Journal articles on the topic 'Активний спротив'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Активний спротив.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 47 journal articles for your research on the topic 'Активний спротив.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
O.O., Bakovetska. "REACTION OF UKRAINIAN PEASANTS TO THE ACTION OF THE AUTHORITIES IN 1932–1933 (ON THE MATERIALS OF CRIMINAL AND INVESTIGATIVE CASES OF THE BASHTAN DISTRICT OF THE MYKOLAIV REGION)." South Archive (Historical Sciences), no. 36 (February 18, 2022): 5–10. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-36-1.
Full textAbstract:
Purpose and methodology of the study. The article analyzes criminal investigation cases on the Bashtan-sky region of the Nikolayev area. The main goal is to identify the sentiments and reactions of the peasants to the actions of the authorities that provoked the artificial famine in Ukraine based on the analysis of criminal nvestigations in 1932–1933 . In the context of the study, criminal investigative cases are not only an indicator of the scale of the punitive system of government, but also evidence of public sentiment, the reaction of people to the totalitarian regime. Research of archival materials is based on a systematic approach and structural and functional analysis. The solution of the set goal is realized at the expense of historical-situational, histori-cal-chronological, biographical, retrospective methods.Results and conclusions of the study. Since the proclamation of Ukraine’s independence, there have been many scholarly works on the Holodomor, as well as the mass repression that accompanied the artifi-cial famine. The Nikolaev historians carried out the detailed analysis of a source base about the Holodomor of 1932–1933 , covered the reasons, consequences of the artificial Holodomor, its features in the territory of the Nikolaev area. A community representative at the district level joined this work. The value of their research lies in the creation of an information block based on the memories of eyewitnesses, the discovery of burial sites, photographic documents. On the other hand, the work of researchers does not fully cover and analyze the problem of protest mood of people who are on the verge of survival.The mood of the Ukrainian peasantry, which can be described as protest, has been identified. Based on the analy-sis of criminal investigation cases, several variants of resistance of the residents of the villages of the Bashtansky district to the punitive actions of the communist authorities were identified. The first type is passive resistance, which manifested itself in attempts to hide part of the harvest from total confiscation. Such a reaction is characteristic not only of individual peasant farms and families. The heads of the collective farms and members of the board also tried to leave the harvest in their village by various methods and prevent it from being taken away. The second type is active resistance, which is manifested in the dissemination of objective information about the situation, attempts to organize riots against the government and direct demonstrations of the peasants.Undoubtedly, the Ukrainian people, which faced many trials in the first decades of the twentieth century – the First World War, revolutions, civil war, famine of 1921–1923, repeated changes of power and political course, transformation of political, economic, cultural space – was exhausted. But this does not mean that people have lost the thirst for life, the desire for freedom and unquestioningly, like lambs, went to the slaughter. Ukrainians were not ready to accept the punitive policy of the authorities. This thesis is confirmed by numer-ous criminal investigations in which citizens were accused of anti-Soviet agitation, calls and preparations for riots against the government, attempts to overthrow it.Key words: Holodomor, Bashtansky district, peasants, protest moods, propaganda, anti-Soviet agitation, leaflets, terror. Мета та методологія дослідження. У статті аналізуються карно-слідчі справи в Баштанському районі Миколаївської області. Основна мета – виявлення настроїв, реакції з боку селян на дії влади, що спровокували штучний голод в Україні, на основі аналізу карно-слідчих справ за 1932–1933 роки. У контексті дослідження карно-слідчі справи виступають не лише показником масштабів дій каральної системи влади, а й свідоцтвом настроїв у суспільстві, реакцією людей на тоталітарний режим. Дослідження архівних матеріалів відбувається на основі системного підходу та структурно-функціонального аналізу. Розв’язання поставленої мети реалізується за рахунок історико-ситуаційного, історико-хронологічного, біографічного, ретроспективного методів.Результати та висновки дослідження. З моменту проголошення незалежності України з’явилося чимало наукових праць, присвячених Голодомору, а також масовим репресіям, які супроводжували штучний голод. Миколаївські історики здійснили докладний аналіз джерельної бази про Голодомор 1932–1933 років, висвітлили причини, наслідки штучного Голодомору, його особливості на території Миколаївщини. До цієї роботи долучились представник громад на районному рівні. Цінність їхніх досліджень полягає у створенні інформаційного блоку, що базується на спогадах очевидців подій, виявленні місць поховань, фотодокументах. З іншого боку, в роботах дослідників не повною мірою висвітлено та про-аналізовано проблему протестних настроїв людей, які опинились на межі виживання.У статті визначено настрої українського селянства, які можна охарактеризувати як протестні. На основі аналізу карно-слідчих справ виявлено кілька варіантів супротиву жителів сіл Баштанського району по відношенню до каральних дій з боку комуністичної влади. Перший тип – пасивний спротив, який проявлявся у спробах приховати частину врожаю від тотальної конфіскації. Така реакція притаманна не лише окремим селянським господарствам, родинам. Голови колгоспів, члени правління також зі свого боку намагались різними методами залишити врожай в своєму селі та не дати його вивезти. Другий тип – активний спротив, який проявлявся в поширенні об’єктивної інформації про ситуацію, яка склалася, спроби організувати заворушення проти влади та безпосередньо виступи селян.Безумовно, український народ, на долю якого випало чимало випробувань в перші десятиліття ХХ століття – Перша світова війна, революції, громадянська війна, голод 1921–1923 років, кількаразова зміна влади та політичного курсу, трансформації політичного, економічного, культурного простору – був виснажений. Але це не означає, що люди втратили жагу до життя, прагнення волі та беззаперечно, як агнці, йшли на заклання. Українці не готові були миритися із каральною політикою влади. Підтвердженням цієї тези є чисельні карно-слідчі справи, в яких громадян звинувачували в антирадянській агітації, закликах та підготовці заворушень проти влади, спроб її повалення.Ключові слова: Голодомор, Баштанський район, селяни, протестні настрої, пропаганда, антирадянська агітація, листівки, терор.
2
Slobodyanyuk, M. A. "Партизанський рух у Південній Україні у 1943–1944 рр." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 6/146 (August 7, 2017): 81. http://dx.doi.org/10.15421/171789.
Full textAbstract:
Стаття присвячена завершальному етапу (1943–1944 рр.) розвитку радянського партизанського руху в Південній Україні. Цей регіон відрізняється відсутністю великих лісових масивів та наявністю великих промислових центрів. З огляду на це, пріоритетними там стали підпільні форми боротьби. Тим не менше, партизанські методи спротиву окупантам також доволі активно використовувалися. На основі аналізу широкого кола архівних документів центральних і обласних архівосховищ встановлено, що за своїми характеристиками завершальний етап розвитку партизанського руху суттєво відрізнявся від етапу початкового (1941–1942 рр.). Його особливостями стали відмінний механізм виникнення партизанських формувань, видозмінена тактика боротьби з окупантами. Зокрема, у 1943–1944 рр. партизанські загони формувалися внаслідок організаторської діяльності десантних груп, закинутих з «Великої землі», або підпільниками. З’ясовано, що активну діяльність вони розгортали при наближенні лінії фронту: нападали на окупаційні підрозділи та установи, здійснювали диверсійні акти, вели розвідку в інтересах Червоної армії. Видатною сторінкою руху Опору на півдні України стало Павлоградське повстання 1943 року. Загалом партизанський рух у Південній Україні зробив помітний внесок у вигнання нацистських окупантів з української землі.
3
Великдан, Юлия. "АКТИВНЫЕ МЕТОДЫ ОБУЧЕНИЯ В ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ПРАКТИКЕ УКРАИНСКОЙ ШКОЛЫ 20-30 ГОДАХ ХХ ВЕКА." SWorldJournal, no. 08-05 (May 31, 2018): 111–16. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2021-08-05-100.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури щодо спроби використання активних методів навчання у шкільній практиці Україні у період 20-30-х ХХ століття. Проаналізовано основні принципи політики Радянської України у галузі освіти і вихов
4
Великдан, Юлия. "АКТИВНЫЕ МЕТОДЫ ОБУЧЕНИЯ В ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ПРАКТИКЕ УКРАИНСКОЙ ШКОЛЫ 20-30 ГОДАХ ХХ ВЕКА." SWorldJournal, no. 08-05 (May 31, 2018): 111–16. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-08-05-100.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури щодо спроби використання активних методів навчання у шкільній практиці Україні у період 20-30-х ХХ століття. Проаналізовано основні принципи політики Радянської України у галузі освіти і вихов
5
МАРТИНЮК, Віктор, Віталій ДЕМЧИШИН, and Валерій БАЛАШОВ. "ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТАКТИКИ ДІЙ МОБІЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ЩОДО ПРОТИДІЇ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ НЕЗАКОННОЇ МІГРАЦІЇ, ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ, НЕЗАКОННОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН ОСІБ, ЗБРОЇ, ЗАСОБІВ ТЕРОРУ ТА КОНТРАБАНДИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 83, no. 2 (February 21, 2021): 168–78. http://dx.doi.org/10.32453/3.v83i2.565.
Full textAbstract:
Відомо що охорона державного кордону є невід’ємною складовою частиною забезпечення національної безпеки держави. Необхідність захисту інтересів держави на її кордонах зумовлює і динаміка розвитку обстановки, а саме:
активна діяльність міжнародних злочинних угрупувань щодо транзитного переправлення нелегальних мігрантів через територію України в країни ЄС та подальше удосконалення їх тактики;
збільшення масштабів контрабандної діяльності, орієнтація злочинних угрупувань на незаконний ввіз в Україну товарів та вантажів через пункти пропуску , так і поза ними, з залучення озброєної охорони;
спроби переміщення через кордон зброї і боєприпасів, наркотичних та психотропних речовин;
готовність злочинних угрупувань до здійснення озброєного опору прикордонним нарядам під час затримання великих груп нелегальних мігрантів та контрабандних товарів;
активне залучення до протиправної діяльності посібників з числа жителів суміжних держав;
Невідповідність чинного законодавства України завданням Державної прикордонної служби щодо протидії нелегальній міграції та контрабандній діяльності на державному кордоні.
Проаналізувавши обстановку, яка склалась на державному кордоні, а саме активізація незаконної міграції, міжнародного тероризму, контрабандної діяльності, наркобізнесу зумовлює необхідність продовження роботи щодо подальшого розвитку Державної прикордонної служби – основного суб’єкта системи забезпечення національної безпеки України на державному кордоні[2].
В цих умовах керівництво країни, Адміністрація Державної прикордонної служби України гостро ставлять питання щодо вирішення завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони кордону з активним залученням мобільних підрозділів[8-9].
Наявність і дієвість мобільних підрозділів, як пріоритетний напрямок діяльності Державної прикордонної служби України. В умовах оптимізації організаційно-штатних структур підрозділів ДПС, переходу до більш гнучкої моделі охорони кордону
Наявна нормативно-правова база орієнтує на те що основу прикордонної служби повинні складати патрулювання місцевості в межах прикордоння, службова діяльність дільничних інспекторів прикордонної служби, служба прикордонних та спільних з правоохоронними органами і громадськими формуваннями з охорони державного кордону нарядів, робота з населенням прикордоння.[7]
Підвищувати об’єктивність і ефективність застосування мобільних підрозділів у таких специфічних умовах рекомендується із застосуванням відповідних методів для прийняття рішень, які засновані на збиранні даних з урахування досвіду з минулого.
Ця необхідність дає нам змогу вирішувати наукові завдання, що полягають у розробці певних засобів, а саме – моделей тактики дій, методів та методик забезпечення підготовки та здійснення оперативно-службової діяльності ДПСУ.
6
Паска, Богдан. "ДИСИДЕНТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОПАНАСА ЗАЛИВАХИ (1960–1970 ті рр.)." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 33 (December 20, 2020): 149–58. http://dx.doi.org/10.15330/gal.33.149-158.
Full textAbstract:
Предметом статті є основні віхи, напрями і етапи участі художника Опанаса Івановича Заливахи в українському національному русі 1960–1970-х рр. Основу джерельної бази дослідження становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) у м. Київ, матеріали самвидаву, спогади самого О. Заливахи та його сучасників. Методологічною основою дослідження є концепція Я. Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑х рр. двох парадигм – національно-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із середовища “шістдесятників”). Автор статті приходить до висновку, що художник О. Заливаха з початку 1960‑х до першої половини 1970‑х був активним учасником середовища шістдесятницького правозахисту в рамках націоналізаційної парадигми українського національного руху. У першій половині 1960‑х рр. основними формами його дисидентської діяльності були поширення самвидаву і тамвидаву, критика політики радянської влади у національному питанні, виготовлення української національної символіки. Арешт та судова розправа над О. Заливахою не змогли зупинити його дисидентської діяльності та не змінили опозиційних щодо офіційної політики радянського режиму переконань. У мордовських колоніях художник брав участь в українських культурних заходах, налагоджував канали передачі документів і матеріалів із колонії на волю, написав заяву протесту на адресу Голови Верховного Суду УРСР. Після виходу на волю найбільш помітною дисидентською акцією художника була його участь у кампанії захисту засудженого історика В. Мороза. В подальшому О. Заливаха, незважаючи на те, що був взятий КДБ у розробку як об’єкт справи “Блок”, під тиском режиму практично повністю припинив активність у руслі руху спротиву радянському режиму.
Ключові слова: Опанас Заливаха, український дисидентський рух, шістдесятницький правозахист, самвидав, радянський режим, Мордовські колонії.
7
Малиніна, Т. В. "СТУДЕНТСЬКІ БУДІВЕЛЬНІ ЗАГОНИ: КРИЗА 1980-х ТА СПРОБИ ВІДНОВЛЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ СТУДЕНТСЬКИХ БУДІВЕЛЬНИХ ЗАГОНІВ ХАРКІВЩИНИ)." Історія та географія, no. 56 (2019): 59–66. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.09.
Full textAbstract:
У статті на основі широкого комплексу джерел проаналізовано основні досягнення студентських будівельних загонів (СБЗ) та вплив результату їх діяльності на розвиток народного господарства СРСР. На прикладі діяльності СБЗ вищих навчальних закладів м. Харкова розкрито причини появи кризових явищ, які привели до занепаду цього молодіжного руху. Авторка досліджує основні тенденції щодо відновлення активної діяльності молодіжних об’єднань як трудового резерву у вирішенні соціально-економічних проблем як в Україні, так і в сучасному світі.
8
Шопіна, Ірина Миколаївна. "ІМІТАЦІЯ ПІДГОТОВКИ НАУКОВИХ КАДРІВ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ: СПРОБА НАУКОВОГО АНАЛІЗУ1." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 98–103. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.15.
Full textAbstract:
Мета статті полягала в тому, щоб визначити тенденції підготовки наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської області. З’ясовано, що об’єктивної інформації щодо реального стану розвитку освіти і науки на тимчасово окупованих територіях України не вистачає для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Аргументовано необхідність наукових пошуків у вказаному напрямі. Визначено тенденції розвитку наукової діяльності на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області.По-перше, така діяльність має активний характер. На теперішній час лише у так званому ДНР більше 100 осіб мають фейкові дипломи доктора наук, більш ніж 400 осіб – кандидата наук. Щонайменше 4 так званих доктори юридичних наук підготовлені на тимчасово окупованих територіях Луганської області. Аналіз текстів, доступних у мережі Інтернет, свідчить, що частина вказаних текстів носить не науковий, а ідеологічний характер, в них обстоюються ідеї «Російського світу», а процеси, що відбуваються в Україні, подаються у викривленому розумінні. По-друге, тенденційне сприйняття української реальності притаманно й процесу так званої вищої освіти на відповідних територіях. Теми та ідеї сумісних публікацій студентів та викладачів, формулювання питань на державні іспити свідчать про цілеспрямоване формування у молодих людей не наукового, а ідеологічного світогляду. По-третє, методологія та джерельна база деяких досліджень викликає сумніви як така, що може не відповідати не лише українським, а й загальносвітовим вимогам до якості наукових досліджень. По-четверте, спроби легітимізації процесу підготовки так званих наукових кадрів включають активне залучення науковців Російської Федерації. Вони включаються до складу редакційних колегій так званих фахових видань, запрошуються у якості офіційних опонентів на так звані захисти дисертаційних робіт, виступають провідними організаціями. Вказане дає представникам Російської Федерації змогу системно та систематично впливати на процеси підготовки так званих наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області, у тому числі й в ідеологічному та пропагандистському аспекті. Зроблено висновок, що запровадження процедури підтвердження набутих на тимчасово окупованій території України знань, вмінь, навичок та кваліфікацій має розпочинатися із визначення актуального стану системи так званих вищої освіти та наукової діяльності – коли це стане можливим завдяки відновленню над цими територіями контролю України.
9
Бойко, Ольга. "ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОГО ТАНЦЮ У МАС-МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, no. 34 (December 22, 2020): 217–21. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.345.
Full textAbstract:
Виявлено основні зміни способів репрезентації образу українського танцю у мас-медійному просторі України новітньої доби. Зазначено, що у перше десятиліття спостерігалась стійка тенденція до зникнення тематичних програм, присвячених українському танцю, трансляцій концертів колективів народного танцю, активне проникнення сучасного танцю на екрани. Від початку 2000-х рр. робляться регулярні спроби відродити інтерес до українського танцю за допомогою телевізійних шоу, але це часто призводить до спотворення його художньо-естетичних основ. Елементи українського народного танцю у практиці гумористичних шоу перетворюються на кітч, що формує неадекватне уявлення про танець та національну культуру українців. В останнє десятиліття відбувається експансія специфічних форм медіа в мережі Інтернет, що потребує потужних заходів, спрямованих на популяризацію українського танцю через ютуб канали, блоги та ін.
10
Деркач, Юлія, and Ольга Лавро. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ." Молодий вчений, no. 6 (94) (June 30, 2021): 159–62. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-32.
Full textAbstract:
Ця стаття висвітлює проблему підготовки вчителів у Великобританії. Були зроблені спроби розглянути спеціальні викладацькі кафедри багатьох університетів Великобританії, а також, питання навичок групового навчання та самостійної роботи студентів. Сформульовано головну ідею нового методу навчання за кордоном, а саме: студенти не є пасивними слухачами, а активними учасниками навчального процесу. Велика увага приділяється обов’язковому вихованню вчителів-дослідників як важливої потреби сучасного суспільства. Досліджено, що наукові навички майбутніх учителів культивуються у процесі навчання системи вищої професійної освіти. Визначено, що у європейській освіті, зокрема у Великобританії, триває процес розробки та впровадження нової моделі професійної підготовки вчителів початкових класів, яка відповідає вимогам єдиного європейського простору вищої освіти та має спільні характеристики з іншими країнами ЄС, а саме: педагогічна освіта базується на трьох домінантних моделях (технологічній, гуманістичній, функціональній орієнтації), а пріоритет у підготовці вчителя надається концепціям: загальній персоналістичній, прагматичній, методичній, неопозитивістській, гуманістичній.
11
Волошок, Олена, and Софія Прус. "ПОВЕДІНКОВІ ПРОЯВИ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ У ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2021): 146–51. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-31.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості поведінки осіб юнацького віку у стресовій ситуації. У теоретичному розділі розкрито такі поняття, як: «стрес», «адаптація», «копінг-стратегії», «копінг-ресурси» у працях закордонних, вітчизняних вчених та провідних психологічних теоріях. Описано структурні елементи копінг-поведінки, як складного динамічного процесу. У статті зроблено акцент на психологічних детермінантах копінг–стратегій, показано залежність останніх від віку людини, типу особистості, специфіки стресової ситуації та соціокультурних чинників. Висвітлено класифікацію базових копінг-стратегій та копінг-ресурсів особистості. У емпіричному розділі представлено результати дослідження поведінкових проявів копінг-стратегій юнаків та дівчат. Результати дослідження засвідчили, що найбільш поширеною є копінг-стратегія, спрямована на пошук вирішення та розв’язання стресових, проблемних ситуацій, а найменш обраною – копінг-стратегія, яка спрямована на уникнення та втечу від стресової ситуації, а саме на спроби відволіктися від ситуації, активно включаючись в іншу діяльність.
12
Чиркова, Тетяна. "Сучасні методи, що становлять основу вітчизняного крос-культурного консультування." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 132–46. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-132-146.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз методології вітчизняного крос-культурного консультування в умовах сучасності. Дано перелік основних із них. Проведено ретельний огляд основних етапів консультування. Детально охарактеризовано діагностичний етап. Визначено специфіку контрольного етапу. Надані основні властивості тренінгу (навчання) як етапу. Запропоновано алгоритм-хід психологічної консультації. Виведені основні властивості кожного періоду та запропонована систематизація. Розписано, в чому саме полягає процесне консультування, його базові принципи. Підрезюмовано основні правила та позиції сімейного консультування, в першу чергу, з позиції безпеки, організації, екології проведення консультації безпосередньо, особливу увагу надано до етапів завершення, контролю та перевірки, уточнення проблеми, виконання подальших завдань подружжям з метою закріплення результату, що було досягнуто ними у процесі консультування. Зроблено спроби підвищення інтересу до проведення експериментів у сфері крос-культурного сімейного консультування, яке останніми роками у науковому просторі призвело до активних пошуків у методологічному контексті. Активно виведено спробу створити алгоритми, схеми та системи безпосередньо консультування, спрямовані на покращення якості самого консультування та допомоги практичному психологові-консультанту, в першу чергу. Проведено роботу щодо систематизування теоретичних знань та практичних експериментальних здобутків, які поступово систематизувалися у сукупності та знаходили практичне застосування, що призводило до покращення та виведення на новий рівень сімейного крос-культурного консультування. Доведено необхідність створення єдиного алгоритму, що допоможе психологові-консультанту працювати із парами на високопрофесійному рівні та завжди мати готову схему для роботи навіть з найскладнішими випадками. Виявлено необхідність проаналізувати здобутки та напрацювання з різних наукових точок зору, і вивести чіткий перелік дій з розгляду процесів та етапів проведення безпосередньо консультування. В такому випадку, спостерігатиметься підвищення якості консультування особливо у крос-культурному розрізі, а також – підвищення рівня довіри до консультування в цілому. Мета статті: Основною метою дослідження у статті є специфіка сучасних методів крос-культурного консультування, що становлять основу вітчизняного крос-культурного консультування, що має окремі аспекти для вивчення та дослідження у порівнянні з внутрішнім, національним консультуванням.Дослідження полягає в практичному аналізі методів, етапів, принципів та позицій чіткого, що становлять основу єдиного алгоритму практичного консультування у крос-культурному розрізі для подальшої праці із крос-культурними парами, які потребують допомоги, особливо на регулярній основі. Методи дослідження: дане дослідження у статті спирається на праці відомих вчених з етнопсихології та психології міжкультурного спілкування, у роботі використовуються як праці відомих авторів, так і сучасні монографії, адже за останні десять років інтерес вчених звертається до роботи даному напрямку наукового вивчення.Методи інтерв’ю, анкетування, а безпосередньо консультаційної роботи із міжнаціональними парами складає основу практичної частини дослідження.
13
Повторева, Світлана Михайлівна, and Ірина Іванівна Старовойтова. "БОРОТЬБА МАГНАТІВ ОСТРОЗЬКИХ ПРИ ПІДТРИМЦІ ПРОТЕСТАНТІВ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ: УРОКИ ІСТОРІЇ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 25 (November 26, 2019): 82–90. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.872.
Full textAbstract:
Предметом дослідження статті є релігійна діяльність князів Острозьких, які обороняли Православну Церкву і права віруючих цієї Церкви проти експансії католицизму і у зв’язку з цим намагалися організувати союзи с протестантами. Автори аналізують об’єктивні та суб’єктивні фактори, що привели до зближення православних і протестантів у цій боротьбі, та наслідки протистояння представників різних християнських віросповідань на теренах Речі Посполитої в ХVI-ХVII ст. Для розуміння складної релігійної ситуації сучасної України здійснюється певний історичний екскурс, аналізуються головні тенденції, характерні для минулих часів, та виявляються подібні явища в нинішніх умовах. Показано, що у формуванні релігійних засад української культури визначна роль належить видатному діячу вітчизняної історії, магнату Костянтину Василю Острозькому. Головною метою Унії, якщо б вона відбулася, він вважав не підкорення православних Папі Римському, а заснування шкіл, освіту проповідників і поширення релігійної освіти загалом.
Наполягання на єдності віруючих у сповідуванні істинного християнства, гостра критика агресивної політики католицизму щодо інших християнських віросповідань, готовність чинити опір цим зазіханням (в тому числі і збройний), дорікання за лицемірство католицьких священиків, що не дотримуються своїх же настанов (зокрема целібату), - все це робить К. В. Острозького активним оборонцем православної віри, так би мовити, «лицарем православ’я .
Показана наявність своєрідних латентних протестантських мотивів у світогляді К. Острозького. Виявлені екуменічні аспекти діяльності князя К. Острозького. Змальовані драматичні подієві перипетії боротьби князя К. В. Острозького щодо захисту православної віри. Проаналізовані причини невдалого спротиву князів Острозьких експансіонізму Римо-католицької церкви. Виявлено аналогії релігійної боротьби минулих часів і нинішньої релігійної ситуації в Україні. Розглянуті можливі перспективи еволюції релігійної ситуації в сучасній Україні у зв’язку з налаштуванням чималої частини громадян нашої держави на західноєвропейські цінності.
14
Некіт, Катерина Георгіївна. "РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ВІРТУАЛЬНИХ АКТИВІВ (КРИПТОВАЛЮТ) В УКРАЇНІ." Часопис цивілістики, no. 44 (March 27, 2022): 45–50. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i44.455.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню змін у підходах до визначення поняття та правової природи криптовалют в Україні й аналіз сучасного стану правового регулювання обігу криптовалют (які нині вводяться у цивільний обіг як категорія віртуальних активів). Необхідність такого дослідження пояснюється тим, що підходи до правового регулювання відносин, що виникають із приводу криптовалют, постійно змінюються. У статті досліджено законопроекти, у яких приймалися спроби врегулювати обіг криптовалют у період з 2017 по 2020 роки. Зокрема, аналізуються підходи до визначення поняття криптовалют у Проектах Законів «Про обіг криптовалюти в Україні» № 7183 від 6 жовтня 2017 р, «Про стимулювання ринку криптовалют та їх похідних в Україні» № 7183-1 від 10 жовтня 2017 р., «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання ринку криптовалют та їх похідних в Україні)» № 7246 від 30 жовтня 2017 р., «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо оподаткування операцій з криптоактивами» № 2461 від 15 листопада 2019 р., «Про віртуальні активи» № 3637 від 11 червня 2020 р., «Про токенізовані активи та криптоактиви» № 4328 від 05 листопада 2020 р. Особлива увага звертається на термінологію, що використовувалась у різних законопроектах, спрямованих на врегулювання обігу криптовалют. Адже питання термінології є важливим з точки зору розуміння того, що саме є предметом правового регулювання. З цієї точки зору позитивно оцінюється відхід від використання терміну «криптовалюта», однак і перехід до поняття «віртуальні активи» видається не дуже вдалим. Аналіз світової практики приводить до висновку, що категорія «віртуальні активи» може бути занадто широкою для правового регулювання обігу криптовалют, оскільки складається практика охоплення категорією «віртуальні активи» різноманітних видів цифрового майна, а не лише криптовалют. З урахуванням зазначеного, доцільніше використовувати термін «криптоактиви» та врахувати існування різних видів таких активів і передбачити спеціальний правовий режим для кожного з них. З метою визначення специфіки правового регулювання, пропонується розрізняти такі види криптоактивів, як криптовалюти як такі (загальна категорія криптовалют типу біткоїн, лайткоїн та інші), що не посвідчують прав вимоги та токени, які посвідчують певні права вимоги та за своєю сутністю є своєрідним аналогом цінних паперів. Окремо слід розглянути можливість та особливості правового регулювання інших віртуальних активів, які є відмінними від криптовалют за своєю природою.
15
Маслова, А. Б. "ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЯК СИСТЕМНЕ УТВОРЕННЯ: АНАЛІЗ МЕТИ, КОМПОНЕНТІВ ТА СТРУКТУРИ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 50–55. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.74.
Full textAbstract:
У статті на підставі узагальненого аналізу наукових та публіцистичних джерел визначено мету, компоненти та структуру публічної адміністрації як системного утворення. Зауважено, що з активним розвитком реформаційних процесів у сфері публічної адміністрації та її діяльності суттєво посилюється необхідність у науковому осмисленні вказаних процесів та створенні теоретичного фундаменту для збалансованого та виваженого реформування. Водночас підкреслено, що одною з найважливіших умов ефективної трансформації будь-якого публічного чи державного інституту є послідовність та цілісність таких змін, яка, зокрема, забезпечується системним (комплексним) дослідженням об'єкта реформування.
Зазначено, що правова природа публічної адміністрації протягом усього періоду формування та розвитку адміністративно-правової доктрини завжди привертала увагу вчених-адміністративістів, а також представників інших галузевих як юридичних, так і неюридичних наук. Предметом дослідження, як правило, є окремі аспекти або ж загальна проблематика публічного адміністрування, публічної адміністрації та її суб'єктів тощо. Зокрема, вказаними питаннями в різні історичні періоди розвитку юридичної науки займалась значна кількість уче-них-правників. Водночас констатовано, що лише в окремих наукових працях здійснено спроби проаналізувати публічну адміністрацію як певну систему з перманентними їй ознаками.
Установлено, що в найзагальнішому вигляді публічна адміністрація як системне утворення являє собою самостійну відокремлену систему, функціонування якої опосередковано певною метою, склад представлений компонентами - елементами й підсистемами, а структура - зв'язками (внутрішніми й зовнішніми), які, власне, й надають публічній адміністрації властивості, необхідні для її системності, стійкості, упорядкованості та цілісності.
16
Коробейніков, Георгій, Андрій Воронцов, Василь Костюченко, and Олександр Григоренко. "Аналіз змагальної діяльності збірної команди України з греко-римської боротьби на чемпіонатах Європи 2019–2020 років." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 4 (May 20, 2021): 27–33. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.27-33.
Full textAbstract:
Анотація. Недостатня видовищність спортивної боротьби і спроби Міжнародного олімпійського комітету виключити її з програми Олімпійських ігор спонукали Об’єднаний світ боротьби (UWW) до зміни правил змагань, що стосуються мотивування спортсмена виконувати ефективні, високоамплітудні прийоми. У зв’язку з цим виникає потреба у перегляді як системи підготовки в цілому, так і її психологічної і тактичної складової борців високої кваліфікації. Мета. Проаналізувати показники змагальної діяльності висококваліфікованих борців на головних міжнародних змаганнях для подальшого формування оптимальних моделей змагальної діяльності. Методи. Аналіз наукової літератури, відеоаналіз змагальної діяльності, методи математичної статистики. Результати. Встановлено переважання окремих технічних дій в стійці та в партері у представників збірних команд різних країн. Більшість балів здобутих українськими атлетами, припадає на боротьбу у стійці – 60 % і 40 % – на положення в партері. Визначено, що найбільшу кількість балів у стійці, незалежно від вагової категорії, було здобуто в результаті активної боротьби, а бали, отримані за пасивність суперника, становили 18 %. Зміни в правилах греко-римської боротьби позитивно впливають на якість виконуваних технічних дій та кількість набраних балів у змагальних поєдинках.
Ключові слова: боротьба, технічні дії, змагальна діяльність, правила змагань.
17
Bobrovnyk, D. O., and D. O. Borysov . "Міжнародні правові стандарти та їх роль у формуванні глобалістського потенціалу територіальної спільноти." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 29, 2021): 14–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.02.
Full textAbstract:
Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам.
Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади.
Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності.
Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.
18
ПУСТЮЛЬГА, Сергій, Віталій ПУЦЬ, and Юрій КЛАК. "БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНА ОПТИМІЗАЦІЯ РОЗКРОЮ ПЛИТ ЛДСП ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО МЕБЛЕВОГО ВИРОБНИЦТВА." СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ В МАШИНОБУДУВАННІ ТА ТРАНСПОРТІ 2, no. 15 (November 27, 2020): 106–17. http://dx.doi.org/10.36910/automash.v2i15.398.
Full textAbstract:
Дана робота присвячена розробці ефективних алгоритмів для розв’язку багатокритеріальних оптимізаційних задач розкрою плит ЛДСП (ламінована деревно-стружкова плита) на підприємствах із виготовлення меблів за індивідуальним замовленням.
Відома значна кількість спеціалізованих програм розкрою, що активно застосовуються на меблевому виробництві. Практично всі вони, в тій чи іншій мірі, є уніфікованими програмами створення карт розкрою, що поєднують у собі оптимальність розташування контурів деталей в заданих габаритах вихідного матеріалу із потрібною швидкістю розрахунків. В основу роботи більшості цих програм покладено підхід із використання певних математичних алгоритмів, що дозволяють ефективно провести розкрій із мінімальною кількістю відходів.
Однак, виходячи із особливостей саме одиничного меблевого виробництва, оптимальним варіантом слід визнати такий автоматизований підхід до формування карт розкрою матеріалів, який дозволив би виробнику враховувати якнайбільше критеріїв оптимізації розміщення елементів, гнучко керувати пріоритетами важливості їх врахування, формувати оптимальні карти відповідно технологічним можливостям устаткування, що працює на даному виробництві (параметри пил, степінь свободи і поворотність столів, наявність спеціальних пристосувань для фіксації листів і т. і.). Врахування вищенаведених виробничих функцій жодна із перелічених програм забезпечити не здатна.
У роботі, на основі аналізу стандартних етапів та можливостей програм комп’ютерного розрахунку раціонального розкрою матеріалів, запропоновано методику та алгоритми розв’язку задач багатокритеріальної оптимізації розкрою листів ЛДСП на елементи різної геометричної форми для виробництва меблів індивідуального замовлення. Визначено особливості постановки та критерії задачі багатокритеріальної оптимізації, які дозволяють швидко і ефективно аналізувати якість отриманих на першому етапі карт розкрою, коригувати значущість і пріоритетність кожного із вибраних критеріїв оптимізації. Удосконалено алгоритм пошуку початкового базисного розв’язку задачі лінійного програмування, який суттєво скоротив кількість ітерацій в розрахунковій схемі та спростив процедуру розрахунку. Проведено комп’ютерну реалізацію розроблених алгоритмів. Перевірено ефективність запропонованої методики та алгоритмів для виробництва продукції на підприємстві із виготовлення меблів за індивідуальним замовленням.
19
Андрусяк, Г. "Суть суспільно небезпечного посягання в контексті підстави необхідної оборони." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/17.
Full textAbstract:
У статті обґрунтована правильність визначення підстави необхідної оборони як суспільно небезпечного посягання. Визначено семантику поняття «підстава», адже цей термін є багатозначним. . Підставою необхідної оборони є вчинення суспільно небезпечного посягання. Слід схвалити використання законодавцем саме такого терміна, а не «напад» чи «злочинне посягання». Не можна погодитись і з використанням поняття «напад» для характеристики підстави необхідної оборони. Напад зажди містить елемент насильства. Проте суспільно небезпечне посягання може здійснюватися з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Згідно з буквальним тлумаченням закону підставою необхідної оборони є посягання, що становить суспільну небезпеку і не обов’язково є злочинним. Злочинність діяння означає наявність всіх ознак складу злочину – вчинення суб’єктом злочину передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Згідно з висновками автора при необхідній обороні посягання повинно бути спрямовано на державні, громадські інтереси, а також політичні, трудові та майнові права громадян, особу, її честь і гідність, щоб посягання и можна було кваліфікувати як суспільно небезпечне. Підставою необхідної оборони може бути і таке суспільно небезпечне посягання, яке не утворює нападу. Оскільки в законі йдеться про запобігання або припинення спроби особи вчинити дію, яке створює суспільну небезпеку, очевидно, мається на увазі певна активність особистості. У законі не вказано, що посягання повинно бути пов'язане з насильством, воно повинно бути суспільно небезпечним. Проаналізована наукова дискусія про можливість необхідної оборони проти посягання у формі бездіяльності. Серед всіх обставин, що виключають злочинність діяння, тільки необхідна оборона - це реакція на суспільно небезпечне посягання, яке можливо і в активній, і в пасивній формі. На думку автора, немає підстави для права на необхідну оборону при суспільно небезпечній бездіяльності.
20
Красновська І. П. "Теоретичне обґрунтування комунікативної компетентності майбутніх моряків." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 12, 2021): 157–63. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.122.
Full textAbstract:
У статті розглянуто й уточнено поняття комунікативної компетентності морських фахівців, а також обґрунтовано важливе значення комунікативної компетентності морського фахівця в професійній діяльності.Зазначено умовний поділ процесу становлення трьох історичних періодів вивчення комунікативної компетентності. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років XX століття було зроблено перші спроби визначити комунікативну компетентність у межах уміння застосовувати лінгвістичну компетентність у різноманітних ситуаціях. Поступово сутність і структуру комунікативної компетентності було розширено та наповнено новим змістом. Від 80-х років минулого століття комунікативна компетентність аналізується вченими з урахуванням психологічного підґрунтя особистості. Починаючи з 2000 рр. активно впроваджують комунікативний підхід в освітніх закладах із професійною підготовкою фахівців різних галузей.Проаналізовано науковий доробок вітчизняних і зарубіжних дослідників Ю. Ємельянова, Л. Петровської, М. Пентилюк, Д. Хаймза, Н. Хомського, С. Савіньона, М. Свейна щодо сутності даного поняття. У своїх працях вони доводять, що під комунікативною компетентністю слід розуміти застосування вербальних та невербальних засобів спілкування під час навчання та виховання з метою взаємодії з людьми в різних соціально-побутових ситуаціях. Комунікативні компетенції, які базуються на знаннях, вміннях, навичках, способах комунікативної діяльності і проявах емоційно-ціннісного ставлення до неї, є складовими основи комунікативної компетентності.На основі аналізу наукової літератури запропоновано визначення поняття «комунікативна компетентність» морських фахівців. Виявлено, що вона є ключовою компетентністю робітників морського профілю, оскільки особливість специфіки професії вимагає постійного контакту між людьми та виконання ними щоденних обов’язків.
21
Bolotov, Maksym, and Gennady Bolotov. "ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТЛІЮЧОГО РОЗРЯДУ В УМОВАХ ЗВАРЮВАЛЬНОГО НАГРІВУ." TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOGIES, no. 1(19) (2020): 9–17. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2020-1(19)-9-17.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Для отримання зварних з’єднань із високолегованих сталей, тугоплавких та активних металів, твердих та надтвердих сплавів ефективно застосовують способи зварювання тиском, зокрема, дифузійне зварювання, яке має суттєві переваги поряд з іншими видами зварювання та дозволяє отримувати зварні конструкції складної форми з мінімальними деформаціями. Постановка проблеми. Серед джерел енергії, що застосовують для дифузійного зварювання, найбільш перспективним є нагрів тліючим розрядом, що горить у середовищі інертних або активних газів при їх тиску нижче за атмосферний і який забезпечує можливість регулювати в широких межах інтенсивність і локальність нагріву. Однак суттєвим недоліком тліючого розряду є його недостатня стабільність і здатність переходити в дугову форму, що може призводити до оплавлення і руйнування деталей. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Широка номенклатура зварних виробів визначає необхідність регулювання енергетичних характеристик розряду в значних межах. У цих умовах проблема керованості тліючого розряду стає безпосередньо пов’язаною із проблемою забезпечення його стабільності. Питанню підвищення стійкості тліючого розряду присвячена значна кількість досліджень, однак у своїй більшості вони відносяться до процесів хіміко-термічної або лазерної обробки матеріалів і не відповідають режимам горіння тліючого розряду, що застосовуються в умовах зварювання. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. До теперішнього часу, всі спроби забезпечити стабільне існування потужнострумового тліючого розряду в межах обраної форми в різних технологічних процесах не є вельми ефективними, оскільки не беруть до уваги мультифакторність проблеми, головним чином зосереджуючись лише на енергетичних аспектах. Постановка завдання. Метою роботи є вдосконалення методів керування і стабілізації потужнострумового тліючого розряду в процесах дифузійного зварювання. Виклад основного матеріалу. Для забезпечення стабільності тліючого розряду в роботі запропоновано використовувати певний критерій, який поєднує параметри режиму горіння розряду з умовами переходу його в електричну дугу. Таким критерієм у роботі обрано співвідношення середньої напруги на розрядному проміжку, що визначається частотою виникнення дугових пробоїв, до напруги горіння стабільного тліючого розряду. За відсутності дугових пробоїв значення критерію наближається до максимального К = 1, зі збільшенням частоти імпульсів дуги величина К поступово знижується. Оскільки стійкість тліючого розряду суттєво залежить від основних параметрів режиму, у роботі визначено інтегральний показник, який поєднаний із критерієм стійкості. У ролі такого показника застосовано добуток струму розряду та тиску газу. Встановлено аналітичну залежність критерію стійкості від обраного показника. Розроблено схему автоматичного пристрою переривання процесу нагрівання за умови, якщо фактичне значення коефіцієнта стійкості опуститься нижче його заданого значення. Висновки відповідно до статті. Оптимальне регулювання тліючого розряду в процесах дифузійного зварювання за умов забезпечення його стабільності може ефективно здійснюватися на основі критерію стійкості, що визначається як співвідношення середнього значення напруги на розрядному проміжку до напруги горіння стабільного тліючого розряду, і величина якого при оптимальному процесі становить 0,5…1.
22
Siromskyi, Ruslan. "УНІВЕРСИТЕТУ OPEN JOURNAL SYSTEMS Допомога КОРИСТУВАЧ Ім'я користувача Пароль Запам'ятати мене СПОВІЩЕННЯ Дивитися Передплатити МОВА English Українська ЗМІСТ ЖУРНАЛУ Пошук Пошук за критерієм Всі поля Перегляд За номером За автором За назвою Інші журнали РОЗМІР ШРИФТА Make font size smallerMake font size defaultMake font size larger ІНФОРМАЦІЯ Для читачів Для авторів Для бібліотекарів ДОМАШНЯ СТОРІНКА ПРО НАС УВІЙТИ ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ ПОШУК ПОТОЧНИЙ ВИПУСК АРХІВИ Домашня сторінка > № 19-20 (2019) > Siromskyi “БЕЗ ПРАВА НА СВОБОДУ ПЕРЕМІЩЕННЯ”: ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОЇ РСР У ВІЗІЯХ КАНАДСЬКИХ ТУРИСТІВ (КІНЕЦЬ 1950-Х – 1960-ТІ РОКИ)." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, no. 19-20 (October 1, 2019): 242–56. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2347.
Full textAbstract:
У статті простежено формування образу Української РСР у візіях канадських туристів наприкінці 1950-х – 1960-х роках, які становили значний відсоток серед туристів із країн Заходу. Зростання кількости заокеанських відвідувачів стало наслідком хрущовської відлиги та поліпшення канадсько-радянських міждержавних відносин. Радянська влада намагалася широко використовувати візити чужоземців, намагаючись доносити через них “потрібну” пропаґандистську інформацію, покликану формувати позитивний образ республіки. КДБ активно працював, щоб вербувати закордонних туристів, передусім українського походження. Зважаючи на це, Комітет Українців Канади звертав увагу на доцільність уникати офіційних зустрічей з представниками Радянської України. Упродовж 1960-х років УРСР з різною метою відвідало декілька канадських делегацій. Найбільш знаковим і важливим з політичної точки зору можна вважати візит 1965 р. до Києва канадської парламентської делеґації. Проте більшу частину візитерів з Канади складали представники т. зв. проґресивних організацій, зокрема прокомуністичного Товариства об’єднаних українців Канади, члени якого, однак, не завжди поділяли думку московського керівництва. Попри надмірну ідеологізацію повсякденного життя, чужоземцям вдавалося відкривати для себе природне і культурне багатство України. Їх найбільшу увагу привертали ситуація із збереженням української національної ідентичности (в т. ч. російщення), порушення фундаментальних прав і свобод людини (ув’язнення інакодумців). Інколи спроби канадських громадян переправити за кордон інформативні матеріяли про російщення і порушення прав людини завершувалися депортацією (наприклад, депортація громадянина Канади, члена КПК Івана Коляски). Загалом, складанню цілісного образу Української РСР заважали обмеження у вільному переміщенні туристів (особливо від 1962 р.), існування обмеженої кількости “демонстраційних” маршрутів, перебування під пильним наглядом спецслужб. Тому в більшості канадських туристів складався образ України як московської колонії.
23
ПУХОНСЬКА, Оксана. "ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД «ЧУЖОЇ» ВІЙНИ В РОМАНІ СЕРГІЯ ПАНТЮКА «ВІЙНА І МИ»." Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, no. 46 (November 29, 2021): 97–103. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.12.
Full textAbstract:
Стаття репрезентує коло гострих історичних і суспільних проблем, які відо- бражено в мистецтві художнього слова. Авторка аналізує явище травматичного впливу війни поза межами Батьківщини на особистість і пошук нею шляхів подолання власного болючого досвіду в часі й просторі без травми. Для ілюстрації цієї теми взято роман сучасного україн- ського автора Сергія Пантюка «Війна і ми». Цей твір є докладною репрезентацією проблеми поствоєнного травматичного стресового розладу, яка впродовж тривалого часу іґнорувалася на рівні й державної політики щодо ветеранів локальних воєн, і суспільством загалом. Ори- гінальність цього наукового задуму полягає як у непересічному об’єкті дослідження – літе- ратурне осмислення індивідуальної травми «чужої» війни та її проекція на модель поведінки окремої людини, цілого покоління або ж суспільства, так і в проблемному тлі самого роману: сюжет засновано на марґінальних у вітчизняному художньому тексті темах – війни в Нагір- ному Карабасі й Придністров’ї. Спроби персонажа примиритися з власним травматичним досвідом проявляються у двох напрямках. По-перше, він перманентно намагається повернутися в середовище такого самого болю, оскільки мирне життя провокує особливо складну душевну реакцію на світ та оточення. По-друге, автор застосовує до свого персонажа ефект самотерапії через літе- ратурні практики виписування пережитої кривди. Оскільки травма пов’язана із суттєвим підваженням цінності людського життя, то повернути її значення – завдання доволі складне. Проблему психологічної травми індивіда дослідниця розглядає також ширше – як проблему суспільну, культурну й історичну. Особливо актуальною ця проблема видається у світлі пост- тоталітарної інтерпретації культурних текстів, серед яких сучасна література займає досить активну позицію переосмислення травматичного радянського досвіду.
24
Deshko, Valerii, Inna Bilous, and Aleksandra Maksimenko. "СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ СИСТЕМИ ОПАЛЕННЯ БАГАТОКВАРТИРНИХ ЖИТЛОВИХ БУДИНКІВ." TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOGIES, no. 1 (15) (2019): 267–77. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2019-1(15)-267-277.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Сучасний стан багатоквартирних житлових будинків (ЖБ), побудованих до кінця 90-х років, потребує повної або часткової модернізації та значного підвищення енергоефективності. Крім заходів з енергозбереження, які активно впроваджуються як для будинку загалом, так і окремими власниками квартир, є проблема з розподілом теплоти між квартирами системами теплопостачання ЖБ. Постановка проблеми. Для умов централізованого теплопостачання в Україні типовим є недотримання температурного графіка подачі теплоносія, який відповідає проектним вимогам, і спроби забезпечення умов комфортності мешканцями індивідуально, без урахування системних зв’язків у центральному опаленні будівлі. Зважаючи на це, у роботі проведено аналіз показників роботи однотрубної проточної системи опалення та дотримання умов комфортності при експлуатації типової багатоквартирної 12-поверхової будівлі. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Враховуючи, що для підвищення рівня енергоефективності ЖБ значна увага приділяється питанням термосанації, питання розподілу теплоти в інженерних мережах будівлі лишаються недостатньо висвітленими та проаналізованими. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Недотримання температурних графіків систем опалення в багатоквартирних будинках із частковою заміною опалювальних приладів. Постановка завдання. Визначення відхилень в умовах експлуатації системи опалення будівель та створення математичної моделі розрахунку, яка дозволяє визначити та аналізувати тепловий стан приміщень багатоквартиних житлових будинків. Виклад основного матеріалу. Метою цієї роботи є аналіз показників роботи системи однотрубної проточної системи опалення та дотримання умов комфортності типових багатоквартирних житлових будинків. Висновки відповідно до статті. У роботі проведено аналіз показників роботи однотрубної проточної системи опалення та дотримання умов комфортності при експлуатації типової багатоквартирної будівлі. Для системного аналізу цих впливів за різних умов експлуатації в програмному середовищі Mathcad розроблено математичну модель для визначення теплового стану приміщень будівлі на прикладі одного стояка.
25
Korobka, Larysa. "Психологічні стратегії як засоби реалізації індивідуальної і колективної адаптації до наслідків воєнного конфлікту." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (July 6, 2018): 46–56. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).132.
Full textAbstract:
За результатами узагальнення і систематизації даних теоретичного та емпіричного дослідження представлено модель психологічних стратегій адаптації спільноти і розкрито їхній психологічний зміст як засобу реалізації індивідуальної і колективної адаптації до умов і наслідків воєнного конфлікту. Вплив воєнного конфлікту на життєдіяльність людей визначено як соціально травмівний, у процесі пристосування до умов і наслідків якого формуються різні моделі адаптації та засоби їх реалізації – відповідні психологічні стратегії. Показано, що під впливом умов і наслідків воєнного конфлікту суб’єкт адаптації робить спроби осмислити їх, сконцентрувати та мобілізувати зусилля, що спонукає або до використання загальноприйнятих стереотипних моделей поведінки, застосування консервативно-рутинних стратегій та реалізації моделі так званої рутинної адаптації (успішної, у результаті якої відбувається консервація наявного досвіду, чи неуспішної, наслідком якої можуть бути дезадаптивні вияви, безпорадність, зневіра тощо), або ж до продовження адаптаційного процесу, пошуку нових способів розв’язання проблеми, нових стратегій, до активного, усвідомленого пошуку нових можливостей, утілення нереалізованого потенціалу та прихованих резервів, вибору проактивних моделей поведінки, які мають внутрішню зумовленість та виявляються в здатності протистояти зовнішнім впливам та активно впливати на них, орієнтуватися на майбутнє – тобто до вироблення проактивно-трансформаційних психологічних стратегій. За допомогою останніх реалізується модель проактивної адаптації: ефективної, результатом реалізації якої стає набуття позитивного досвіду, готовність до подальшого розвитку, досягнення більш високого рівня функціонування в певних сферах, спрямованість на розвиток нових сил і ресурсів адаптації, або неефективної, коли адаптація відбулася, але вона потребувала значних зусиль, що призвело до виснаження ресурсів, а це може спонукати або ж до застосування консервативно-рутинних стратегій, або ж, після відновлення та входження в стадію мобілізації, до зміни чи вироблення інших – проактивно-трансформаційних – стратегій.
26
Сирко, М. В. "АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОДЕКС УКРАЇНСЬКОЇ РСР 1927: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.325.
Full textAbstract:
У статті висвітлено причини, передумови та особливості розробки і прийняття Адміністративного кодексу Української РСР 1927 р. Впродовж 1922-1927 рр. у Союзі РСР та союзних республіках тривала перша кодифікація радянського права. Хоча систематизація права Української РСР була орієнтована на загальносоюзні та власне російські акти, розробка і прийняття Адміністративного кодексу 1927 р. все ж таки були винятком, оскільки такого акта не було прийнято ні на союзному рівні, ні у жодній радянській республіці. В Українській РСР у 20-х рр. ХХ ст. розпочалася активна робота з підготовки кодифікованого акта в галузі адміністративного права. Створювався, обговорювався та редагувався проект Кодексу. На потребу кодифікації адміністративного законодавства УСРР зреагувала відповідним чином і юридична доктрина. Участь у публічнійдискусії щодо майбутнього Кодексу взяли провідні українські адміністративісти того часу. Досліджено його структуру, зміст, характерні риси юридичної чинності та застосування. Структура Адміністративного кодексу 1927 р. полягала в тому, що його 528 статей об’єднувалися в 15 поділів, більшість із яких мали відповідні розділи. Останній із названих розділів містив важливу новелу Адміністративного кодексу УСРР 1927 р. – законодавче закріплення порядку оскарження дій органів державного управління. Це становило хочі формальну, але гарантію забезпечення прав громадян і режиму законності у діяльності державних органів. З’ясовано історико-правові аспеки внесення змін, доповнень та втрати чинності Адміністративним кодексом 1927 р. Попри те, що він був офіційно скасований аж 1985 р., більшість його положень були змінені, усунені та фактично не застосовувалися вже у 30-х рр. ХХ ст. Причиною цього явища була тоталітарна сваволя комуністичного режиму Й. Сталіна. У повоєнні роки були спроби створити новий Адміністративний кодекс, проте вони не мали успіху з огляду на політичну недоцільність прийняття такого законопроекту.
27
Vasylchak, S. V., M. V. Kunytska-Ilyash, and M. P. Dubyna. "Використання криптовалют в сучасних економічних системах України: перспективи та ризики." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, no. 76 (March 4, 2017): 19–25. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7604.
Full textAbstract:
Досліджено розвиток та використання в Україні інноваційних технологій розрахунків, а саме криптовалюти. Проаналізовано особливості функціонування криптовалют у світових платіжних системах. Криптовалюта як абсолютно інноваційний платіжний інструмент в сучасних умовах розвитку комп’ютерних технологій, значно інтегрується у повсякденне життя людей, тому питання розвитку та використання цього платіжного засобу в Україні набуває особливого значення. Відбувається це на фоні кризи вітчизняної банківської системи, нестабільності національної валюти, мінливого курсу валют та інших труднощів, які постають перед економічними суб’єктами. Однак, поряд з перевагами, криптовалюта має також і певні недоліки, які стримують її розвиток та використання в Україні. Аналіз недоліків здійснений в даній статті. Дослідження міжнародної практики використання криптовалюти свідчить про те, що у світі неоднозначно ставляться до її впровадження в обіг, а пояснюється це в першу чергу новизною даного платіжного інструменту та відсутністю єдиного визначення категорії «криптовалюта», яка б розкривала її економічну сутність. Основним об’єктом дослідження в даній статті є bitcoin. Bitcoin успішно виконує функцію грошей у відносинах, які виникають в процесі суспільного виробництва між людьми по всьому світу. Передача bitcoin здійснюється безпосередньо між платником та отримувачем через децентралізовану (пірингову р2р) мережу. У цій схемі передачі біткоїнів немає посередників, які зазвичай встановлюють свої правила, мають змогу блокувати та обмежувати. Сьогодні Bitcoin – сучасна цифрова валюта, яка чудово підходить для розрахунків в мережі Інтернет. Також розглянуто питання інвестицій у реальний сектор економіки за допомогою криптовалют, використання в економіці країни та спроби їх регулювання. Сьогодні в світі налічується близько 1,6 тис. віртуальних валют. Понад 600 серед них є активними, а ринкова вартість 30 валют понад 1 млрд дол. США. Bitcoin залишаються найпоширенішими та найдорожчими, вони не випускаються центральними банками і не залежать від грошово-кредитної політики держави. Їхня максимальна кількість лімітована, а тому інфляція їм не загрожує.
28
Войтко, С. В., and В. В. Ткач. "ПЕРШІ ПРАКТИКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАСАД ІНДУСТРІЇ 4.0 У ПРОМИСЛОВОСТІ ТА СФЕРІ ПОСЛУГ." Підприємництво та інновації, no. 8 (December 30, 2019): 57–61. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/8.9.
Full textAbstract:
У статті розглянуто перші спроби запровадження засад Індустрії 4.0 на підприємствах різних країн світу. Визначено, що використання технологій, притаманних Індустрії 4.0, дає можливість виробничим компаніям уникати збоїв у роботі, скорочувати час простою в середньому на 50% і збільшувати обсяги виробництва на 20%. Наведено факти про те, що Німеччина була «точкою зародження» Індустрії 4.0. Доведено, що саме з цієї країни розпочато опис перших проєктів з автоматизації та поширення нових технологій з 2011 року. Наведено інформацію про такі німецькі проєкти, як RES-COM, що працює над автоматизованим збереженням ресурсів за допомогою тісно пов’язаних та інтегрованих систем у контексті Індустрії 4.0; CyPros, що є проєктом для вивчення й розвитку модулів кіберфізичних систем для виробничих і логістичних систем промисловості; цифрова копія німецького концерну “Siemens AG” 2011, 2012 та 2013 років відповідно. Зазначено поширення індустріального буму на всі розвинені країни світу, перш за все США. Проаналізовано такі вдалі експериментальні американські стартапи, як Oculus (розробка у сфері віртуальної реальності 2012 року) та завод Lighthouse (дизайн та виробництво спеціального спортивного одягу 2016 року). Проаналізовано діяльність японських підприємств у сфері Індустрії 4.0 на прикладі компаній “Omron”, “SEIREN CO.” та “Daikin”. Наведено та проаналізовано рейтинги найбільш високотехнологічних компаній за версіями “MIT Technology Review” і “Fortune Global 500”. Виявлено, що в обох списках компанії США не тільки лідирують, але й складають більшість. За версією “MIT Technology Review” до першої 15-ки також увійшли підприємства Китаю та Данії, за версією “Fortune Global 500” – Японії, Республіки Корея, Тайваню та КНР. Виявлено чотири періоди розвитку індустрії в Україні. Доведено, що процес активної автоматизації та цифровізації промисловості, значного зростання інвестицій у нові технології та масового вироблення продукції Індустрії 4.0 в Україні не розпочався досі.
29
Пташкін, Роман Леонідович, Артем Володимирович Гончаров, and Олександр Степанович Гавриш. "ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА СИСТЕМА ОБЛІКУ ЕКСПЕРТНИХ ПРОВАДЖЕНЬ У ПІДРОЗДІЛАХ ЕКСПЕРТНОЇ СЛУЖБИ МВС УКРАЇНИ." Вісник Черкаського державного технологічного університету, no. 2 (June 22, 2021): 5–17. http://dx.doi.org/10.24025/2306-4412.2.2021.241061.
Full textAbstract:
Робота присвячена проблемам побудови моделей, розробки, реалізації та впровадження інформаційно-аналітичної системи обліку експертних проваджень у підрозділах Експертної служби МВС України. Аналізуючи сучасні вимоги та принципи розробки програмних засобів для підрозділів МВС України, авторами було сформовано перелік вимог та базових принципів стосовно розробки необхідного програмного забезпечення. Окрім того, було здійснено аналіз сучасних технологій, які можливо використати для розробки системи. Відокремлено ті технологічні рішення, що повністю задовольняють поставлені вимоги. Відтак авторами для розробки програмного засобу обрано архітектуру на кшталт web-додатка, для роботи з яким користувачеві необхідний лише web-браузер, в якому буде відображений графічний інтерфейс користувача, а вся функціональність системи забезпечується web-сервером. При розробці авторами приділено особливу увагу питанню захисту інформації, оскільки воно продиктовано ключовими вимогами до програмного забезпечення, що може бути використане в підрозділах МВС України. Відтак розроблена система фундаментально базується на моделі безпеки «Zero Trust» і здійснює багаторівневе фільтрування та перевірку будь-яких даних, що обробляються в системі. Також система має алгоритми автоматизованої реакції на спроби несанкціонованого вторгнення. Як ключові технології було обрано систему керування базами даних PostgreSQL для збереження та маніпулювання даними, web-сервер nginx для забезпечення функціонування сервера, мову програмування PHP для написання коду серверної частини системи та мови HTML, CSS, Java Script для реалізації графічного інтерфейсу користувача. Виходячи з вимог безпеки, при розробці не використовувалися сторонні бібліотеки чи фреймворки. Безпосередньо для реалізації серверної частини додатка авторами обрано дещо модифіковану модель MVC та реалізовано принцип абсолютної модульності системи. Інформаційно-аналітичну систему було успішно впроваджено в діяльність усіх підрозділів Експертної служби МВС України. Наразі система активно використовується для автоматизованого створення звітності й формування статистичних та аналітичних даних про окремі напрями діяльності служби.
30
Сінькевич, О. В. "ВПЛИВ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ НА ГАЛУЗЕВІ ФУНКЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА: ПОСТАНОВКА ПИТАННЯ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 107–13. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.667.
Full textAbstract:
Розбудова незалежної Української держави привертає увагу до постійного вдосконалення галузі національного конституційного права. Для цього необхідним є постійний і критичний перегляд галузевих функцій. Безперечно, не можна не переоцінити вагомість зарубіжного досвіду в цій сфері, який узагальнено у працях зарубіжних (а часто і українських) фахівців із конституційного права. Однак варто звернути увагу також і на напрацю-вання фахівців із теорії держави та права, причому не тільки щодо функцій права, а також і щодо функцій держави. До числа основних аргументів на підтримку цього твердження належать тісний зв'язок галузі конституційного права з політикою (високий ступінь полі-тизації норм конституційного права) та історичний розвиток галузі в Україні, який ішов у напрямі від державного до конституційного права.
Найбільш активно питання функцій держави, зокрема, в контексті їхнього зв'язку з функціями права досліджували такі фахівці з теорії держави і права, як Н. Крестовська, Л. Матвеєва, В. Нерсесянц, О. Петришин, П. Рабінович, М. Цвік, Л. Явич та інші. Варто зазначити, що в конституційному праві відповідні монографічні дослідження відсутні, так само як і системні дослідження з цього питання, є лише поодинокі спроби постановки проблеми. Звертаючись до ретроспективи національної юридичної літератури, варто зауважити, що саме функції держави протягом тривалого періоду домінували, а щодо деяких питань - продовжують домінувати.
Метою статті є подальша аргументація тези та формулювання пропозиції щодо того, як же саме функції держави можна врахувати під час формулювання дефініції поняття «функції галузі конституційного права України» та під час виокремлення їхніх видів.
Резюмовано, що вагому роль у тому, що під час аналізу функцій галузі конституційного права України слід враховувати напрацювання дослідників щодо функцій держави, відіграє належність галузі до публічного права. Відповідно, функції Української держави слід брати до уваги під час формування переліку загальносоціальних, а не власно-юридичних функцій галузі конституційного права.
31
Табачник, П. Я. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ В ПЕРІОД XIX СТ. ПОЧАТКУ XX СТ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 189–95. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-189-195.
Full textAbstract:
У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року.
Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження.
Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.
32
Івакін, Всеволод. "АРХЕОЛОГІЧНА ТАФОЛОГІЯ ЯК СКЛАДОВИЙ ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ ТАНАТОЛОГІЇ." City History, Culture, Society, no. 11 (4) (February 10, 2021): 57–77. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.11.057.
Full textAbstract:
Питання, пов’язані з такими напрямками археологічної танатології, як сприйняття смерті давньою людиною, еволюцією поховальних традицій та обрядовістю були завжди нагальними, як на світанку людства, так і сьогодні. Проблеми тафології – розділу танатології, що досліджує сферу діяльності людини, пов’язаної з захороненням померлих членів соціуму, залишаються актуальними у сучасній археологічній науці. Під час вивчення проблем поховальної обрядовості досліднику необхідно розібратися в її структурі, мати можливість оперувати термінологічною системою, правильно обрати відповідні методики для адекватної реконструкції окремо взятої поховальної практики. На жаль, у вітчизняній науці досі не визначена чітка тафологічна структура, спроби уніфікації понятійного апарату були спорадичними і не призвели до утворення єдиного системного вузькоспеціалізованого словника термінів.
Дана робота є спробою визначити відповідну структуру «науки про поховання» та розібратися з термінами, які можуть використовуватися у сучасній історичній та археологічній науках. Про позитивні наслідки студій цього спрямування зайве згадувати, якнайменше вони сприятимуть уникненню плутанини у назвах та поняттях, які активно використовуються при вивченні поховальної обрядовості. Подальший розвиток термінологічного апарату дозволить поглибити науково-методичні аспекти вивчення поховального обряду як унікального процесу.
Основні питання, пов’язані з теорією тафології та створенням відповідного термінологічного апарату, широко проаналізовані в роботах таких відомих фахівців як В. Альокшин, В. Генінг, В. Гуляєв, А. Добролюбський, І. Кизласов, Г. Лебедєв, В. Мельник, В. Назаренко, В. Ольховський, Ю. Смірнов, С. Токарєв. За структурно-термінологічну основу дослідження нами обрано уніфіковану систему термінів Ю. Смірнова у комплексному поєднанні з творчими доробками інших вищезгаданих дослідників. Склад базових термінів має попередній характер і розраховує на майбутні доповнення та удосконалення.
Дану статтю ми розглядаємо як заклик спеціалістів різних спрямувань до відповідної наукової дискусії. Метою дискусії має стати визначення стабільної тафологічної структури та створення термінологічного апарату, які можна буде застосовувати у сучасній історичній та археологічній науках при дослідженнях, пов’язаних із поховальною обрядовістю.
33
Pashkov, Viktor, and Valeriy Mischenko. "БЛИЗЬКИЙ СХІД НА ПЕРЕТИНІ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 18–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-18-33.
Full textAbstract:
Проаналізовані інтереси та зовнішньополітичні стратегії великих держав у регіоні Близький Схід. Визначені основні протиріччя та виклики, які визначають архітектуру регіональної системи міжнародних відносин в останні 50 років. Послідовно розкриті позиції та інтереси США, Великої Британії, Франції, Росії та Туреччини щодо близькосхідних країн. Визначено, що з останньої чверті ХХ ст. на Близькому Сході утвердилось лідерство США у визначенні політичного порядку денного. Американська геополітична стратегія у регіоні полягає у підтримці сильних союзницьких держав (Ізраїлю, Єгипту, Саудівської Аравії), збереженні військової присутності та стримуванні регіональних амбіцій Туреччини та Ірану.
Стратегічні інтереси Британії на Близькому Сході полягають у можливості впливати на нафтову цінову політику та боротьбі з міжнародним тероризмом. Виходячи з домінування США, Лондон з початку 1970-х рр. тісно координує свою позицію з Вашингтоном, виступаючи його надійним союзником.
Французька зовнішня політика у регіоні балансує між інтересами США, власними пріоритетами і збереженням підтримки в арабському світі. Основними інтересами Парижу на Близькому Сході є просування французьких компаній, боротьба з міжнародним тероризмом, стримування потоку мігрантів з регіону до Європи. Франція прагне зберегти домінуючий вплив у деяких країнах регіону, які у минулому входили до її колоніальної імперії (Ліван, країни Магрибу). Дипломатична стратегія Франції включає як двосторонню комунікацію, так і спроби створення неформальних альянсів.
Туреччина з початку 2000-х рр. активно поширює свій вплив на близькосхідні країни шляхом нарощення товарообороту з ними та розгортання військової присутності. Метою Анкари є повернення вагомого впливу на справи на Близькому Сході (неосманізм) та перетворення на регіональну державу. У цьому контексті інтереси Туреччини протирічать американському домінуванню у регіоні.
Участь у близькосхідній політиці розглядається російськими політичними колами як один із атрибутів великої держави. РФ послідовно виступає проти військових інтервенцій західних держав у країни Близького Сходу, вважаючи, що такі дії підривають політичну стабільність регіону. Також Москва підтримує регіональні амбіції Ірану на противагу впливу Туреччини та Саудівської Аравії.
34
Посоленик, Л. Я. "САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ЯК ОСНОВА ВИХОВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА." Медична освіта, no. 4 (February 2, 2022): 68–73. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12693.
Full textAbstract:
В умовах зростаючої конкуренції на ринку освітніх послуг провідним фактором, який впливає на розвиток вищої медичної освіти в Україні, є вдосконалення якості підготовки лікарів. Основним його завданням є підготовка фахівців, спроможних успішно конкурувати на вітчизняному та європейському ринку послуг. Інтеграція до європейського науково-освітнього простору спонукає до впровадження новітніх норм і стандартів в освітній процес України та орієнтує заклади вищої освіти на високо мотивовану особу, що прагне саморозвитку, здатну самостійно поповнювати й оновлювати знання, вести самостійний пошук додаткового матеріалу, творчо ставитися до виконання навчальних завдань. Збільшення частки самостійної роботи студентів стало основним елементом розвитку та вдосконалення якості сучасної вищої медичної освіти і свідчить про відхід від пасивної ідеології навчання («нехай мене навчать»). Для реалізації більш досконалих стандартів освітньої діяльності саме така реорганізація дозволяє підготувати майбутнього лікаря, який здатний до професійного зростання, має відчуття соціальної та корпоративної відповідальності, вміє приймати рішення у складних життєвих та виробничих випадках і є конкурентоспроможним на вітчизняному та європейському ринку послуг. Для забезпечення якісного виконання студентами поставлених завдань: позааудиторної, аудиторної, творчої самостійної роботи та максимального покращення їх вмотивованості на кафедрі дитячої стоматології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України було імплементовано й активно практикується один з інтерактивних методів навчання – кейс-метод. Даний метод аналізу реального клінічного випадку розкриває та формує у майбутнього лікаря аналітичні здібності, накопичення практичного досвіду, самостійність у прийнятті рішення, комунікативність, навички роботи з достатньо великим об’ємом інформації. Формування клінічного мислення у студентів-стоматологів проходить у процесі безпосередньої самостійної спроби розв’язування конкретної клінічної ситуації. Таким чином, розгляд й обговорення ситуаційних задач стимулює індивідуальну активність студентів, формує розвиток працьовитості та креативності, готовність взяти на себе відповідальність за результати власного навчання, дає можливість студентам скооперувати теоретичну підготовку та трансформувати її у практичні вміння, необхідні для майбутньої професійної діяльності.
35
Gerasimov, Ilya. "ПЕРЕОСМИСЛЮЮЧИ ГЕНОЦИД: КОЛИ СУСІДИ ПОЧИНАЮТЬ НЕНАВИДІТИ." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 13 (December 30, 2021): 166–205. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2021.13.07.
Full textAbstract:
Ілля Герасимов вважає, що емпіричний матеріал, представлений у книжці Омера Бартова («Анатомія геноциду: життя і смерть міста, що називалось Бучач», Нью-Йорк, 2018), суперечить моделі, запропонованій автором. У галицькому містечку Бучач, де євреї, українці та поляки жили разом упродовж століть, місцеві жителі-християни взяли активну участь у Голокості, а потім і в українсько-польських етнічних чистках. Пояснення Бартовим масового знищення сусідів у роки Другої світової війни засноване на телеологічному баченні поступової ескалації давніх міжетнічних конфліктів до рівня відкритого насильства. Герасимов показує, що книга залишає без відповіді два ключові питання: як пояснити максимальну інтенсивність Голокосту в регіоні, який не мав передісторії насильства по відношенню до євреїв (якщо саме «сусіди» становили основну масу переслідувачів євреїв, як стверджує Бартов)? І чому «сусіди» настільки одностайно виступили проти місцевих євреїв (якщо, як показує книжка, Голокост був організований і координувався нацистами)? Спираючись на насичений опис Бартовом Голокосту в Бучачі, Герасимов пропонує власні відповіді на ці запитання. Він розглядає участь у геноциді давніх членів однієї соціальної мережі («сусідів») як типовий і навіть основоположний фактор, а не як скандальне відхилення.
Рушійною силою геноциду в цій моделі виявляється не вкорінена ненависть потужного націоналістичного руху до Іншого, а бажання приєднатися до спільноти «своїх», прагнення будь-якою ціною довести свою причетність до національного проєкту, що розсипається, у ситуації загрози національному суверенітету. В умовах війни і відсутності демократичних політичних інститутів через іноземну окупацію або диктаторський режим, коли обіцяна національна єдність підірвана громадянською війною і відсутністю самої спільної мови, здатної сформулювати і поширити критерії приналежності до єдиної нації, – це прагнення довести свою причетність через убивство «чужинця» в межах досяжності, тобто сусіда. Не давня традиція ксенофобської ворожнечі веде до геноциду, а нещодавнє і стрімко розвинене прагнення приєднатися до легітимної національної спільноти. Цим пояснюється центральна роль «сусідів» у здійсненні геноциду як спроби проведення нових кордонів політичного співтовариства «негативно» – через стигматизацію колишніх членів старого політичного простору, яких найпростіше оголосити «чужинцями» або «ворогами народу».
36
Хахула, Любомир, and Василь Ільницький. "ВОЛИНЬ ТА ГАЛИЧИНА У ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛЬСЬКИХ ЗЕМЛЯЦЬКИХ ТОВАРИСТВ (кінець ХХ – початок ХХІ ст.)." Problems of humanities. History, no. 8/50 (December 28, 2021): 364–85. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240968.
Full textAbstract:
Анотація. Польські земляцькі об՚єднання переселенців зі сходу, їх нащадки та однодумці виражали інституційний вимір політик щодо історії, комеморативних і публіцистичних практик. Метою статті є критичний аналіз історичних дискурсів польських кресов՚яцьких товариств, зокрема щодо інтерпретації військово-політичного протистояння на Волині та в Галичині у 1943–1944 рр. на основі аналізу публікацій часопису «На рубєжи» («Na Rubieży»), друкованого органу Товариства увічнення пам՚яті жертв злочинів українських націоналістів, реконструйовано антиукраїнські історичні наративи кресов՚яків, виявлено рівень їхньої поширеності в польському суспільстві. Методологічною основою студії стала теорія спільнот пам՚яті, розроблена Морісом Гальбваксом, Яном Ассманом, Лехом Ніяковським. Згідно з нею, формаційними ознаками спільноти пам՚яті є історичний досвід, переконання у винятковості власних страждань, постійний культурний переказ. Наукова новизна статті полягає у критичному аналізі раніше не досліджених аспектів діяльності польських земляцьких товариств, зокрема публіцистичних наративів часопису «На рубєжи» щодо українсько-польського військово-політичного протистояння на Волині та у Галичині в 1943–1944 рр. Показано, що кресов՚яцька інтерпретація волинської трагедії охоплювала близько чверті польського суспільства і отримувала періодичну підтримку серед політичних сил та органів влади. Свідченням впливу земляцьких товариств стали державна фінансова підтримка їх видавничих проєктів, винесення проблематики протистояння на міжнародний рівень. У результаті проведеного дослідження зроблено висновки. Інституційна реалізація політик щодо історії польськими земляцькими середовищами кінця ХХ – початку ХХI ст. ґрунтувалася на особистому трагічному досвіді, а також міфології «східних кресів», як цивілізаційного рубежу та місця польської національної пам՚яті. Активним інституційним осередком кресов՚яків було Товариства увічнення пам՚яті жертв злочинів українських націоналістів із організаційним центром у Вроцлаві. Його суспільно-політична та комеморативна активність зосереджувалася навколо вшанування пам՚яті польських жертв міжнаціонального збройно-політичного протистояння на Волині та в Галичині у 1943–1944 рр. У часописі «На рубєжи» односторонньо засуджували політику ОУН-УПА, представляли їх у негативному образі та критикували спроби досягнення польсько-українського порозуміння. Ліберальні чи консервативні ініціативи українських й польських інтелектуалів, політиків щодо узгодження спільного бачення важких питань драматичного минулого не знаходили жодної підтримки у польських земляцьких середовищах. Політика щодо історії кресов՚яків, як спільноти пам՚яті, вміщувала Волинь та Галичину в рамках ностальгійного мнемонічного наративу з акцентом на винятковість польських страждань, незагоєну історичну травму та неможливість міжнаціонального порозуміння.
37
Ларкін, М. О. "ТАКТИЧНІ ОПЕРАЦІЇ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ЧЛЕНАМИ МОЛОДІЖНИХ НЕФОРМАЛЬНИХ ГРУП (ОБ’ЄДНАНЬ)." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 189–92. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).421.
Full textAbstract:
У статті наголошується, що розслідування злочи-нів, які вчиняються членами молодіжних неформаль-них груп (об’єднань), вимагає від слідчого (прокурора) використання всіх наявних у криміналістиці такти-ко-криміналістичних прикладних конструкцій, одні-єю з яких є тактична операція.
Аналіз практики розслідування злочинів, що вчи-няються членами молодіжних неформальних груп (об’єднань), дозволяє виокремити три тактичні опера-ції, у проведенні яких може виникнути необхідність, зумовлена розвитком слідчої ситуації та специфікою злочинних проявів.
Тактична операція «Захист свідка» притаманна розслідуванню групових злочинів, зокрема й розсліду-ванню кримінальної активності неформальної молоді. Слідчий (прокурор) ухвалює рішення про проведення зазначеної тактичної операції на підставі наявної ви-хідної інформації, якщо існує загроза життю, здоров’ю свідка (його близьких родичів), майну, репутації тощо. Зазначена тактична операція, під час розслідування аналізованої категорії злочинів, повинна передбачати: 1) проведення комплексу слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів (це допит (допити) учасників кримінального провадження, окремі негласні слідчі (розшукові) дії, оперативно-роз-шукові заходи, подання запитів, клопотань, заяв до органів, установ тощо); 2) безпосереднє застосування заходів безпеки, передбачених Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі-нальному судочинстві».
Потреба у проведенні тактичної операції «Вста-новлення особи підозрюваного та його затриман-ня» виникає на початку досудового розслідування, коли слідчий володіє мінімальним об’ємом інформації щодо того, який злочин вчинено, а також припущення про причетність до нього молодіжного неформального угруповання. Структурними компонентами зазначе-ної тактичної операції під час розслідування злочинів, що вчиняються членами молодіжних неформальних груп (об’єднань), може бути: 1) затримання підозрюва-ного «по гарячих слідах» під час спроби приховатися від органів, які здійснюють досудове розслідування; 2) проведення негласних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів для встановлення місця перебування чи мешкання підозрюваної особи; 3) огляд місця події; 4) допит свідка (свідків); 5) допит потерпілого (потерпілих); 6) проведення обшуку (об-шуків); 7) допит підозрюваного (підозрюваних).
Ураховуючи резонансність кримінальної активнос-ті неформальної молоді, органи слідства в більш ніж 60% випадків стикаються з різноманітними формами протидії розслідуванню. Структурними компонентами тактичної операції «Нейтралізація протидії розсліду-ванню» можуть бути: проведення негласних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів; проведення слідчих (розшукових) дій; ужиття заходів щодо безпеки учасників кримінального провадження; направлення запитів до різних підприємств, установ, організацій тощо; проведення прес-конференцій тощо.
38
Moyseyenko, Valentyna, and Taras Medvedyev. "ГОРМОНАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ Сa-P ОБМІНУ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ХРОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ НИРОК ТА ТЕРАПЕВТИЧНІ ПІДХОДИ ДО КОРЕКЦІЇ." Actual Problems of Nephrology, no. 28 (July 30, 2021): 25–31. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.28-03.
Full textAbstract:
Вступ. Однією з найбільш частих і важких проблем, що виникають при лікуванні діалізних хворих, є корекція фосфорно-кальцієвого обміну. При хронічній нирковій недостатності порушуються всі ланки фосфорно-кальцієвого обміну. При зниженні швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) нижче 60 мл/хв /1,73 м2 зменшується фільтрація фосфору і підвищується його сироваткова концентрація, що викликає підвищення секреції паратиреоїдного гормону (ПТГ).Мета. Узагальнити відомості про роль гормональної регуляції фосфорно-кальцієвого обміну в патогенезі розвитку хронічної хвороби нирок та серцево-судинних захворювань, що її супроводжують, і проаналізувати основні терапевтичні підходидля корекції цих порушень.Матеріали та методи. Бібліографічний – проведено теоретичний аналіз та здійснено узагальнення даних літератури, проаналізовано фактичний вміст. При дослідженні використано анкетно-опитувальний метод, а також – опис, аналіз, реферування.Результати та їх обговорення. ПТГ продукується головними клітинами паращитоподібних залоз (ПЩЗ). Концентрація Ca2 + в сироватці крові є основним модулятором секреції ПТГ [2]. Стимуляція кальцій-чутливих рецепторів (КЧР) ПЩЗ через каскад реакцій призводить в підсумку до пригнічення секреції ПТГ. Додатковим стимулом збільшення секреції ПТГ є гіперфосфатемія. ПТГ має наступні фізіологічні ефекти: стимулює резорбцію кальцію з кісткової тканини, реабсорбцію кальцію в ниркових канальцях. Вітамін D (D3 і D2) в асоціації з вітамін D-зв’язуючим білком переноситься в печінку, де гідроксилюється з утворенням 25(OH)D або кальцидіолу (KD), який в подальшому зазнає 1α-гідроксилювання в ниркових канальцях, перетворюючись в активну форму вітаміну D – кальцитріол (KT) або D-гормон. Білок Клото є трансмембранним протеїном, який крім інших ефектів, забезпечує певною мірою чутливість організму до інсуліну і уповільнює процес старіння в дослідах на тваринах. FGF23 має фосфатурічний ефект, стимулює секрецію ПТГ і гальмує 1α-гідроксилазну активність нирок, призводячи до зниження синтезу КТ і його рівня в сироватці крові.Висновки. Підвищення рівнів FGF23 і ПТГ є відповідальним за несприятливі ефекти надмірного вмісту фосфатів, але інгібування цих компенсаційних механізмів клінічно неможливо, тому що це призводить до небезпечних змін в мінеральному обміні. При цьому, профілактика кардіоваскулярних ускладнень у осіб з порушеннями в системі FGF23/Klotho повинна включати корекцію вмісту фосфатів, так як їх атерогенну роль продемонстровано, а спроби зменшити абсорбцію фосфатів з використанням тільки фосфат-біндерів можуть результувати збільшенням абсорбції фосфатів в той час, коли фосфат-біндери не присутні в порожнині кишківника. Можливим терапевтичним підходом також є дієтичний контроль у таких пацієнтів за рівнем Ca, P та вітаміну D з блокадою кишкового активного перенесення фосфатів для зниження дієтичної фосфатної абсорбції.
39
СЛІНЬКО, ТЕТЯНА. "Гарантування свободи слова як елемент сучасного конституціоналізму." Право України, no. 2018/04 (2018): 108. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-108.
Full textAbstract:
Свобода слова (свобода вираження поглядів – згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) є однією з передумов формування й існування демократичного суспільства, вона належить до загальнолюдських “цінностей першорядного значення”, бо дозволяє не тільки вільно висловлювати власні погляди, а й розкрити потенціал особистості. Крім того, вона вважається (і це невипадково й виправдано) одним із головних і безумовних досягнень політичної реформи, що проводиться в Україні. Гарантування свободи, зокрема і слова, яка за політичним змістом має вищу природню нормативність, є, з одного боку, найважливішим надбанням органічної конституції, а з другого – головною функцією конституції як правового джерела, що відображає інтереси громадянського суспільства і відповідає їм. Увагу акцентовано на тому, що існує багато видів і способів надання та закріплення у сучасних конституціях правових гарантій свободи. Однак основними прийнято вважати такі: проголошення свободи як мети держави чи вищої соціальної цінності; закріплення її як правової категорії; утвердження як принципу конституційного ладу; передбачення процесуальних інструментів захисту й охорони свободи та ін. З огляду на сказане, можемо констатувати, що саме завдяки гарантуванню державою свободи слова стають можливими безперешкодне її здійснення, охорона від можливих протиправних посягань і захист від незаконних порушень. Водночас реальна свобода слова сприяє формуванню демократичного громадянського суспільства, створює умови для його збереження й зміцнення. Отже, слід пам’ятати, що недостатньо лише декларування права на свободу думки й слова, важливе також встановлення певних гарантій їхньої реалізації, тобто закріплення певних умов і засобів, що забезпечують існування свободи слова й інформації в демократичному суспільстві. Метою статті є аналіз різних наукових підходів до змісту правових гарантій, доведення обґрунтованості розуміння конституційних гарантій свободи слова як основоположного принципу життєдіяльності українського суспільства, засно ваного на безперечному визнанні демократії, прав і свобод людини й громадянина. Встановлено, що в Україні робляться спроби знайти законодавче й практичне вирішення проблем, пов’язаних із гарантуванням таких прав людини і громадянина, як право на: вільне вираження своїх думок і переконань, свободу слова, свободу інформації. Позитивні зміни, які відбулися у суспільній свідомості громадян, свідчать про те, що гарантована законом свобода слова культивує самостійне громадянське мислення й почуття соціальної відповідальності в окремого індивіда. Автором зроблено висновок про те, що громадяни України починають не тільки сприймати невід’ємне право людини на свободу слова як вищу соціальну цінність, а й усвідомлювати, що активна й свідома участь у суспільно-політичному житті можлива лише там, де право громадянина на вільне вираження своїх думок і переконань гарантовані законом.
40
Харитонов, Євген Олегович, and Олена Іванівна Харитонова. "МЕХАНІЗМ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19: АНТРОПОЛОГІЧНИЙ КОРЕКТИВ." Часопис цивілістики, no. 44 (March 27, 2022): 5–18. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i44.450.
Full textAbstract:
У статті досліджуються правові проблеми пристосування людства до існування в умовах пандемії та подолання пов’язаних з нею загроз. Відправною тезою дослідження є твердження, що для подолання загроз пандемії COVID-19 має не лише надання медичної допомоги, але й активні організаційні зусилля та використання механізму правового регулювання відповідних суспільних відносин. Звертається увага на те, що спроби держави приборкати пандемію шляхом обмеження контактів хворих та потенційно хворих шляхом встановлення карантину, проведення вакцинації тощо викликають не мають достатньої підтримки у суспільстві. Значна частина населення просто ігнорувала такі заходи, чому значною мірою сприяла непослідовна правова політика держави та поведінка її функціонерів. На думку авторів, використання механізму правового регулювання суспільних відносин в умовах пандемії не може бути ефективним без врахування вимог антропологічного підходу. Такий підхід дозволяє зробити поправку на «людський чинник», без чого не можуть бути успішними ні кампанії вакцинації, ні локдауни, ні інші заходи, спрямовані на подолання пандемії та її наслідків. У зв’язку з цим пропонується переглянути засади використання механізму цивільно-правового регулювання відносин в умовах COVID-19 під кутом зору антропологічного підходу (егологічної концепції права). Використовуючи антропологічний підхід, автори розглядають особливості механізму цивільно-правового регулювання особистих немайнових і майнових відносин, враховуючи, що в умовах пандемії традиційні функції цивільного права коригуються відповідно до головної мети суспільства: подолати загрози його здоров’ю, а можливо, і самому буттю. Із урахуванням того, що механізм цивільно-правого регулювання функціонує, головним чином, у сфері приватного права, досліджуються межі та характер цивільно-правового регулювання у цій сфері в умовах пандемії. Наголошується на тому, що у сфері приватного права, враховуючи, що учасники цивільних відносин можуть врегулювати договором між ними практично будь-які питання, межі «приватного» регулювання визначаються лише засадами приватного права. Засади приватного права ґрунтуються на положеннях природного права, яке є підґрунтям, своєрідною «передісторією правового регулювання». У статті доводиться, що з позицій антропологічного підходу перспективним є модернізація класичної теорії природного права у вигляді концепції «соціального натуралізму». Останній визначається як вчення, що відповідно до ідеї природної цілісності світу полягає у визнані існування соціальної природи, яка існує за своїми законами – законами соціальної природи. На підставі аналізу меж, засад і доцільності правового регулювання робиться висновок, що вони є різними для сфери приватного і публічного права, але у кожному разі мають здійснюватися з позицій антропологічного підходу (егологічної концепції) . Крім того, правове регулювання в одній та іншій сфері має здійснюватися у різний спосіб, з використанням різних форм правового впливу, наданням юридичного значення різним юридичним фактам тощо. Із урахуванням властивостей сфери приватного права мають визначатися також особливості удосконалення механізму цивільно-правового регулювання в умовах пандемії COVID-19 із наголошуванням на тій обставині, що перевага має надаватися мотивованому впливу на поведінку учасників цивільних відносин.
41
Postoronko , I. H. "Сучасний муніципалізм: теоретико-доктринальні підходи до розуміння, визначення та легалізації." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 105–15. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.11.
Full textAbstract:
У вітчизняній науці муніципального права дослідження феноменології сучасного муніципалізму дають певне уявлення про онтологічні аспекти галузі, але не формують чіткого концепту запозичення цього феномену в національну систему права і систему законодавства й теорій, на основі яких воно має відбуватися. Системного і комплексного осмислення феномену сучасного муніципалізму у правовій науці так і не відбулося. Отже, його призначення необхідно посилювати через активізацію дослідження параметральних ознак і розвиток концепцій муніципально-правових відносин та системи індивідуальних муніципально-правових відносин, в яких бере участь житель-член територіальної громади, що функціонує на локальному рівні соціуму в умовах місцевого самоврядування в межах зазначеної громади в ординарному стані повсякденності.
Метою статті є дослідження теоретико-доктринальних підходів до розуміння, визначення та легалізації сучасного муніципалізму.
Наукова новизна визначається тим, що конституційна легалізація місцевого самоврядування як політико-правового інституту та рівня публічної влади (див. ст. 5, 7, розд. XI Конституції України), активні процеси реформування, що розгортаються в державі на локальному рівні існування і функціонування соціуму в умовах муніципальної реформи, актуалізують феноменологію сучасного муніципалізму й наукові розвідки щодо його розуміння та визначення.
Спроби дослідити і визначити теоретико-доктринальні підходи до розуміння, визначення та легалізації сучасного муніципалізму, враховуючи його особливу важливість для становлення й розвитку демократичної правової державності, об’єктивно потребують розгляду цього феномену з різних позицій та із застосуванням комплексу методів сучасного юридичного знання.
Феноменологія сучасного муніципалізму, не дивлячись на наявність великої кількості наукових розвідок з місцевого самоврядування та муніципального права у вітчизняній юридичній науці, системно і комплексно практично не досліджувалася – наукові розвідки сучасних вітчизняних вчених-муніципалістів, що присвячено саме профільній проблематиці, на нашу думку, тільки передують процесам глибокого та ґрунтовного її освоєння, тому вона залишається актуальною і вельми привабливою, причому як з позицій телеології сучасної демократичної правової державності, доктринальних позицій, так і з позицій її нормативно-правового супроводження та забезпечення.
Висновки. Особлива важливість феноменології сучасного муніципалізму визначається, насамперед, тим, що вона є іманентною феноменологією іншої, більш масштабної багаторівневої та полісемічної феноменології, що виступає одночасно: а) телеологічною домінантою розвитку держави і права, б) метою соціально-політичного розвитку суспільства, в якому буде гарантована реалізація основоположних прав і свобод людини, – феноменології демократичної правової державності.
Без муніципальної складової демократичної правової державності, зокрема в її суб’єктному розумінні (людина та її асоціації як носії демократичних і правових цінностей) та в нормативно-інструментальному забезпечені (механізми демократичного періодичного оновлення та зміни кадрового складу органів публічної влади), така державність об’єктивно не може існувати та функціонувати, – це детерміновано великою кількістю локальних і загальних тенденцій, державотворчих і правотворчих процесів, що виникають, формуються, проявляються, динамічно розвиваються і реалізуються саме на локальному рівні соціуму в умовах місцевого самоврядування, в межах територіальної громади та в ординарному стані повсякденності.
Врахування характерологічних змістовних, функціональних, наративних, конотаційних, контекстуальних та ідентифікаційних рис феноменології сучасного муніципалізму дає можливість визначити, осмислити та зрозуміти системні критерії, що формують, детермінують, актуалізують і трансформують досліджувану феноменологію в сучасний період розвитку демократичної держави.
42
O.Ye., Bondareva. "DRAMATURGIC VISION OF THE DAMAGED IDENTITY IN SERGIY ZHADAN’S PLAY “BREAD ARMISTICE”." South archive (philological sciences), no. 86 (June 29, 2021): 8–16. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-86-1.
Full textAbstract:
In the article, Serhiy Zhadan’s play “Bread Armistice” is considered from the standpoint of postcolonial criticism as a metaphorical illustration of the blurred identity that manifested itself during the war in eastern Ukraine, which began in 2014.Purpose: to analyze the text of the play to reflect the painful points of identity of modern Ukrainian society and the artistic resources of its future construction, to fit the analyzed text of Serhiy Zhadan into broader global and domestic humanitarian contexts.Methods. The leading methodology is postcolonial critique, which in combination with the traditional analysis of artistic text and aesthetic practices allows us to talk about the artistic construction of a new postwar Ukrainian identity, taking into account the world humanitarian experience of the XXI century and its Ukrainian contexts. Results. Contemporary Ukrainian artists, through their artistic practices, are actively involved in the process of reflecting the cracks and fissures of Ukrainian civic identity and are involved in the analysis of the causes and consequences of internal identification crises. Most of them successfully combine creativity and social activities aimed at building a real, not a fictitious civil dialogue about meanings and values, and not about money and propaganda, and Serhiy Zhadan belongs to this cohort. Being a native of the Ukrainian East, through his own work he resists active attempts to split Ukraine humanitarianly into West and East (or West, East and Center) and implements artistic attempts to switch the conversation of intellectuals from the discourse of division (they) to the discourse of self-identification, – complex, heterogeneous, with different previous experience, which should not be shared if it is reflected and spoken). In various art projections, the artist analyzes various aspects of the crisis of Ukrainian identity, with which neither the official Ukrainian government nor the public and media spheres worked, as well as the specifics of its front lines: the result was a complete disorientation of many “little people” in geoculture, modern geopolitics identification of own affiliation / non-affiliation. Serhiy Zhadan contrasts the artificial East cultural concept of Donbass with the Ukrainian East marker in the play (with an emphasis on the Ukrainianness of this territory, not on its geographical coordinates), thus creating a futurological projection of the future national-civil dialogue. The artist deliberately offers in his register of protagonists decentralized “little people”, that is, mostly those in whom Ukrainians can recognize themselves and with whom Ukrainians can identify themselves – “non-heroes” who must gradually learn the values of liberal democracy and realize their own, subjective responsibility for their choice – that is, to learn to be involved in the fate of their country through the identification of belonging to it. The artist models a vision of how the scattered fragments of the old Ukrainian identity should be directed not to fictitious centers, but carefully collected and, taking into account the reflection of all our internal crises, involved in the positive construction of a new Ukrainian identity.Conclusions. The author of the play “Bread Armistice” Serhiy Zhadan through artistic modelling of the mutilated Ukrainian identity in the temporarily occupied territories of Ukraine joins an important and promising intellectual discussion on the strategic priorities of Ukrainian society after deoccupation, formats of future social dialogue and avoidance of uncertainty and reciprocity. formation of post-war Ukrainian identity.Key words: geoculture, postcolonial discourse, hybrid war, identity, frontier, identity crises. У статті п’єсу Сергія Жадана «Хлібне перемир’я» розглянуто з позицій постколоніальної критики як метафоричну ілю-страцію розмитої української ідентичності, яка рельєфно проявилася під час війни на Сході України, розпочатої 2014 року. Мета: шляхом аналізу тексту п’єсивідрефлектувати закладені в ній больові точки ідентичності сучасного українського суспільства та художні ресурси її майбутнього конструювання, вписати аналізований текст Сергія Жадана у ширші світові та внутрішні гуманітарні контексти. Методи. Провідною методологією є постколоніальна критика, яка у сполученні із традиційним аналізом художнього тек-сту й естетичних практик дозволяє вести мову про художнє конструювання нової повоєнної української ідентичності з урахуванням світового гуманітарного досвіду ХХІ століття та його українських контекстів. Результати. Сучасні українські митці через свої художні практики активно задіяні у процеси рефлектування розламів і тріщин української громадянської ідентичності та долучаються до аналізу причин і наслідків внутрішніх ідентифікаційних криз. Більшість із них успішно сполучають творчість та суспільну діяльність, спрямовану на розбудову реального, а не фіктивного громадянського діалогу про смисли і цінності, а не про гроші та пропаганду, і Сергій Жадан належить саме до цієї когорти. Будучи сам виходцем з українського Сходу, він через власну творчість протистоїть активним спробам гуманітарного розколювання України на Захід і Схід (або Захід, Схід і Центр) і реалізує художні спроби переключити розмову інтелектуалів з дискурсу розділення (вони/ми) на дискурс самоідентифікації (лише ми – складні, неоднорідні, з різним попереднім досвідом, який не має розділяти, якщо буде відрефлектованим та проговореним). У різних художніх проєкціях митець аналізує різноманітні аспекти кризи української ідентичності, з якими не працювали ані офіційна українська влада, ані публічна та медійна сфери, а також специфіку її фронтирних зон: наслідком стала повна дезорієнтованість великої кількості «маленьких людей» у геокультурі, сучасній геополітиці та ідентифікації власної приналежності/неприналежності. Штучному геокультурному концепту «Донбас» Сергій Жадан протиставляє у п’єсі маркер український Схід (причому з акцентом саме на українськості цієї території, а не на її географічних координатах), відтак створює футурологічну проєкцію майбутнього національно-громадянського діалогу. Митець свідомо пропонує у регістрі свої дійових осіб саме децентрованих «маленьких» людей, тобто переважно тих, в кому можуть впізнати себе і з ким можуть ідентифікувати себе українці – «не-герої», які мають поступово навчитися цінностям ліберальної демократії та усвідомлювати власну, суб’єктну відповідальність за свій вибір – тобто навчи-тися причетності до долі своєї країни через ідентифікацію приналежності до неї. Митець моделює візію того, як розпорошені уламки української ідентичності різних часів та епох мають бути скерованими не до фіктивних центрів, а дбайливо зібрані та, з урахуванням рефлексії усіх наших внутрішніх криз, долучені до позитивного конструювання нової української ідентичності.Висновки. Автор п’єси «Хлібне перемир’я» Сергій Жадан через художнє моделювання понівеченої української ідентичності на тимчасово окупованих територіях України включається у важливу та перспективну інтелектуальну дискусію щодо стратегічних пріоритетів українського суспільства після деокупації, форматів майбутнього суспільного діалогу та уникнення зон невизначеності та взаємного несприйняття у формуванні повоєнної української ідентичності. Ключові слова: геокультура, постколоніальний дискурс, гібридна війна, ідентичність, фронтир, кризи ідентичності
43
Машбиць, Юхим Ізраїлевич. "Дистанційне навчання як об’єкт вивчення." Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 4 (November 23, 2013): 211–15. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v4i1.203.
Full textAbstract:
Підготовка майбутніх учителів повинна орієнтуватися не лише на існуючий стан освіти, а й врахувати основні тенденції її розвитку.Одна з них пов’язана із застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, поєднання яких відкриває нові горизонти освіти, дає реальну можливість досягти цілей, які ще недавно вважалися нездійсненними. Саме тому в курсах основних навчальних дисциплін психолого-педагогічного спрямування істотне місце має посісти проблема дистанційного навчання. Саме системи дистанційного навчання поєднують інформаційні і комунікативні технології, і реалізація загальнонаціональної програми впровадження цих технологій в освіту передбачає широке застосування цих систем в освітній практиці.Проблема дистанційного навчання в психолого-педагогічній літературі, на жаль, не знайшла широкого висвітлення, причому в багатьох посібниках його сутність тлумачиться дещо однобічно, основну увагу приділяють зовнішнім ознакам. Для прикладу наведемо означення дистанційного навчання в посібниках з теорії навчання: “Дистанційне навчання – форма навчання на відстані, в якому “доставка” навчального матеріалу і навчальна взаємодія педагога і тих, хто навчається здійснюється за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення, радіо, комп’ютерна мережа)” [4, 182]. Сутність дистанційного навчання, якій присвячено кілька абзаців, зводиться переважно до застосування засобів телекомунікації.У посібнику “Освітні технології” [5] висвітленню дистанційного навчання приділено ще менше уваги. Його характеристику по суті обмежено вказівкою на надання учням можливості доступу до гігантських обсягів інформації.Деякі автори схильні тлумачити дистанційне навчання як різновид заочної освіти, що передбачає активне спілкування між учнями, між учнями і викладачами і використовує сучасні засоби телекомунікаційних технологій.Зроблено спроби намітити основні ознаки дистанційного навчання [3]. У визначенні дистанційного навчання американською асоціацією дистанційного навчання виділяються такі його ознаки:а) географічна віддаленість того, хто навчається, від педагога;б) використання засобів для передачі навчальної інформації, при цьому розмежовуються навчання (викладання) і учіння, кожне з яких передбачає певну роль вчителя і учня.Найбільш істотними ознаками дистанційного навчання ми вважаємо, по-перше, континуум технологій навчання (на противагу багатьом спробам тлумачити його як єдину технологію), причому нових інформаційних технологій і, по-друге, поєднання в них інформаційних (інформаційно-комп’ютерних) технологій із телекомунікаційними (вони включають, поряд із традиційними засобами комунікацій, локальні й глобальні мережі, електронну пошту, Інтернет).Поєднання зазначених засобів дозволило не тільки значно розширити середовище застосування комп’ютера, а й створити принципово нову систему освіти. Умовно можна виділити наступні лінії основних нововведень у системі освіти. Дистанційне навчання дає можливість здійснити:навчання незалежно від місця знаходження учня;інтерактивну взаємодію учня не тільки з комп’ютером, а й з усіма партнерами по спільній діяльності (як педагогом, так і учнями);доступ до віддалених інформаційних ресурсів, включаючи бази знань, експертні й навчальні системи тощо.Принципове значення мають такі фактори:а) кожний може вчитися у зручний для себе час, обираючи при цьому і навчальний курс, і ступінь складності викладання, і зручну для себе навчальну систему;б) взаємодія з партнерами по спільній діяльності і вчителем здійснюється незалежно від місця їх знаходження; створюється новий тип навчальної групи – віртуальна група, яка дає можливість спілкуватися в режимі реального часу і в асинхронному режимі;в) значно розширюються можливості учнів із доступу до різноманітних баз знань (причому не лише навчального спрямування).Таким чином, дистанційне навчання дає можливість подолати просторові й часові обмеження в навчальному процесі, реалізувати як індивідуальне, так і групове (спільне) навчання в найрізноманітніших формах, створює реальні передумови для використання кожним учнем найбільш ефективних (і зручних саме для нього) комп’ютерних навчальних систем і надає реальні можливості для доступу до різноманітних баз знань, що акумулюють досвід людства.Характеризуючи особливості дистанційного навчання, слід наголосити на його гнучкості: воно може обмежуватися окремими навчальними програмами і навіть окремими розділами, а може охоплювати навчання за програмою вищого навчального закладу в цілому.Поширення дистанційного навчання ставить передусім такі питання:а) на який контингент осіб воно розраховано;б) як співвідносяться дистанційне навчання із традиційним.На перше питання відповідь однозначна – дистанційне навчання розраховане на широкий контингент осіб: на людей, які мають вищу освіту і бажають продовжувати навчання, на тих, хто бажає одержати вищу освіту і на всіх тих, хто бажає підвищити свій загальноосвітній і професійний рівень, у тому числі й старшокласники.Що ж до співвідношення дистанційного навчання із традиційним, то можна вважати, що дистанційне навчання не означає витіснення традиційного навчання, а виступає як певне доповнення до нього. Втім, цілком можливо, що згодом співвідношення між ними зміниться і роль дистанційного навчання в системі освіти значно зростатиме.Основним організаційним закладом дистанційного навчання є центр, який має таку назву: центр дистанційного навчання. Його функції не обмежуються суто організацією навчання. Він має здійснювати розробку комп’ютерних навчальних систем, забезпечувати технічну базу дистанційного навчання, а також надавати психологічну допомогу користувачам системи [3].Основною організаційною одиницею в умовах дистанційного навчання є віртуальна група, до складу якої входять учні (студенти, фахівці з вищою освітою або старшокласники), які навіть не бачили один одного і можуть здійснювати лише технічно опосередковане спілкування. Об’єднує їх, по-перше, єдиний предмет навчання і, по-друге, бажання спільно розв’язувати учбові задачі, приймати спільні рішення, допомагати один одному і, нарешті, бажання спілкуватися.Як відомо, технічно опосередковане спілкування істотно відрізняється від живого спілкування, особливо в тих випадках, коли воно здійснюється асинхронно. Тим більше що комуніканти практично не знайомі між собою і по суті їм невідома можлива реакція партнерів на критику їхніх пропозицій, на вимоги до обґрунтування своїх пропозицій і т.д. Слід наголосити, що спільна учбова діяльність в умовах віртуальної групи має свої особливості, зумовлені передусім переважанням асинхронного спілкування (адже кожний член групи, як зазначалося, вибирає для навчання зручний для себе час).Як правило, тут найчастіше спільна учбова діяльність матиме не спільно-розподілену форму, а індивідуально-спільну. Остання передбачає, що після обговорення спільної задачі члени групи певний час працюють індивідуально, а через певний проміжок час у обговорюють одержані результати і намічають план подальшої роботи. При цьому слід мати на увазі, що цей етап навчання може відбуватися також в асинхронному режимі, а це впливання на спільну діяльність, особливо в тих випадках, коли інтервал між повідомленнями вимірюється годинами.Аналогічні проблеми виникають при здійсненні такої форми навчання, як віртуальна дискусія (конференція), якщо вона відбувається в асинхронному режимі. Одна з істотних особливостей цієї форми навчання полягає в тому, що вона відбувається за участю педагога, який, по-перше, пропонує тему дискусії і, по-друге, регулює її хід. Він має стимулювати до активної участі одних членів групи і, навпаки, стримувати інших, які виявляють надмірну активність, попереджати перетворення дискусії особистісний конфлікт і. Якщо він виник, допомогти перетворенню його з особистісного у діловий і сприяти конструктивному його вирішенню. Враховуючи те, що педагог практично не знає членів віртуальної групи, виконання цих функцій вимагає від нього значної майстерності.Слід наголосити, що в умовах дистанційного навчання вимоги до педагога значно вищі, ніж в умовах традиційного навчання. Адже тут йому доводиться мати справу з учнями (студентами), яких він по суті не знає. А кожний вчитель знає, як важко працювати з незнайомим класом. До того ж, коло запитань, які йому ставлять (можуть ставити учні) обмежується певною темою занять. А в умовах дистанційного навчання одночасно йому можуть ставити запитання, що стосуються змісту всього навчального курсу. До того ж, одночасно він може одержувати значну кількість запитань від різних учнів. Втім, у нього є певні переваги: для відповіді в нього є певний час, тому може ознайомитися з відповідною літературою, проконсультуватися і т.д. [1].Нові вимоги до вчителя зумовлені також зрослими можливостями учнів користуватися глобальними мережами, причому не лише освітнім середовищем. Залучення учнів до інформаційних ресурсів інколи призводить до небажаних наслідків, адже в Інтернеті чимала частка інформації є аморальною і асоціальною, пропагує ворожу ідеологію, порнографію тощо. Проблеми, що виникають у зв’язку із можливостями по суті безконтрольного доступу до цих ресурсів студентів і особливо учнів, досить складні і потребують окремого аналізу. Однак не можна не вказати на таку загрозу, як комп’ютерна залежність. Вона має різноманітні прояви, починаючи від ігрової залежності і закінчуючи комунікативною [2; 6].Зауважимо, що реальна можливість навчатися індивідуально, призвела до появи нових психологічних проблем у тих, хто навчається. У деяких з них з’являється почуття ізольованості, а невміння годити контакти інколи є навіть причиною стресів. Актуальність цих проблем збільшується в міру поширення дистанційного навчання і охоплення вся більшого контингенту користувачів, починаючи від фахівців з вищою освітою, і закінчуючи школярами. І це висуває нові вимоги до педагогів.В умовах широкого поширення систем дистанційного навчання постає проблема глобалізації освіти і надання можливості кожній людині бути користувачем будь-якого центру дистанційного навчання, незалежно від того, де він знаходиться – в Україні, Росії чи в Сполучених Штатів. Тут виникає чимало проблем, які вимагають свого вирішення, але ми вважаємо за доцільне відокремити одну з них. Йдеться про значне підвищення мовної культури школярів і студентів, адже ґрунтовне знання іноземних мов є необхідною умовою залучення людини до інформаційних ресурсів, що їх містить освітнє середовище – продукт фахівців різних країн світу.На закінчення зазначимо, що дистанційне навчання вперше в історії людства створює реальні можливості кожній людині долучитися до освіти будь-якого рівня, за власним бажанням здійснювати навчання будь-якого профілю протягом усього життя, і це є найважливішим соціальним здобутком дистанційного навчання.
44
Попельський, M. "Погляди щодо організації національного спротиву з урахуванням вимог Закону України “Про основи національного спротиву”." Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, November 11, 2021, 84–89. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2021-2-72/84-89.
Full textAbstract:
Аналіз локальних війн і збройних конфліктів останнього десятиріччя свідчить про те, що поряд з безпосереднім застосуванням сил військової організації, держави активно проводять комплексне застосування за єдиним замислом і планом сил спеціальних операцій, формувань збройної опозиції та інших незаконно утворених антидержавних озброєних формувань. Зважаючи на нестабільну і недоброзичливу зовнішньополітичну, економічну, соціальну, інформаційну обстановку навколо України виникає об’єктивна потреба подальшого удосконалення організаційно-штатної структури частин (підрозділів) територіальної оборони, пошуку ефективних методів їх застосування, враховуючи обстановку, яка склалася на сьогодні, удосконалення заходів щодо планування і ведення територіальної оборони.
З набранням чинності та подальшим введенням в дію Закону України “Про основи національного спротиву” виникають питання щодо внесення змін до законодавчих актів, опрацювання положень про Командування Сил територіальної оборони, регіональні органи військового управління Сил територіальної оборони. Потребує визначення: роль Сил територіальної оборони Збройних Сил України в загальній системі оборони України, склад та організаційно-штатна структура військових частин територіальної оборони, питання всебічного забезпечення, порядок виконання завдань територіальної оборони у взаємодії з іншими складовими Сил безпеки та сил оборони держави.
Пропозиції, які надані у статі, можуть бути використані органами: військового управління, державної влади та місцевого самоврядування.
45
Romantsov, Roman. "ГОЛОКОСТ В ІСТОРИЧНІЙ ПОЛІТИЦІ ЛИТВИ ТА УКРАЇНИ 1991–2017." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 10 (December 15, 2018). http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2018.10.04.
Full textAbstract:
Статтю присвячено порівнянню теми пам’яті про Голокост в історичній політиці Литви та України. Автор розкриває історію включення цієї теми до політичного дискурсу та офіційних історичних наративів. У статті висвітлюється використання інституціями влади України та Литви теми пам’яті про Голокост у внутрішній та зовнішній політиці. Зазначено, що очільники Литви одними з перших на пострадянському просторі почали використовувати тему пам’яті про Голокост з метою демонстрації практик, притаманних політиці країн Європейського Союзу. Натомість в Україні тема пам’яті про Голокост у міжнародній політиці використовувалася не так активно. У дослідженні йдеться про те, що для українського суспільства зміни увічнення однієї з найбільших трагедій XX ст. в контексті проголошення політики подальшої інтеграції з Європейським Союзом відбувалися повільно. Автор звертає увагу, що в офіційний історичній політиці як Литви, так і України, з одного боку, характерною рисою є героїзація учасників антирадянського підпілля, а з іншого – існує замовчування, а іноді навіть і «вибілювання» негативної політики стосовно єврейського населення. Якщо в Литві героїзація очільників національного руху спротиву розпочалася відразу після проголошення незалежності в 1991 р., то в Україні цей процес розгорнувся лише на початку 2000-х рр. Така історична політика спонукала наукові кола до обговорення дій політиків і засвідчила відмінності у трактуванні та розумінні подій минулого. Використання однобокого образу лідерів антирадянського руху спротиву під час Другої світової війни викликало критику з боку Ізраїлю та науковців інших країн. У підсумку автор зазначає, що включення пам’яті про Голокост в офіційні наративи України та Литви демонструє подальший процес розвитку толерантного ставлення до Іншого в пострадянських суспільствах.
46
Пухтинський, Микола Олександрович, and Володимир Олександрович Боярський. "КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ, ВРЯДУВАННЯ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ." Соціальний Калейдоскоп 1, no. 1 (August 26, 2020). http://dx.doi.org/10.47567/bomivit.1-1.2020.07.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню проблем сучасного стану та перспектив трансформації конституційно-правового регулювання публічної влади, врядування, територіального врядування в Україні, яке розглядається як процес системної взаємодії активних учасників (стейкхолдерів) публічної влади та публічного управління.
Висловлюються пропозиції про необхідність інноваційних підходів до трансформації публічної влади, виходячи з нової парадигми владарювання в Україні – парадигми належного врядування. Запропонована авторська позиція щодо оновлення публічної влади, врядування у різних сферах модернізації Конституції України.
Дана характеристика інновацій конституційно-правового регулювання, яка пов'язана з ініціативами Президента України і Парламенту України.
Робиться висновок про те, що сучасний стан конституційно-правового регулювання врядування в Україні характеризується наявністю чималих проблем щодо ефективного функціонування інститутів конституційного права, системного оновлення Основного Закону. Це диктує необхідність визначення перспектив подальшої трансформації зазначеного регулювання та його прискорення.
При цьому слід дотримуватись основоположних засад конституціоналізму, принципів та конституційних процедур.
Реалізація конституційного, політико-правового оновлення публічної влади, врядування в Україні має передбачати комплексну трансформацію системи владарювання в доктринальному і прикладному аспектах. Доцільно також визначитись із концепцією системного оновлення, модернізації Конституції України, без якої спроби реформування Основного Закону стають проблематичними. У прикладному вимірі доцільно запровадити систему громадського моніторингу та контролю за функціонуванням публічної влади щодо її модернізації з використанням традиційних і новітніх електронних форм безпосередньої демократії.
47
Куценко І. В. "РЕФОРМУВАННЯ МОНІТОРИНГУ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ СТУДЕНТІВ МОРСЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ НА ХЕРСОНЩИНІ (80-ті роки ХХ століття)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 45 (May 29, 2020). http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi45.70.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості реформування моніторингу навчальних досягнень студентів морських навчальних закладів Херсонщини у 80-тих роках ХХ століття. Проаналізовано накази, звіти, протоколи засідань методичних об’єднань та педагогічних зібрань та інші документи, зміст яких пов’язаний із навчальною діяльністю морських навчальних закладів уцілому та моніторингом зокрема. Аналіз історичної літератури показав, що у 80 роках ХХ століття всі освітянські документи акцентували увагу на значній кількості ВНЗ (у тому числі й морських), які не забезпечують якісної теоретичної і практичної підготовки випускників; у навчальному процесі наголос робиться на розширенні обсягу інформації, що вивчається, а не на розвитку навичок самостійного творчого мислення у студентів; мало уваги приділено індивідуальній роботі зі студентами; норми роботи на викладача перевищують оптимальні, що призводить до зниження якості навчального процесу. Виконання цих постанов призвело до істотних змін у педагогічному процесі та моніторингу навчальних досягнень студентів морських навчальних закладів на Херсонщині. Аналіз протоколів засідань педагогічних зібрань, методичних об’єднань показав, що у 80-тих роках ХХ століття активно використовуватись перші спроби організації моніторингу навчальних досягнень студентів: на засіданнях виокремлювались види контролю (поточний, тематичний та підсумковий), усіх курсантів поділяли на групи за здібностями з професійноорієнтованих дисциплін (сильні, слабкі та запущені). У статті зазначено, що моніторинг навчальних досягнень студентів заочного відділення після екзаменаційно-залікової сесії фіксує, що велика кількість студентів заочної форми навчання показала неуспішні результати, це пов’язується зі збільшенням вимог до навчальної діяльності, специфікою професійної діяльності курсантів-заочників, які знаходяться в рейсах.