоврядування, муніципалітет, законодавство, правова система.

Сучасні школярі є одними із найактивніших користувачів Інтернет. За допомогою Інтернет діти не тільки шукають інформацію, але й розважаються, знайомляться, спілкуються. Активність школярів є цілком закономірною. З одного боку, діти можуть отримати безперешкодний доступ до глобальної мережі – вдома, у друзів, у школі, в Інтернет-клубах, в кафе та інших публічних закладах і користуватися послугами мережі без контролю зі сторони дорослих. Доступ до Інтернету надають і ряд сучасних пристроїв зв’язку – мобільні телефони, смартфони, планшети, кишенькові комп’ютери тощо, які є звичними для школярів і доступними у будь-який момент часу. З іншого боку, роль глобальної мережі в суспільстві поступово збільшується, й Інтернет стає впливовим джерелом інформації, зручним засобом міжособистісної комунікації, важливою складовою сучасної комерції. Збільшення ролі мережі у побуті та професійній діяльності батьків знаходить віддзеркалення у житті школяра. Сучасний школяр, як правило, вже має досвід використання пошукових систем, соціальних мереж, спілкування у форумах та чатах, застосування новітніх послуг та сервісів Інтернету для задоволення особистих потреб. У зв’язку з цим актуальності набувають питання ознайомлення школярів з можливими загрозами і формування навичок безпечної роботи в мережі Інтернет.Проблеми інформування школярів із загрозами та питання розробки концепцій щодо забезпечення безпеки школярів у глобальній мережі є предметом багатьох науково-педагогічних, психологічних, соціологічних досліджень, державних та міжнародних програм. У цьому зв’язку представляється доцільним здійснення аналізу підходів до виокремлення загроз.Найбільш повно проблема дослідження он-лайн ризиків дітей знайшла відображення в колективному дослідженні Ю. Газебрінг, С. Лівінгстон, Л. Гаддона, К. Олафсона – представників Лондонської школи економічних і політичних наук. Дослідження здійснювалося протягом 2006–2009 рр. в рамках проекту «Діти Євросоюзу в Інтернеті» (EU Kids Online).У роботі [2] ризики, з якими може зустрітися школяр, пов’язуються з можливостями Інтернет. Виокремлені можливості та ризики Інтернету наведено на рис. 1. Online можливостіOnline ризикиДоступ до глобальної інформаціїПротиправний контентОсвітні ресурсиПедофілія, переслідуванняРозваги, ігри, жартиМатеріали / дії дискримінаційного / ненависного характеруСтворення контенту користувачамиРеклама/комерційні кампанії (промо-акції)Громадянська або політична діяльністьУпередженість/дезінформаціяКонфіденційність введення данихВикористання персональних данихУчасть у суспільному житті/заходахКібер- залякування, переслідування, домаганняТехнологічний досвід і грамотністьАзартні ігри, фінансові шахрайстваКар’єрне зростання або зайнятістьСамоушкодження (самогубство, втрата апетиту)Поради особистісного, сексуального характеруВторгнення у приватне життяУчасть у тематичних групах, форумах фанатівНезаконні дії (незаконне проникнення під чужими реєстраційними даними)Обмін досвідом, знаннями з іншимиПорушення авторських правРис. 1. Можливості Інтернету для школяра та пов’язані з ними ризики Ризики і можливості, на думку авторів даної класифікації, – це дві залежні змінні, що складають «єдине ціле» діяльності школяра в мережі Інтернет. Але подібна діяльність може бути обмежена наступними чинниками: діти і молодь отримують доступ і використовують Інтернет-технології в широкому контексті – побутовому, родинному, соціальному, культурному, політичному, економічному. Багато факторів можуть впливати на їх використання в цілому, як результат і на ймовірність виникнення ризиків, з якими підлітки можуть мати зустріч. Серед чинників, що впливають на Інтернет-можливості і ризики дослідники виокремлюють незалежні від школяра (соціально-демографічні), посередницькі, контекстуальні чинники.Online можливості і ризики серед молодих користувачів, як показують дослідження вчених Європи, змінюються в залежності від віку і статі, а також соціально-економічних показників (рівня освіти батьків або міського/сільського населення). Соціально-демографічні чинники впливають на дитячий доступ до мережі Інтернет, користування Інтернетом, і пов’язаних з ними відносин і навичок. Посередницькі чинники проявляються в результаті діяльності засобів масової інформації, батьків, вчителів, однолітків. Батьки виконують роль посередника шляхом регулювання діяльності дітей в мережі Інтернет, потенційно впливаючи на формування їх досвіду діяльності в мережі Інтернет і як результат, здатні застерегти від ризиків.Дослідники Лондонської школи відзначають також ключові контекстуальні змінні, що можуть вплинути на online-досвід підлітків. Ці чинники включають: медіа-середовище, ІКТ регулювання, громадське обговорення питань використання дітьми мережі Інтернет, та можливих Інтернет-ризиків; загальні цінності і відносини в освіті, вихованні і технології, особливості системи освіти. Вплив національних особливостей на Інтернет-можливості та ризики для школярів схематично зображено на рис. 2 [2]. Рис. 2. Аналітична модель впливу факторів на процес формування online-компетентності підлітківВ результаті дослідження науковцями було розроблено узагальнену модель Інтернет-можливостей та пов’язаних з ними Інтернет-ризиків.Визначальними факторами, що впливають на можливості та ризики, є спосіб доступу до Інтернету і тривалість використання його послуг та ресурсів:спосіб доступу до Інтернету визначає рівень контролю та регулювання з боку батьків, вчителів, громадськості;тривалість використання сервісів впливає на ймовірність потрапляння в ризиковані ситуації та набуття Інтернет-залежності.Європейські вчені класифікують Інтернет-ризики (рис. 3) відповідно до ролі, яку виконує школяр в ризикованій ситуації і мотивів, якими керуються ініціатори ризикованих ситуацій (зловмисники).Комунікативні ролі підлітків:контентна – підліток виступає в якості одержувача інформації;комунікативна – підліток як учасник процесу спілкування;керівна – підліток як актор, що пропонує контент або ініціює процес спілкування.Рис. 3. Модель класифікації Інтернет ризиків Мотивації (мотиви) ініціатора ризикованих ситуацій – потенційно проблемні аспекти комунікації, надання контенту і послуг через мережу Інтернет, які призводять до ризиків.В моделі Інтернет-можливостей (рис. 4) залишаються аналогічними ролі підлітків, а чотири мотиви змінено на такі: навчання і виховання; громадянська позиція; креативність (творчість); ідентичність і соціалізація. Рис. 4. Модель Інтернет-можливостей У наукових джерелах існують й інші класифікації Інтернет-ризиків. Зокрема, робочою групою організації ОЕСР з інформаційної безпеки і конфіденційності (OECD Working Party on Information Security and Privacy – WPISP) і Комітету зі споживчої політики (Consumer Policy – CCP) визначено додаткові критерії для класифікації:джерело впливу на школяра – особа (наприклад, cybergrooming – кіберпереслідування або кібергрумінг) або комп’ютер (наприклад, збір персональних даних, азартні ігри – gambling);ризикована взаємодія між однолітками (кіберзалякування) або між дитиною і дорослим (кіберпереслідування);перенесення оnline, offline-ризиків у мережу (наприклад, розповсюдження порнографії, незаконне завантаження матеріалів тощо);вікова група – ризики, що становлять потенційну небезпеку тільки для дітей, або загальні onlinе-ризики (наприклад, шпигунське програмне забезпечення, захист персональної інформації);пристрій, з якого здійснюється вихід в мережу (наприклад, комп’ютер, мобільний телефон);кримінальний аспект – ризики, які передбачають або не передбачають кримінальну відповідальність.На основі зазначених критеріїв виділено три загальні категорії online-ризиків [3]:ризики, пов’язані з використанням сучасних технологічних приладів, що мають вихід в Інтернет. В даному випадку Інтернет є середовищем впливу інформаційної складової електронних ресурсів на дитину, або місцем взаємодії підлітків як між собою, так і з дорослими;комерційні online-ризики, коли дитина розглядається як мета електронної комерції;ризики захисту інформації і гарантування конфіденційності персональних даних користувача – саме підлітки є найбільш вразливою категорією користувачів до даного класу ризиків.Ряд досліджень щодо розкриття сутності Інтернет-ризиків було проведено вітчизняними науковцями. Зокрема, М. Л. Смульсон, Н. М. Бугайова [1] визначають дві групи ризиків (offline і online) використання сучасних телекомунікаційних засобів.До offline ризиків відносяться:всеохоплююча пристрасть школяра до роботи за комп’ютером (програмування, хакерство);offline-гемблінг – залежність від комп’ютерних ігор;offline-залежність до володіння конкретним приладом, пристроєм, які не підключені до Інтернету;До online-ризиків відносяться:нав’язливий web-серфінг й інформаційний пошук у віддалених базах даних;online-перегляд і прослуховування інформації аудіо- і відео форматів;залежність від користування конкретним мобільним приладом, що має вихід в Інтернет, наприклад, мобільним телефоном, смартфоном;гіперзахопленність індивідуальними або мережними online іграми, on-line лудоманія (патологічна схильність до азартних ігор у віртуальних казино);хакерство;кібероніоманія, що трактується дослідниками як прагнення здійснювати нові покупки в Інтернет-магазинах, без необхідності їх придбання й врахування власних фінансових можливостей і нав’язлива участь в online аукціонах;кіберкомунікативна залежність (спілкування в чатах, участь у телеконференціях);кіберсексуальна залежність (непереборний потяг до обговорення сексуальних тем на еротичних чатах і телеконференціях, відвідування порнографічних сайтів);відвідування сайтів агресивної (що пропагують ксенофобію, тероризм) або ауто агресивної спрямованості (кіберсуїцид, online суїцид, суїцидальні договори, інформаційні ресурси про застосування засобів суїциду з описанням дозування й ступеня летальності);адитивний фанатизм (релігійний – сектантство, політичний (партійний) національний, спортивний, музичний, тощо) [1, 200].Таким чином, в статі розкрито окремі підходи до класифікації Інтернет-ризиків, запропонованих як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. В статі представлені моделі Інтернет-можливостей і ризиків.

Створення в 1981 р. фірмою IBM персональної ЕОМ IBM PC з відкритою архітектурою призвело до появи IBM-подібних ПЕОМ, які вироблялись в багатьох країнах світу. Не відстали від цих країн СРСР і країни ради економічної взаємодопомоги, які почали випускати цілий спектр таких ПЕОМ: ЕС-1840, ЕС-1841, Искра-1030, Нейрон (СРСР); ЕС-1834, ЕС-1835 (НДР); ЕС-1839 (НРБ).Для ПЕОМ радянського виробництва були створені російськомовна операційна система АльфаДОС, текстовий редактор Лексикон, текстовий редактор Text tip (Болгарія), текстовий процесор Нейрон-текст, табличний процесор Нейрон-счет, СУБД Нейрон-база. Важко визначити, наскільки ліцензійно чистими були АльфаДОС, Нейрон-текст, Нейрон-счет, Нейрон-база, адже завдяки «залізній завісі» застосувати до СРСР санкції з приводу порушень авторських прав власників програм було непросто. Невдовзі після розпаду СРСР у багатьох країнах СНД розпочали збирання IBM-подібних ПЕОМ з комплектуючих, які ввозили переважно з країн Південно-Східної Азії. На ці ПЕОМ зазвичай встановлювали піратські версії як системного, так і прикладного програмного забезпечення (ПЗ). Очевидно, що коштували ці ПЕОМ значно дешевше аналогічних ПЕОМ європейського та американського виробництва, не кажучи вже про ПЕОМ фірми Apple. Через це операційна система MS DOS та офісний пакет Microsoft Office стали стандартом де-факто у ВНЗ країн СНД.Чи сприяла поширенню піратського ПЗ у ВНЗ відсутність законодавства про захист авторських прав власників програм, зараз сказати важко, проте майже десять років ми без обмежень копіювали і встановлювали піратські копії пропрієтарного ПЗ. В Білорусі, Російській Федерації та Україні закони про захист авторських прав власників програм прийняті в період з 1996 р. (Білорусь) по 2001 р. (Україна). У Російській Федерації в 1993 р. вступив в силу закон про авторське право і суміжні права, який втратив силу з 1.01.2008 р. у зв’язку з прийняттям четвертої частини Громадянського кодексу РФ. Однак це мало вплинуло на ситуацію з піратським ПЗ у ВНЗ цих країн. Випадки переслідувань ВНЗ за порушення авторських прав у галузі ПЗ були нечисленними і не завжди їх проводили з метою захисту авторських прав власників програм.А от застосування законів про захист авторських прав власників програм до суб’єктів господарської діяльності стало створювати тиск на ВНЗ – «вчіть своїх випускників того, з чим вони будуть працювати на наших робочих місцях». Адже багато фірм стало переходити на вільне ПЗ (ВПЗ) з метою зменшення ліцензійних виплат власникам пропрієтарного ПЗ. Ще одним аргументом на користь перелому у використанні ВПЗ у ВНЗ Білорусі, Російської Федерації і України став початок ери мобільних робочих місць – важко передбачити, яка ОС і яке прикладне ПЗ буде розгорнуто на нетбуці, планшеті чи смартфоні співробітника фірми. Поява мобільних робочих місць і швидка зміна версій системного і прикладного ПЗ спонукає ВНЗ до відмови від технологічної спрямованості лекційних курсі з комп’ютерних технологій на користь фундаментальної складової. А це призводить до появи міркувань на кшталт «якщо ми повинні навчити студентів основ роботи з графічним інтерфейсом в будь-якій ОС, то чому це має бути дорога Microsoft Windows? Може доцільніше робити це у вільній і безоплатній GNU/Linux?». Однак відмова від наробок методичного забезпечення для викладачів ВНЗ виявилась доволі непростим процесом, особливо в умовах безкарності за використання піратського ПЗ. За час від підписання Біловежської угоди про припинення існування СРСР Білорусь, Російська Федерація и Україна пройшли кожна свій шлях розвитку і було би цікаво порівняти стан з використанням ВПЗ у ВНЗ цих країн.І. Використання ВПЗ у ВНЗ БілорусіСьогодні ринок праці Білорусі вимагає знання багатьох пропрієтарних програм, починаючи з Microsoft Windows і закінчуючи спеціалізованими CAD/CAM-системами. До останнього часу ризик використання неліцензійного ПЗ був мінімальним, що не сприяло поширенню ВПЗ. Після створення в 2010 р. білоруського представництва Microsoft почалась робота з переслідування порушників авторських прав Microsoft [8]. Насамперед проводиться роз’яснювальна робота з компаніями і приватними особами, які порушують авторські права. Якщо вона не дає результату, то в цьому випадку білоруське представництво Microsoft звертається у правоохоронні органи і суди. Сьогодні в роботі перебуває біля десятка справ по відношенню до організацій, по деяких організаціях розглядаються справи про адміністративні правопорушення, по інших – питання про подання цивільних позовів.Частка легального ПЗ зросла в останні роки завдяки спеціальним знижкам постачальників і високим економічним показникам у 2011 р. Але економічний фактор поки що не є вирішальними для вибору ВПЗ. Тому використання ВПЗ у ВНЗ зазвичай зумовлено його технічними перевагами у порівнянні з пропрієтарними аналогами або вимогами ринку праці. Вибір ПЗ сервера можна розглядати як винятковий, оскільки він сильно залежить від особистих смаків системних адміністраторів.В останні роки спостерігається зростання інтересу корпоративних працедавців до GNU/Linux, переважно для убудовуваних і серверних систем.Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі можна розділити на три напрямки:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux у режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр, які проводять навчання програмуванню студентів інженерних спеціалізацій. У педагогічних ВНЗ Linux на настільних комп’ютерах використовують рідко через недостатню поширеність GNU/Linux в школах Білорусі. В той же час в деяких університетах спостерігається використання Linux в тонких клієнтах з термінальним Windows-сервером (наприклад, Гродненьский державний університет імені Янки Купали);2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі. До цієї групи ПЗ можна зарахувати офісний пакет OpenOffice.org і веб-переглядач Firefox;3) ПЗ для використання навчальних курсах. У цьому напрямку ВПЗ переважно використовують в інженерних ВНЗ, особливо тих, які здійснюють навчання ІТ-спеціалістів, а саме: ВПЗ для навчання програмуванню мовами Асемблер, Java і PHP, SciLab для виконання математичних розрахунків, QCAD/LibreCAD, Blender, Circuit CAD для вивчення систем автоматизованого проектування, використання вільних систем віртуалізації VirtualBox і KVM для вивчення операційних систем, застосування Moodle і iTest для тестової перевірки знань студентів.Окремо слід наголосити на використанні ВПЗ для кластерів і національної GRID-системи Білорусі, до якої залучені ресурси провідних університетів (Білоруський державний університет, Гродненський державний університет імені Янки Купали, Білоруський державний університет інформатики і радіоелектроніки, Білоруський національний технічний університет), наукових установ і підприємств країни в межах спільної російсько-білоруської програми СКІФ-ГРІД.На рис. 1 відображено використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі.ІІ. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїНа відміну від Білорусі в Російській Федерації в 2008 р. була прийнята концепція розвитку розробки та використання ВПЗ. В межах цієї концепції в 2008–2010 рр. реалізована програма використання ВПЗ в школах Російської Федерації (в 35% шкіл ВПЗ встановлено на більш ніж 50% комп’ютерів).Рис. 1. Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі Слід зауважити, що, на відміну від Білорусі та України, в Російській Федерації прослідковується значна активність контрольних органів з приводу ліцензійності ПЗ. Як випливає з огляду судових справ [10] в Російській Федерації винесені присуди: в 2012 р. 30 присудів; в 2011 р. 43 присуди; в 2010 р. 70 присудів; в 2009 р. 92 присуди; в 2008 р. 127 присудів. Найбільш резонансною була справа О. М. Поносова, яка і призвела до створення в 2008 р. громадської організації «Центр свободных технологий».Як випливає з [1-3], у більшості ВНЗ Російської Федерації використовують як Microsft Windows, так і GNU/Linux. Лише в деяких ВНЗ адміністрація прийняла рішення про повний перехід на ВПЗ (Санкт-Петербурзький торгово-економічний університет, Томський державний педагогічний університет, Нижньо-Новгородський радіотехнічний коледж). Як і в Білорусі, використання ВПЗ у ВНЗ Російської Федерації можна розділити на три напрямки [3-5]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ значно ширший, ніж в Білорусі. Варто вказати на використання ВПЗ для вивчення програмування мовами С/C++, Pascal (Free Pascal, Lazarus), Java, Haskell, Пролог; SciLab, Octave, Sage для виконання математичних розрахунків; організації систем дистанційного навчання; використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем; інструментарій для філологічного аналізу текстів; використання інструментарію верифікації ПЗ в навчання магістрів; створення електронних освітніх ресурсів підтримки навчального процесу для заочної форми навчання (напевно, реальний список використовуваного ВПЗ значно ширший, але у відкритому доступі даних про це поки що немає).У ВНЗ Російської Федерації активно експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ. За ініціативою ректорів Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, Нижньо-Новгородського університету імені М. І. Лобачевського, Томського державного університету, Південноуральського державного університету створений «Суперкомп’ютерний консорціум університетів Росії». В список TOP500 від грудня 2012 входить вісім російських суперкомп’ютерів (№ 26, 59, 155, 170, 222, 300, 303, 423).Рис. 2. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїСлід наголосити, що в Російській Федерації накопичено значний досвід розробки ВПЗ, зокрема – дистрибутивів Linux: ALT Linux (http://altlinux.ru), Calculate Linux (http://www.calculate-linux.ru), ROSA (http://rosalab.ru). Наявність компаній, які ведуть розробку ВПЗ, дає змогу створювати спеціалізовані вільні програми та істотно спрощує реалізацію проектів з впровадження Linux в школі і вищі заклади освіти.III. Використання ВПЗ у ВНЗ УкраїниВ Україні «Державна цільова науково-технічна програма використання в органах влади ПЗ з відкритим кодом» затверджена у 2011 р., проте до реального її виконання поки що не дійшло.Як випливає з [9], в Україні, на відміну від Російської Федерації, випадки порушень авторських прав власників програм відповідні державні органи перевіряють в значно меншому обсязі і переважно в госпрозрахункових організаціях. Особливо активними були перевірки в 2006-2007 рр. В 2012 р. розпочалась друга хвиля перевірок ліцензійності ПЗ від Microsoft. В цьому році вперше керівники ВНЗ отримали офіційні листи з Microsoft з пропозиціями легалізувати використовувані у ВНЗ копії Microsoft Windows та Microsoft Office. В передноворічному інтерв’ю [7] генеральний директор Microsoft Ukraine Д. Шимків заявив про високу імовірність порушення декількох показових судових процесів в Україні в 2013 р.Після придбання ВНЗ ПЕОМ з переважно ліцензійними Microsoft Windows і Microsoft Office на них встановлюють велику кількість неліцензійного ПЗ, чим фактично змарновують великі витрати коштів на первинне придбання ПЗ (Львівський національний університет імені Івана Франка до економічної кризи 2008 р. кожен рік придбавав приблизно 1000 ПЕОМ. Сумарна вартість ліцензій лише на Microsoft Windows (ОЕМ-версія) і Microsoft Office складала майже 300000$ на рік – доволі велика сума, як для ВНЗ!). У більшості випадків вибір саме пропрієтарного ПЗ зумовлювався навіть не споживацькими якостями цих програм, а фактом поверхневого знайомства викладача з цією програмою або навіть наявністю у нього якої-небудь книжки з описом програми.Як і в Білорусі та Російській Федерації, використання ВПЗ у ВНЗ України можна розділити на три напрямки [1; 2]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ є значно ширшим, ніж у Білорусі. Це використання систем комп’ютерної математики, організація систем дистанційного навчання, використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем, застосування ВПЗ для тестування апаратного забезпечення ПЕОМ; використання офісного пакету OpenOffice.org.ukr в курсі інформатики ВНЗ, використання відкритих засобів програмування для навчання і наукових досліджень.У ВНЗ України експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ, поруч із спеціалізованими установками широко використовують розподілені кластерні системи та системи з виконанням обчислень на графічних процесорах.Враховуючи викладене, можна констатувати як широкий спектр використання ВПЗ в українських ВНЗ – від дистанційного навчання до розробки ПЗ, – так і широку географію використання ВПЗ від Луганська на сході до Львова на заході та від Чернігова на півночі до Одеси на півдні (рис. 3). Рис. 3. Використання ВПЗ у ВНЗ України