To see the other types of publications on this topic, follow the link: Аксіологічні аспекти освіти.
Journal articles on the topic 'Аксіологічні аспекти освіти'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 27 journal articles for your research on the topic 'Аксіологічні аспекти освіти.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Ткачова, Н. О., and А. С. Ткачов. "СИСТЕМА ЦІННІСНИХ ІНДИКАТОРІВ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Педагогіка та психологія, no. 61 (March 2019): 180–92. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.19.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню системи ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. Доведено, що сьогодні вища освіта є важливим фактором реформування суспільства, тому визначення науково обґрунтованої системи ціннісних індикаторів поліпшення її якості є важливою передумовою успішної реалізації місії освіти. Установлено, що окремі аспекти досліджуваної проблеми розкрито в публікаціях І. Беха, О. Вишневського, А. Кірьякової та інших авторів, однак існує потреба в продовженні наукового пошуку в окресленому напрямі. Мета статті – визначити систему ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. Завдання дослідження: розкрити суть поняття «ціннісний індикатор», висвітлити точки зору зарубіжних учених про визначення ціннісних пріоритетів сучасної вищої освіти, проаналізувати позиції вітчизняних українських дослідників щодо основних показників якості вищої освіти, запропонувати авторську систему ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. У дослідженні використовувався комплекс таких методів: теоретичних (аналіз, зіставлення, узагальнення думок науковців щодо визначення основних показників (індикаторів) поліпшення якості вищої освіти); емпіричних (бесіди, анкетування, експертне оцінювання для систематизації висновків фахівців з порушеного питання). На основі аналізу наукової літератури визначено, що ціннісні індикатори в системі освіти являють собою певні аксіологічні імперативи, базові цінності, які, з одного боку, детермінуються наявною соціокультурною ситуацію на конкретному етапі розвитку суспільства, а з іншого боку, – значною мірою визначають подальші тенденції розвитку освіти зокрема та людства загалом. На основі врахування різних точок зору науковців та представленої в раніше опублікованих авторських наукових працях сукупності основних освітніх цінностей зроблено загальний висновок про те, що система ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти в Україні має включати такі складники: загальнолюдські цінності, демократичні цінності, академічні цінності, сімейні цінності й особистісні цінності. У публікації також визначено, що тільки системне використання зазначених ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти дозволить успішно виконати її місію
2
МАЛИЦЬКА, Олена. "CИНТЕЗ МИСТЕЦТВ ЯК ІННОВАЦІЯ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 329–34. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-329-334.
Full textAbstract:
АНОТАЦІЯ Стаття присвячена розгляду основних проблем і перспектив розвитку концепції синтезу мистецтв у контексті мистецької освіти майбутнього вчителя початкової школи. Відображено, що впровадження концепції синтезу мистецтв у мистецьку освіту вчителя початкової школи трактується як феномен, зумовлений процесами глобалізації, що охоплює всі сфери сучасного суспільства. Визначено, що глобальне мислення вимагає нових способів інтегрування та сучасної подачі інформації, що, у свою чергу, зумовлює новий зміст, форми та методи мистецької освіти. У статті зосереджено увагу на тому, що синтез мистецтв має загальні риси еволюційного процесу у творчості та освіті, який сприяє комплексному опануванню майбутніми вчителями початкової школи різноманітних аспектів навколишньої дійсності засобами духовної та культурної спадщини. Зроблено висновок, що вдосконалення та оновлення методологічного підґрунтя в контексті синтезу мистецтв буде сприяти оптимізації мистецької підготовки майбутнього фахівця початкової освіти та ефективному формуванню його загальнокультурної компетентності. Зосереджено увагу на необхідності застосування системи підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці здобувача вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта. Зроблено висновок, що оптимальною структурою системи методологічних підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці майбутнього вчителя початкової школи буде така, що органічно поєднує інтегративний, креативний, культурологічний, діяльнісний, особистісний, аксіологічний підходи. Аргументовано, що домінантним елементом ув структурі цієї системи є інтегративний підхід, який визначає вектори інших методологічних підходів та є вихідним чинником для визначення педагогічних ознак і якісних характеристик комплексного освітнього простору в цілому. На підставі теоретико-емпіричного дослідження проаналізовано спільні функції, які виконує в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти система вищезазначених підходів. У результаті дослідження було зроблено висновок, що стратегія синтезу мистецтв у мистецькій освіті дозволяє предметно реалізовувати сучасні соціокультурні цінності в процесі художньо-естетичної діяльності майбутнього вчителя початкової школи. Ключові слова: синтез мистецтв, інтеграція мистецтв в освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, мистецька освіта вчителя початкової школи, загальнокультурна компетентність учителя початкової школи, методологічні підходи в мистецькій освіті, інтегративний підхід.
3
Kalenskyi, Andrii. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО СТАНДАРТИЗАЦІЇ ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 16 (November 14, 2018): 27–33. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.27-33.
Full textAbstract:
Представлено результати аналізу публікацій, предметом дослідження яких були питання, тією чи іншою мірою пов’язані з методологічними підходами до стандартизації змісту професійної освіти. Обґрунтована нами методологія стандартизації професійної освіти на компетентнісній основі сформована із врахуванням комплексу наукових підходів: системного, діяльнісного, особистісно-орієнтованого, компетентнісного технологічного, інформаційного та культурологічного. Системний підхід дає змогу аналізувати різноманітні чинники впливу на формування змісту стандартизації в їх діалектичному взаємозв’язку. Діяльнісний підхід передбачає спрямованість процесу стандартизації змісту освіти на розвиток ключових і професійних компетентностей майбутніх фахівців та їх практичне застосування для успішної соціальної та професійної самореалізації. Особистісно-орієнтований підхід передбачає врахування в процесі стандартизації змісту освіти потреб і цінностей особистості кожного учасника освітнього процесу. Технологічний підхід сприяє вдосконаленню технології стандартизації змісту професійної освіти з урахуванням компетентнісного підходу. Інформаційний підхід означає ефективне використання пізнавального потенціалу інформаційної діяльності, необхідної для формування змісту освітніх стандартів. Культурологічний підхід до стандартизації змісту професійної освіти має три взаємопов’язаних аспекти дії (аксіологічний (ціннісний), технологічний і особистісно-творчий) і дає змогу подолати суперечність між духовним і матеріальним, що існує в сучасному змісті професійної освіти. Компетентнісний підхід покликаний інтегрувати основні положення діяльнісного та особистісного підходів, оскільки полягає в посиленні особистісно-діяльнісного аспекту стандартизації змісту професійної освіти і навчання, передбачає врахування особистісного досвіду майбутніх фахівців, є більш ємним і варіативним, оскільки змістовно визначається ціннісними орієнтаціями особистості.
4
Сізов, В. В., Я. А. Славська, and О. А. Алфьоров. "«ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА І ДУХ КАПІТАЛІЗМУ»: КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ ТРАДИЦІОНАЛІЗМ М. ВЕБЕРА ТА АКСІОЛОГІЯ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 286–305. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-286-305.
Full textAbstract:
У статті розглядаються ідеї М. Вебера, викладені в роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» з позиції культурно-історичного традиціоналізму як чинника формування аксіології освіти. Відзначено, що роль і значення освіти у М. Вебера проявляється в трьох функціональних аспектах, що і утворює її аксіологічний характер: за програмними цілями (як засіб оволодіння професією); за духом (освіта сама по собі виступає як елемент раціоналізму, практицизму, індивідуалізму); за змістом (як відтворення цінностей). Освітній чинник у М. Вебера – це всього лише ілюстративний елемент його концепції, який є наслідком формування і функціонування «професійної етики», яка зі свого боку визначає аналогічні сенси «етики освітньої», тобто відношення людини і соціальної групи до освіти та засіб досягнення цілей професійної діяльності. Освітній компонент М. Вебера розглядається у змістовних характеристиках, реалізованих у Вебера в понятті «протестантська етика», яка сформувала «професійну етику» і «трудову етику». Протестантську етику в тій констеляції, в якій її показав Вебер, розглянуто як фактор, що формує світоглядну позицію спочатку окремих груп населення, а в подальшому – основної частини суспільства. Відзначено, що таким чином формувалося специфічне соціокультурне середовище на основі культурно-історичної традиції, яке і диверсифікувалося в середовище виховне (освітнє). Ставлення людини і суспільства до освіти, професії, праці, за М. Вебером, є результатом впливу цього середовища. Виділено, що М. Вебер будує свою систему доказів на основі культурно-історичної традиції, доводячи гіпотезу, що вплив релігійної ідеології формує соціальні відносини, пояснює еволюцію релігійного в світський світогляд. Відзначено, що концепція М. Вебера показує міцність традиції (як цінності) у свідомості західного суспільства.
5
ЦИПЛЮК, А. М. "МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО СТВОРЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 148–53. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.22.
Full textAbstract:
У статті репрезентовано матеріали наукового пошуку стосовно розроблення експериментальної моделі формуван- ня готовності майбутніх вихователів до створення здоров’язбережувального середовища у закладі дошкільної освіти, в якій виокремлено блоки: цільовий, теоретико-методологічний, змістово-технологічний, діагностико-результативний. Цільовий блок як системоутворювальний акумулює наявність конкретної мети – формування готовності май- бутніх вихователів до створення здоров’язбережувального середовища у закладі дошкільної освіти. Теоретико-методологічний блок моделі репрезентує підходи (особистісно орієнтований, особистісно-діяльніс- ний, аксіологічний, компетентнісний, синергетичний, системний) щодо організації процесу підготовки студентів (спеціальність 012 Дошкільна освіта) до створення здоров’язбережувального середовища у закладі дошкільної освіти, а також загальнодидактичні та специфічні принципи їх підготовки. Змістово-технологічний блок базується на організації процесу підготовки майбутніх вихователів до створення здоров’язбережувального середовища у закладі дошкільної освіти (теоретична і практична частини), технологіч- ному аспекті його забезпечення під впливом усіх компонентів цілісного освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання). Діагностико-результативний блок відображає динаміку процесу формування готовності майбутніх вихователів до створення здоров’язбережувального середовища у закладі дошкільної освіти. Дієвість та результативність запропонованої експериментальної моделі підготовки майбутніх вихователів до створення здоров’язбережувального середовища у закладі дошкільної освіти потребує забезпечення відповідних умов: актуалізація стимулювально-позитивного впливу на емоційно-ціннісно-мотиваційну сферу майбутніх вихо- вателів (особистісно-мотиваційний компонент); дидактико-методичне забезпечення підготовки майбутніх вихова- телів до створення здоров’язбережувального середовища у закладі дошкільної освіти (когнітивний компонент); активізація рефлексивних, комунікативних та організаційних умінь і навичок здоров’язбережувальної діяльності майбутніх вихователів через запровадження інтерактивної взаємодії у форматі «викладач-студент-дошкільник» (процесуально-діяльнісний компонент).
6
Король, О. В. "Аксіологічний аспект безперервної освіти в контексті сучасних реалій глобалізації." Наука. Релігія. Суспільство, no. 2 (2009): 233–37.
Find full text
7
Король, О. В. "Аксіологічний аспект безперервної освіти в контексті сучасних реалій глобалізації." Наука. Релігія. Суспільство, no. 2 (2009): 233–37.
Find full text
8
КУЗЬМЕНКО, Руслан, Андрій ТИМКО, Павло ПЕНЦАК, and Володимир РІЙ. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ГРОМАДЯНСЬКО-ПАТРІОТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ У ВІЙСЬКОВИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 25, no. 2 (July 1, 2021): 87–100. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v25i2.784.
Full textAbstract:
У статті окреслено сучасні підходи до громадянсько-патріотичної підготовки майбутніх офіцерів та проаналізувати їх сутність. Запропоновано комплекс підходів: середовищний, інтегративний, аксіологічний, особистісно орієнтований, діяльнісний, культурологічний. Критеріями патріотизму визначено любов, вірність і служіння Батьківщині, турбота про забезпечення цілісності і суверенітету України, піклування про її постійний розвиток на шляху демократичного національного відродження, сприяння гармонізації державних, суспільних та особистісних інтересів у повсякденному житті. Освітнє середовище вищого військового навчального закладу має сприяти формуванню цих характеристик через використання різноманітних форм і методів. У громадянсько-патріотичній підготовці майбутніх офіцерів провідну роль відіграє інтегративний підхід, який органічно поєднує дві провідні функції закладу вищої освіти: навчальну, виховну, розвивальну. Цей підхід забезпечує як взаємне потенціювання (когеренцію, підсилення) особистісних і професійних аспектів та вихід на на вищий рівень професійних якостей майбутнього офіцера. Саме інтегративний підхід забезпечує результативність громадянсько-патріотичної підготовки майбутніх офіцерів. Особливу значущість для патріотичного виховання курсантів має аксіологічний підхід. Ціннісні орієнтації як механізм соціальної регуляції поведінки особистості досліджуються соціальними психологами; ціннісні орієнтації з точки зору формування досліджуються психологами та педагогами; залежність між ціннісними орієнтаціями та інтересами особистості – філософами, соціологами, психологами, педагогами. Особистісно орієнтований підхід стає одним з основних у вищій освіті. Особистісно орієнтований підхід розглядається з позицій ставлення до вихованця як до особистості, самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховної взаємодії. Особистісно-орієнтований підхід покликаний забезпечити здатність окремого індивіда найбільш повно розкрити свій природний потенціал. Зазначено, що громадянсько-патріотична підготовка впливає на емоційну, інтелектуальну та діяльнісну сфери майбутніх офіцерів, результатом якого є комплекс громадянських знань, почуття любові до Батьківщини та активну діяльність, спрямовану на її процвітання.
9
Аніщенко, Олена, Ольга Баніт, and Тетяна Калюжна. "АНДРАГОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ПЕРСОНАЛУ У СФЕРІ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ: СУТНІСНИЙ АСПЕКТ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, no. 2 (November 23, 2021): 63–72. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.63-72.
Full textAbstract:
Авторами оглядової статті проаналізовано сутність андрагогічної компетентності педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих. Обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, доцільність її розгляду в контексті професіоналізації освіти дорослого населення. Доведено, що андрагогічну компетентність педагогічного персоналу доцільно тлумачити як важливу складову його професійної компетентності. Уточнено сутність андрагогічної компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників. Викладено авторське визначення андрагогічної компетентності педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих. Відповідно до структури андрагогічної компетентності визначено критерії й показники її сформованості. Охарактеризовано чотири компоненти й відповідні критерії сформованості андрагогічної компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників: ціннісно-мотиваційний компонент (критерій – мотиваційно-аксіологічний), когнітивно-змістовий компонент (критерій –знаннєво-інформаційний), рефлексивно-оцінний компонент (критерій – рефлексивний), операційно-діяльнісний компонент (критерій – процесуально-технологічний).Наголошено, що сформованість андрагогічної компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників є однією з найважливіших умов забезпечення ефективності освітнього процесу у закладах формальної і неформальної освіти дорослих. Обґрунтовано доцільність формування й розвитку андрагогічної компетентності педагогів у традиційному, дистанційному й змішаному форматах в умовах формальної і неформальної освіти.Ключові слова: андрагогічна компетентність; компоненти, критерії і показники андрагогічної компетентності; педагогічний персонал у сфері освіти дорослих; професіоналізація освіти дорослих.
10
Сяська, Інна Олексіївна. "КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ЕКОЛОГІЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 266–72. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.124.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблеми формування екологічної компетентності особистості як кінцевої мети і результату екологічної освіти. Запропоновано власне визначення поняття «екологічна компетентність учителя природничих дисциплін», яке трактуємо як здатність застосовувати систему знань, умінь та досвід екологічної діяльності у професійних і життєвих ситуаціях, розуміти й пояснювати стратегію сталого розвитку суспільства й природи; володіти практичним досвідом екологічно доцільної діяльності у довкіллі, бажанням брати особисту участь та виховувати в учнів прагнення до відновлення й збереження природного середовища; на основі пріоритетності екологічних цінностей та особистісних якостей (екологічна свідомість й самосвідомість, екологічна відповідальність й активність) формувати екологічну культуру й світогляд школярів, виявляти готовність до природоохоронної й еколого-натуралістичної роботи з учнями. Наголошується на необхідності включення екологічної компетентності до переліку базових, загальних та фахових компетентностей випускника вищого закладу освіти. Обґрунтовано методологічні основи впровадження компетентнісного підходу в процес екологічної освіти студентів природничих факультетів вищих педагогічних закладів освіти, які базуються на: онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і праксеолгічних положеннях та підходах.
11
Замороцька, Валентина, and Володимир Смиренський. "ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ ДО СПІВПРАЦІ З УЧНЯМИ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 122–30. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246624.
Full textAbstract:
У статті висвітлено окремі аспекти формування професійної компетентності майбутнього вчителя музики, зокрема актуальну в контексті реформування загальної середньої освіти проблему готовності педагога до співпраці з учнями в освітньому процесі Нової української школи. Автори визначають формування готовності майбутніх учителів музики до співпраці з учнями як процес і результат виховання загальнолюдських та професійних цінностей студентів, професійно важливих якостей, засвоєння ними знань та оволодіння вміннями, що забезпечують ефективність міжособистісного та мистецького діалогу, реалізацію музичної співтворчості з учнями в освітньому процесі. У структурі поняття авторами виокремлено і схарактеризовано особистісно-аксіологічний, когнітивний та праксеологічний компоненти.
12
Швецова, І. В. "ІНШОМОВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ: ПЕДАГОГІЧНІ ТА ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 276–81. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-40.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації і управління морськими суднами. Обґрунтовано ідею про те, що головна мета навчання іноземної мови полягає в оволодінні нею як засобом комунікації та опануванні іншомовною компетентністю, необхідною для професійної діяльності. Наведено аналіз поглядів дослідників стосовно сутності «компетенція», визначено те, що поняття компетентності значно ширше, оскільки воно розуміється комплексно та складається з різних компонентів: сукупності знань, умінь та навичок, необхідних для здійснення відповідної професійної діяльності, властивостей мотивації, ціннісних орієнтирів, готовності до дії, до оцінювання та рефлексії. Визначено, що іншомовна компетенція передбачає не лише наявність навичок та вмінь, але й адекватне їх використання в конкретній мовленнєвій ситуації. На основі сучасних педагогічних підходів та напрямів визначено структурні блоки іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації і управління морськими суднами: аксіологічно-мотиваційний компонент, когнітивний та регулятивно-діяльнісний. Проаналізовано ключові елементи когнітивного компонента іншомовної компетентності майбутніх фахівців, що функціонують відповідно до особливостей мови та професійної діяльності фахівців. У статті з’ясовано специфіку англійської морської термінології, що зумовлює необхідність її врахування її в процесі навчання здобувачів освіти вищих навчальних закладів із метою формування їхньої іншомовної компетентності. У статті охарактеризовано лінгвістичні та педагогічні аспекти формування іншомовної компетентності. З’ясовано, що в процесі навчання морської англійської мови здобувачі освіти мають набути знання про лінгвістичні особливості англійської мови, що підходять для морського дискурсу/ тексту і комунікації та включають типову або часто використовувану технічну лексику і певні граматичні структури. Основну увагу в роботі акцентовано на лінгвістичних особливостях морської англійської мови, а також методології викладання цього навчального предмета для загальних і спеціальних цілей (з урахуванням специфіки когнітивних процесів у морській сфері) і має бути враховано у процесі формування іншомовної компетенції.
13
Руденко, Лариса. "МЕТОДИЧНА СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОЇ СФЕРИ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 369–84. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.711.
Full textAbstract:
В інформаційному суспільстві, характерною ознакою якого є глобалізовано-інтегративні процеси, комунікативна культура є одним із провідних показників професійного рівня особистості. Особливо це стосується фахівців соціономічної сфери, роль якої в сучасному житті невпинно зростає. Зважаючи на це, їхня професійна підготовка в закладах вищої освіти має орієнтуватися на виховання людини інноваційного типу мислення і культури шляхом створення освітнього середовища, яке б ураховувало освітні новації, запити особистості, суспільні й державні потреби. Робота в соціономічній сфері передбачає задоволення різноманітних соціально значущих потреб населення з урахуванням індивідуальних запитів, що потребує від фахівців цього профілю організації комунікативної взаємодії на високому професійному рівні, здатності впливати на клієнта з метою досягнення найкращого результату. У зв’язку із цим особливої значущості у процесі формування комунікативної культури майбутніх фахівців у ЗВО набуває системність і безперервність педагогічного впливу на його динаміку, що актуалізує створення відповідної методичної системи. Обґрунтовано теоретичні засади методичної системи формування комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери, спрямованої на виховання людини з творчим типом мислення і культури шляхом створення інноваційного освітнього середовища з урахуванням новітніх педагогічних розробок, запитів особистості, суспільних і державних потреб. Акцентується на ключових концептуальних положеннях, на які опирається побудова названої методичної системи, специфічних закономірностях і принципах формування комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери: культуровідповідності професійного становлення особистості, гуманізації та гуманітаризації професійно-комунікативної підготовки на аксіологічних засадах, суб’єктності студента в навчальній і професійній діяльності, саморозвитку особистості в комунікативній діяльності, єдності свідомості та діяльності в комунікативній взаємодії, цілісності комунікативних функцій фахівця. Дотримання цих принципів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери забезпечує успішність функціонування методичної системи формування їхньої комунікативної культури.
14
Павелків, Катерина. "ІНШОМОВНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 193–202. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.126.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано необхідність іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери. Здійснено аналіз проблеми формування іншомовної компетентності фахівців різного профілю в різних аспектах: теорія, методологія і методика іншомовної підготовки фахівців. Висвітлено авторське опрацювання реалізації завдань діяльності закладу вищої освіти (за Законом України «Про вищу освіту») в іншомовній підготовці студентів. Акцентовано увагу на особливості структурування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери на підставі аналізу наукових джерел, що представляють методологію, теорію і методику формування означеної компетентності, особливості її розвитку у процесі навчання у закладі вищої освіти, специфіку структурування іншомовної комунікативної компетентності як науково-педагогічного об’єкта. Схарактеризовано підходи (компетенційний та функціональний) до структурування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери з урахуванням методології, теорії і методики формування означеної компетентності: компетенційний (розглядає різні компетенції в складі іншомовної комунікативної компетентності), функціональний (за якого кожен компонент несе на собі різне смислове навантаження, виходячи з процесів, які його забезпечують). Визначено орієнтовну структуру іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери у поєднанні чотирьох складників, як-то: мотиваційно-аксіологічний (мотиваційні чинники вивчення іноземних мов як важливої цінності для майбутньої професійної діяльності в соціальній сфері), когнітивний (сукупність знань з іноземної мови майбутніх фахівців соціальної сфери), діяльнісно-поведінковий (як процес навчання, засвоєння, відтворення знань з іноземної мови і як способи поведінки студентів в навчальній та квазіпрофесійній комунікативній діяльності іноземною мовою), рефлексивний (здатність студентів до адекватної самооцінки досягнутого рівня сформованості іншомовної комунікативної компетентності та інших само-процесів).
15
Султанова Н. В. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 217–26. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.326.
Full textAbstract:
У статті розкрито історико-педагогічні аспекти та сучасні організаційно-педагогічні засади процесу формування професійної компетентності керівників ЗДО в умовах установ післядипломної освіти, обґрунтовано можливості наступності дієвих механізмів та умов. Показано фактори впливу на підготовку та функційні обов’язки керівних кадрів у системі дошкільної освіти. Виявлено та представлено передумови розвитку освітніх установ та курсів для професійної підготовки педагогічних та керівних кадрів в Україні, у тому числі у галузі дошкільної освіти.Визначено актуальність формування професійної компетентності керівників закладів дошкільної освіти, яку ми трактуємо як динамічну комбінацію знань, умінь, навичок та інших особистісних і ділових якостей, що визначають їхню здатність та гарантують готовність до професійного виконання керівних задач. Розкрито основи управлінської культури керівників та зміст управлінської компетентності директорів дитячих садків. Проаналізовано Професійний стандарт Керівника закладу дошкільної освіти та виокремлено вимоги до його професійної діяльності у розрізі управлінських обов’язків та функцій. Наголошено, що формуванню професійної компетентності керівників закладів дошкільної освіти сприяє розвиток їхньої організаційної культури, у тому числі, у системі післядипломної освіти. Окреслено методологічне підґрунтя професійного розвитку керівників ЗДО з позицій професійно-особистісного, професійно-компетентнісного становлення та професійної діяльності безпосередньо. Розкрито сутність організаційно-методологічних засад їхньої професійної підготовки, в основі якої лежить єдність компонентів: аксіологічно-мотиваційного, когнітивного та особистісного. Акцентовано, що ядром професійної компетентності керівника закладу дошкільної освіти є кваліметрична складова, що відтворює єдність теоретико-управлінської підготовленості та практичної здатності фахівців комплексно застосовувати прикладні аналітико-оціночні технології на керівних посадах.Охарактеризовано мотиваційну складову та науково-методичний супровід курсів підвищення кваліфікації як системоутворюючих компонентів набуття професійної компетентності керівника закладу дошкільної освіти.Зроблено висновки, що дотримання певних організаційно-методологічних засад професійної підготовки керівників ЗДО в умовах післядипломної освіти сприятиме якомога ефективнішому формуванню їхньої професійної компетентності.
16
Khrystenko, O. M. "ЗМІСТ ГУМАНІТАРНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ ФАХІВЦІВ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ КОНТЕКСТ." Медична освіта, no. 3 (October 28, 2019): 139–43. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10464.
Full textAbstract:
Сучасні українці мають низку проблем, детермінованих низьким рівнем культури духовного та фізичного здоров’я. Суттєва роль у їх розв’язанні належить медичним фахівцям. Оскільки ідейні цінності освіти є найперше відображені у суспільствознавчому, гуманітарному контенті, мета нашого дослідження – визначити ідейний зміст гуманітарної підготовки майбутніх медиків у міждисциплінарному контексті. У ході дослідження використано методи аналізу наукової літератури, історико-порівняльного аналізу подій, явищ і процесів; аналізуючи зміст типових програм з дисциплін суспільно-гуманітарного циклу, використовуємо метод контент-аналізу, а також аксіологічний та гендерний методологічні підходи. На підставі результатів аналізу контенту навчальних програм з історії України, української культури, філософії та інших (у тому числі елективних) дисциплін, які викладають у медичних університетах України, охарактеризовано його національний та гендерний компоненти. Результати дослідження показали, що національний компонент змісту переважно відображає таку рису української ідентичності, як свободолюбність, частково – релігійність і громадську самодопомогу. Гендерний компонент майже відсутній, немає інформації про жіночі організації як середовище просвітницької роботи з питань охорони материнства і дитинства та охорони здоров’я в цілому, видатних жінок-медиків, гендерні аспекти філософії і медицини. Щодо вирішення поставленої наукової проблеми авторка пропонує оригінальні приклади імплементації національних та гендерних цінностей у вищу медичну освіту. При цьому головною ідейною засадою повинно бути визнання людини (у тому числі ненародженої дитини та/чи дитини з вадами, жінки/чоловіка з обмеженими можливостями тощо), її гідності, безпеки, здоров’я і життя найвищими індивідуальними та суспільними цінностями.
17
Желанов, Д. В. "ОСНОВНІ ВЕКТОРИ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 50 (2021): 55–64. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.05.
Full textAbstract:
Актуальність поданої статті полягає в необхідності й доцільності визначення базових напрямів європеїзації сучасної вищої освіти в Україні, що зумовлюються об’єктивними чинниками, пов’язаними з глобалізацією та євроінтеграцією всіх сфер сучасного суспільства, й які задекларовані в низці міжнародних документів щодо стратегічних напрямів європейської політики у галузі вищої освіти, що суттєво впливають на розвиток вищої освіти в Україні. Метою статті є аналіз сучасних напрямів європеїзації вітчизняної вищої освіти. Використано комплекс методів дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення для вивчення, зіставлення й узагальнення наукових та нормативних джерел із метою розгляду основних векторів європеїзації української вищої освіти. Розкрито конвергенцію ключових показників, які визначають вектори та сутність розвитку національної вищої освіти з європейськими показниками. З’ясовано, що такими показниками виступають ключові компетентності, зафіксовані в оновленій редакції ключових компетентностей для навчання впродовж життя та Рамці цифрової компетентності для громадян України (2021 р), що була розроблена на основі європейської концептуально-еталонної моделі цифрової компетентності для громадян, що містить чотири виміри: 1) сфери компетентностей; 2) назви і дескриптори компетентностей; 3) рівні володіння компетентностями; 4) знання, вміння, навички, що містить кожна компетентність. Висвітлено сучасні підходи до трактування якості вищої освіти як критерію європеїзації змісту вищої освіти, що акцентовані на аксіологічних аспектах вищої освіти, на зростанні свідомого ставлення до здобуття якісної освіти як базової європейської цінності у контексті культури якості вищої освіти. Розкрито студентоцентровані орієнтири та ціннісну спрямованість як перспективні напрямами європеїзації української вищої освіти, що базуються на турботі про студентів, повазі до їх самобутності, принципі академічної культури, врахуванні індивідуальних якостей студента у межах побудови його індивідуальної освітньої траєкторії, набутті здобувачами вищої освіти певних конкурентних переваг, партнерській взаємодія зі студентами.
18
Іванчук, С. А. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОЦЕСУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО ДОЦІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 179–85. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-27.
Full textAbstract:
Розвиток екологічної освіти має відбуватися на основі синтезу трьох основних підходів (тенденцій), що сьогодні існують: тенденції форму- вання сучасних екологічних уявлень, тенденції формування принципово нового ставлення до природи і тенденції формування нових стратегій і технологій взаємодії з природою. З огляду на вивчення феноменоло- гії фахової підготовки майбутніх вихователів до формування екологічно доцільної поведінки дітей дошкільного віку, варто чітко визначитися у методологічних підходах до її розуміння та можливостей реалізації. У загальній інтерпретації методологія означає універсальний інструментарій наукового пізнання певного явища. У педагогічній науці методологія визначає ту чи іншу систему принципів, способів організації, побудови теоретичної і практичної діяльності; вчення про основи пізнання й перетворення педагогічної дійсності. Методологічні засади конкретизуються у вигляді педагогічних парадигм, підходів, концепцій, систем, технологій. У статті розкрито особливості методологічних підходів (системний, синергетичний, особистісно-діяльнісний, аксіологічний, культурологіч- ний, компетентнісний, середовищний і технологічний) до процесу про- фесійної підготовки майбутніх вихователів до формування екологічно доцільної поведінки у дітей дошкільного віку. Проаналізовано харак- теристики, структуру та аспекти застосування підходів. Відбір мето- дологічних підходів нами було здійснено на підставі виявлення їхніх конструктивних можливостей, особливостей предмету, логіки і завдань дослідження, а також відповідно до інноваційних процесів, що відбува- ються сьогодні на терені освітнього простору вищої педагогічної школи під впливом його екологізації і позначаються на специфіці та проблем- ному полі дослідження. Проблематика даної статті має своєчасний та актуальний характер, що підтверджується діяльністю міжнародних організацій, які сприяють екологізації освіти, і документами нормативно-правового забезпечення екологічної освіти України.
19
Ігнатьєва, Я. В. "ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 97–107. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-97-107.
Full textAbstract:
В статті розглянуті теоретичні і практичні аспекти формування музично-естетичної культури майбутніх учителів музичного мистецтва; розкрито причини, які впливають на низький рівень сформованості музично-естетичної культури: падіння рівня культури в молодіжному середовищі; антидуховні і антисоціальні явища в суспільстві; відсутність систематичного, цілеспрямованого педагогічного впливу на особистість, низька ефективність прийомів і методів, покладених в основу формування музично-естетичного виховання; недостатнє розуміння сутності музично-естетичної культури особистості як динамічного інтегративного особистісного утворення, що виявляється у сформованості системи музично-естетичних знань, умінь і навичок, естетичних почуттів, музично-естетичного смаку; комплексу методичних знань з музичного виховання школярів і здатності застосовувати їх у майбутній професійно-педагогічній та художньо-естетичній діяльності. Розкривається послідовність етапів формування музично-естетичної культури майбутніх учителів музичного мистецтва в культурно-освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, яке здійснюється на основі цілісного педагогічного впливу на когнітивну, емоційно-ціннісну та творчу сферу майбутнього вчителя музичного мистецтва на основі визначених рівнів педагогічного забезпечення процесу естетичного, музичного розвитку та соціокультурної активності особистості: інтелектуальний рівень, орієнтований переважно на музично-естетичні знання; аксіологічний рівень, що відображає переважно цінності і смисли музично-естетичної активності, культурної поведінки особистості, усвідомлення особистістю соціальних і соціально-психологічних цінностей культури; творчий рівень, що передбачає включення студента в активну художньо-творчу діяльність.
Ключові слова музично-естетична культура, вчитель музичного мистецтва, вищий педагогічний заклад освіти, художньо-творча діяльність.
20
Букач, М. М. "ВЧИТЕЛЬ ЯК СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 14–23. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-14-23.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі соціальної цінності професії вчителя та залежності цієї категорії від дотримання духовно-моральних принципів у роботі. Вчитель – основний носій і провідник духовно-моральних цінностей суспільства, а отже, його призначення – творення і зміцнення ціннісних основ держави. Проте економічні проблеми в освітянській сфері ставлять вчителя перед тим, що обирати – духовно-моральну чи зручну позиції. Простежується невідповідність суспільного призначення професії вчителя і тих соціальних умов сьогодення, в яких відбувається втілення ціннісної функції.
Важливим є те, що ці процеси відбуваються на тлі активних соціальних змін, які вимагають більш чітких і цілеспрямованих аксіологічних наголосів у державній освітній політиці та акцентуванні уваги на духовно-маральних питаннях на рівні практики роботи освітніх закладів. Послаблення з боку держави уваги до духовно-моральної складової в освіті призвело до активізації неформальної складової в морально-етичній сфері. Склалася ситуація, в якій формальне законодавство вказує на необхідність і обов’язковість дотримання вчителями у роботі етичних принципів, але на практиці, мають вплив неформальні закони, які виявляються в певних ситуаціях більш дієвими, ніж формальні, що послаблює ефективність роботи вчителя.
Проведена робота дає підстави стверджувати про доцільність вивчення причин залежності демократичного розвитку, перебудови суспільних відносин і ставлення в суспільстві до вчителя як соціальної цінності.
Акцентовано увагу на взаємозалежності таких якісних показників, як міцність держави, якість освіти та рівень соціальної цінності професії вчителя. Зокрема показано, що престижність педагогічної діяльності, а отже, і її соціальна цінність серед українського суспільства, на сучасному етапі розвитку має тенденцію до погіршення.
Звертається увага на необхідності активізації державної підтримки духовно-морального аспекту в освітній сфері через створення таких умов, за яких головним показником якості роботи вчителя має стати духовно-моральна складова його діяльності, а економічна складова має носити допоміжний характер.
21
Дрозіч, Ірина. "МЕТОДИЧНА РОБОТА В ЗАКЛАДІ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО- ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ СФЕРИ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 17 (December 27, 2018): 106–14. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.106-114.
Full textAbstract:
Актуалізується необхідність удосконалення методичної роботи в закладі професійної (професійно-технічної) освіти (далі ЗП(ПТ)О) сфери ресторанного господарства з метою підвищення професійної компетентності майстрів виробничого навчання задля забезпечення якісної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників цієї сфери. Охарактеризовано ключові положення нормативних вітчизняних документів щодо організації методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Представлено результати аналізу наукових праць, у яких висвітлено значення методичної роботи для підвищення професійної компетентності педагогічних працівників. Визначено основні підходи, на яких має ґрунтуватися процес управління розвитком професійної компетентності майстрів виробничого навчання: акмеологічний, аксіологічний, андрагогічний, антропологічний.
Розкрито різні аспекти організації методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Розглянуто можливості різних форм організації методичної роботи (традиційні, нетрадиційні) як засобу підвищення професійної компетентності майстрів виробничого навчання. Серед традиційних форм методичної роботи висвітлено колективні (педагогічна рада, інструктивно-методичні наради, методичні комісії, школи педагогічної майстерності, педагогічні читання) та індивідуальні (самоосвіта, індивідуальні консультації, наставництво). Охарактеризовано нетрадиційні форми організації методичної роботи: методичний бенефіс, методичний фестиваль, методичний ринг, ярмарок педагогічних ідей і знахідок. За результатами діагностики якісних результатів професійної діяльності майстрів виробничого навчання, які здійснюють підготовку кваліфікованих робітників для сфери ресторанного господарства в ДНЗ «Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг», диференційовано три групи майстрів виробничого навчання: які працюють творчо, зі сталим стилем роботи, які вимагають посиленої уваги. Наведено порівняльний аналіз динаміки якісних результатів професійної діяльності майстрів виробничого навчання за три роки завдяки здійсненню різних форм методичної роботи в ЗП(ПТ)О.
Виділено основні напрями методичної роботи: інформаційно-аналітичний, організаційно- методичний, діагностичний, консультаційний, інформаційний, науково-методичний, експериментально-інноваційний. Констатовано, що одним з основних чинників удосконалення рівня професійної компетентності майстрів виробничого навчання є їхня участь в усіх формах методичної роботи.
22
ОВДІЙЧУК, Л. М. "ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ ІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРИНЦИПУ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО ЦИКЛУ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 67–74. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.11.
Full textAbstract:
У статті розкрито походження слова «інтеграція», яке в античні часи означало «поповнення, відновлення», а процес передбачав об'єднування чого-небудь у єдине ціле і стосувався різних галузей суспільної діяльності. Цей термін нині актуалізовано і в освітній галузі, оскільки глобальний сплеск інформаційних потоків змушує людство шукати нові шляхи засвоєння та інтеграції знань. Мета дослідження – з’ясування філософських засад інтеграції як принципу викладання дисциплін літерату- рознавчого циклу у професійній підготовці вчителів української мови та літератури. У контексті цього дослідження з’ясовано процес пізнання, його сутність, структуру, а також розкрито інтегра- ційну основу викладання дисциплін літературознавчого циклу на основі адаптованих наукових знань, обумовлено інформативний, вольовий і смисловий складники навчання студентів спеціальності «Українська мова та літера- тура». Авторка репрезентувала принцип викладання, який поєднує пізнавальні, практичні та ціннісні аспекти професійної підготовки студентів. Створене відповідно до психолого-педагогічних вимог навчальне середовище передбачає студентоцентрований підхід, забезпечує триєдиний рівень пізнання, діалектичні принципи засвоєння знань та формування відповідних компетентностей. У статті також обумовлено застосування в освітній галузі новітніх філософських ідей, акумульованих у синер- гетиці, ноосферному вченні, загальній теорії систем. Авторка акцентує увагу на моделі сучасної освіти, зорієнтованої на формування планетарно-космічного типу особистості, яка спирається на такі засадничі філософські категорії: універсальність, цілісність, фундаменталь- ність, професійність, компетентність, гуманітаризацію, гуманізацію. Застосування принципу інтеграції у викла- данні літературознавчих дисциплін – це шлях до цілісного, адекватно організованого процесу пізнання, який забезпечує пізнавальний, культурно-світоглядний, прогностичний, аксіологічний, інформаційно-комунікацій- ний складники фахової підготовки майбутніх учителів української мови та літератури.
23
ПАСІЧНИК, Л. В., and Т. О. ДОРОНІНА. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНОГО ВИСВІТЛЕННЯ ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 17, 2021): 85–90. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.13.
Full textAbstract:
У статті констатовано, що напередодні відзначення 30-річчя незалежності України зміцнення європейського вектору її політико-економічного та соціально-культурного розвитку визначило напрями реформування вітчиз- няної системи освіти за зразками країн – освітніх лідерів. Утім, як наголошують автори, визначального значення має набути вивчення накопиченого вітчизняного освітнього досвіду, звернення до якого дозволяє виявити як тен- денції, що суголосні європейським традиціям, так і тенденції, що становлять національну своєрідність та непо- вторність власного історичного поступу, зокрема у сфері підготовки вчителів, які викладають українську мову та літературу. Автори доводять, що узагальнене системне дослідження означеної проблеми потребує конкрети- зації його теоретико-методологічної основи шляхом визначення сукупності наукових принципів, методологічних підходів та методів. На підставі вивчення масштабного науково-педагогічного матеріалу та з опорою на наявні історико-педагогічні дослідження, суголосні темі статті, автори визначають методологію дослідження підготовки вчителів української мови і літератури в системі вищої педагогічної освіти як систему принципів (науковості, об’єктивності, історичного детермінізму, відтворюваності, руху від опису, через пояснення до прогнозування), методологічних підходів (системний, структурний, хронологічний, історіографічний, історичний, цілісний, аспек- тний, соціокультурний, культурно-історичний, аксіологічний, парадигмально-педагогічний) та конкретно-науко- вих методів (пошуково-бібліографічний, термінологічного аналізу, історико-структурний, проблемно-хронологіч- ний, історико-генетичний, періодизації). Зроблено висновок, що послідовне дотримання вказаних принципів / методів / методів сприятиме цілісності дослідження, утім сама методологія як система може та має варіюватися відповідно до проблеми дослідження та завдань, які ставить перед собою науковець. Теоретико-методологічні засади у своїй сукупності створюють наукове підґрунтя дослідження, яке не є остаточно закріпленим та являє собою комплекс гнучких наукових інструментів.
24
Васильєва, Оксана, and Алла Соколова. "Специфіка викладання диригентсько-хорових дисциплін у підготовці майбутніх учителів музичного мистецтва." Professional Art Education 2, no. 1 (April 15, 2021): 45–51. http://dx.doi.org/10.34142/27091805.2021.2.01.06.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у виявленні специфіки викладання диригентсько-хорових дисциплін в процесі фахової підготовці майбутніх вчителів музичного мистецтва з огляду на основні напрями вокально-хорової роботи вчителя музичного мистецтва: хоровий спів як вид колективної музичної діяльності на уроках музики та керування шкільними хорами, вокальними ансамблями у позаурочний час.Методологія. Методологічну основу дослідження становлять системно-діяльнісний, культурологічний, праксеологічний, аксіологічний підходи та філософський, термінологічний, когнітивний принципи. Використано загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення, порівняння, класифікація), емпіричні, прогностичні методи дослідження.Наукова новизна. У дослідженні схарактеризовано особливості викладання таких основних дисципліни диригентсько-хорового циклу, як: «Хорове диригування», «Хорове аранжування», «Хорознавство», «Хоровий клас» та «Практикум роботи з хором». Розкрито мету предмету «Хорове диригування», яка полягає у наданні майбутньому вчителеві музичного мистецтва як керівнику дитячого шкільного хору базової диригентської підготовки. Окреслено основні завдання дисципліни: оволодіння диригентсько-хоровими знаннями, розвиток професійних здібностей, формування умінь вчителя-хормейстера.У результаті дослідження розкрито специфіку змісту курсу «Хорове аранжування», який слід зосередити на оволодінні навичками створення партитур для дитячих хорів різних вікових категорій: починаючих дитячих хорових колективів, розвинутих хорових дитячих колективів, хорів старшокласників (однорідних, неповних мішаних). Оцінено роль курсу «Хоровий клас», в процесі якого студенти на основі отриманих знань з музично-теоретичних і вокально-хорових дисциплін удосконалюють професійні навички, необхідні для майбутньої практичної вчителя музичного мистецтва. Доведена необхідність введення у структуру підготовки вчителя музичного мистецтва курсу «Практикум роботи з хором», де здобувачі на практиці засвоюють вміння роботи із шкільним хором. Встановлено роль керівника хорового класу та викладача з хорового диригування у підготовці до ефективної роботи з хором. Розглянуто коло тем з «Хорознавства», які мають охоплювати історичні аспекти вітчизняної та зарубіжної теорії і практики вокально-хорової роботи з дітьми, висвітлювати основні напрями дитячого хорового виконавства і творчості, знайомити з особливостями розвитку голосового апарату дітей різного віку, надавати знання з охорони дитячого голосу, виявляти специфіку вокально-хорової роботи з дитячими хоровими колективами.Висновки. У ході дослідження встановлено, що методика викладання диригентсько хорових дисциплін має специфічні особливості і обумовлена змістом практичної діяльності педагога-музиканта у загальноосвітніх закладах середньої освіти.
25
Batechko, Nina, and Alla Durdas. "AXIOLOGICAL ASPECTS OF ADULT EDUCATION IN FRANCE." Educological discourse, no. 1-2 (2018). http://dx.doi.org/10.28925/2312-5829.2018.1-2.219.
Full text
26
Пагута, Мирослав. "ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА АКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В УСРР В 20-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ." Молодь і ринок, no. 3/189 (June 11, 2021). http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2021.228637.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розкриттю історико-педагогічних та аксіологічних аспектів становлення та розвитку професійної освіти в УСРР в 20-х рр. ХХ ст. Показано, що розвиток професійної освіти на території УСРР означеного періоду характеризується значними аксіологічними змінами. Встановлено, що зміст державної політики означеного періоду в галузі професійної освіти був націлений на ідеї поєднання тогочасних більшовицько-соціалістичних цінностей та ідеології з українською гуманістичною та національною традицією.
27
Лучанінова, Ольга, and Світлана Рашидова. "Виховні аспекти формування сучасного студента як професіонала та особистості." Adaptive Management Theory and Practice Pedagogics 10, no. 19 (November 27, 2020). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0255-10(19)-15.
Full textAbstract:
Анотація. У статті визначено виховні аспекти формування сучасного студента як професіонала та особистості у закладі вищої освіти, здійснено аналіз сучасних виховних аспектів в освітньому просторі закладу вищої освіти, уточнено дефініцію «аспект», «виховний аспект», подано приклади умов, за яких цей виховний процес стає ефективнішим.
Авторами подано багатство смислів виховних аспектів щодо сучасної людини, а саме студента, у дослідженнях науковців, уточнено визначення терміну «аспект» як кута зору, міркування, висловлення позиції на явище чи процес, у контексті статті – виховний процес. Підкреслено потенційні можливості культури для утвердження світогляду здобувача вищої освіти. Прослідковано розуміння виховних аспектів через різні підходи (аксіологічний, полікультурний, діяльнісний, гуманістичний). Визначено, що освітній простір закладу вищої освіти – місце, де й має відбуватися процес навчання, виховання й соціалізації студентів. Автори звертаються до різних наукових розвідок і досліджень щодо виховних аспектів у навчанні й формуванні здобувача вищої освіти як професіонала й особистості.
Акцентується, що форми реалізації виховної роботи не завжди враховують особливості формування якостей сучасних студентів як професіоналів та особистостей. Пропонується застосовувати в освітньому процесі програму виховання майбутнього фахівця як професіонала й особистості. Виявлено, що виховний аспект має передбачати певні принципи: освітнє середовище (простір) – місце для розвитку загальнолюдських духовних цінностей здобувачів вищої освіти; освіту як важливу цінність, яка є пріоритетною у становленні особистості студента; освіту через все життя, в тому числі «навчаюче виховання» через все життя. Наголошено на особистості викладача в нових умовах, його ролі як акме-особистості й професіонала у формуванні особистості студента, аксіологічному потенціалі професійно-трудової діяльності викладача. Наведено уривки із програми виховання, яка направлена на реалізацію умов формування студента як фахівця-професіонала й особистості.
Ключові слова: виховні аспекти, професіонал, особистість, підходи, пріоритет, освітній простір.