Journal articles on the topic 'Адаптивний підхід'

У статті розглядається значення адаптивної культури студентів у процесі фахової підготовки майбутніх соціальних працівників, презентуються результати експрес-діагностики симптомокомплексів адаптивної культури особистості за допомогою технологічного підходу “Кваліметричний профіль”. На основі системно-синергетичного підходу здійснено компонентно-структурний, функціональний аналіз феномену “адаптивна культура особистості”, обґрунтовано зміст поняття “адаптивна культура особистості” в цілісній системі її інтегративних якостей; визначено критерії та показники рівнів сформованості адаптивної культури особистості.З’ясовано, що вивчення рівня сформованості адаптивних властивостей необхідно здійснювати на особистісному рівні, аналізуючи та зіставляючи окремі аспекти цілісного розвитку загальної й адаптивної культур студента. У їх формуванні простежуються активні центри – домінування позитивного роз¬витку чи “западання” окремих якостей, що виступає результатом попереднього включення студентів у відповідні адаптивні аспекти стосунків. Результати дослідження засвідчили, що застосування експрес-діагностики симптомокомплексів адаптивної культури за допомогою технології “Кваліметричний профіль” дає змогу оперативно визначати співгармонійність у розвитку адаптивних властивостей студентів, здійснювати відповідну корекційну діяльність.

Автор статті акцентує увагу на тому, що соціальні перетворення, обумовлені зміною демографічної структури населення, потребують удосконалення державно-управлінських підходів до формування нової медико-соціальної стратегії. Кількість людей з деменцією у всьому світі збільшується з кожним роком у міру того, як старіє населення і уряд нашої країни повинен звернути більше уваги на формування державної політики у цьому аспекті. Успіх перетворень значною мірою буде залежати, з одного боку, від розуміння та усвідомлення проблематики деменції державними службовцями, які формують політику, а з іншого – від готовності до цих змін суб’єктів, які безпосередньо її реалізують. Мета нашої статті полягає в актуалізації потреби підготовки медичних кадрів для вирішення питань деменції як медико-соціальної проблеми в Україні, розкритті тенденцій її розвитку та змісту, а також окресленні напрямів удосконалення державного управління у цьому напрямі завдяки використанню адаптивного підходу до підготовки кадрів, що сприятиме підвищенню ефективності діяльності галузі охорони здоров’я загалом, здійснення її на засадах компетентності та професіоналізму. Освіта лікарів і медичних сестер розглядається в статті не з суто теоретичної точки зору, а з позиції компетентнісного підходу, що зумовлено спрямуванням на їх практичну діяльність. Встановлено, що кваліфікація медичних кадрів з питань деменції, особливо сімейних лікарів, невропатологів, психіатрів та медичних сестер в Україні на сьогодні є низькою. Це призводить до низького рівня обізнаності населення про деменцію як захворювання; унеможливлення визначення потреб у послугах на різних стадіях захворювання, а також обсягах цих послуг; низького рівня пріоритетності деменції як медико-соціальної проблеми в суспільстві. Одним з інструментів державного управління щодо підвищення професійної компетентності, спричинених зовнішніми чинниками, може бути використання адаптивного підходу. Цей підхід до підготовки кадрів має забезпечувальний характер і ґрунтується на потребах у пристосуванні до соціальних умов, що склалися в умовах сьогодення. Встановлено, що в умовах сьогодення адаптивний підхід може бути реалізований через програму безперервного професійного навчання.

Статтю присвячено опрацюванню процесу розробки відповідних механізмів адаптування системи управління розвитком морських портів. Тенденції, які відбуваються в системі розвитку вітчизняної морської портової інфраструктури, впливають на комплементарний зв’язок між виробничою та організаційною підсистемами управління її підрозділами. Це вимагає створення систем адаптивного управління діяльністю морських портів, враховуючи специфіку розвитку на сучасному етапі національної морської індустрії. Метою статті є розробка та запровадження адаптивного підходу до управління розвитком морських портів, використання якого підвищить можливість підприємств своєчасно впроваджувати ефективні адаптивні заходи до кризових явищ зовнішнього та внутрішнього бізнес-оточення. Наукова новизна. Дослідивши ключову ціль та напрямки використання адаптивного підходу до управління розвитку морських портів, визначено таку відповідність: – за умов перебування у фазі глибокої кризи морського порту, стан розвитку якого визначається як неплатоспроможний, перевага надається використанню саме організаційно-правового інструментарію, ціль використання якого криється у виведенні морського порту з кризи та створенні умов для його сталого розвитку; – за умов, коли фактичний стан розвитку морського порту характеризується, як задовільний, але при цьому перспектива його подальшого функціонування є непередбачуваною, перевага надається використанню саме техніко-технологічного чи управлінського інструментарію, ціллю використання яких є відновлення стану платоспроможності морського порту та підвищення рівня його конкурентоспроможності; – техніко-технологічний та управлінський інструментарій також використовується у разі перебування морських портів у стані розвитку, який характеризується як успішний, з метою посилення ринкових позицій підприємства на ринку морських транспортних послуг. Висновки. Відповідно до проведеного дослідження нами обґрунтовано актуальність застосування адаптивного підходу до управління розвитком морських портів, визначено напрямки введення відповідних трансформаційних змін із використанням набору конкретного інструментарію. На основі означених домінант виокремлено концепт «адаптивний підхід до управління розвитком морського порту» як комплекс адаптивних заходів управління, орієнтованих на розв’язання двох ключових проблем: забезпечення виживання порту в умовах дії кризових явищ шляхом запровадження необхідних захисних реакцій; у разі потреби оновлення чи удосконалення процесу адаптації порту з метою забезпечення реалізації стратегії його розвитку.

Методи обчислювального інтелекту широко використовуються для вирішення багатьох складних проблем, включаючи, звичайно, традиційні: видобуток даних та такі нові напрямки, як динамічний видобуток даних, видобуток потоків даних, видобуток великих даних, веб-видобуток, видобуток тексту, тощо. Одна з основних областей обчислювального інтелекту – це еволюційні алгоритми, які по суті представляють певні математичні моделі еволюції біологічних організмів. У роботі запропоновано адаптивний метод нечіткої кластеризації з використанням оптимізації еволюційних котячих зграй. Використовуючи запропонований підхід, можна вирішити завдання кластеризації в режимі он-лайн.

Використання безпілотних літальних апаратів під час виконання різнорідних завдань за призначенням вимагає розроблення додаткових механізмів захисту їх від впливу радіоелектронних перешкод, погодних умов та підвищення безпеки польотів в зоні виконання завдань. Одним з підходів зменшення вразливості безпілотного літального апарату є використання інерційних засобів навігації. Додатково до них можуть використовуватися методи обробки зображення, що отримуються підсистемою оптичного орієнтування, для оцінки параметрів руху та виробки управляючих впливів. У статті запропоновано метод навігації безпілотного літального апарату для оцінювання динамічних параметрів руху за даними, отриманими оптичною підсистемою. У даній роботі запропоновано адаптивний метод визначення параметрів вектору руху безпілотного літального апарату, що реалізує процедуру адаптивної зміни розміру і стратегію пошуку вектору руху, що залежить від структури блоку зображення та його властивостей. Проведено аналіз існуючих методів оцінки параметрів вектору руху на основі обробки оптичних даних. Проведено формальний опис оптичного потоку та визначено процедуру його отримання. Визначено склад алгоритмів для обробки оптичного потоку. Обґрунтовано вибір блокового алгоритму оцінки руху. Блокові алгоритми є вигідним компромісом по співвідношенню обчислювальної складності та необхідної точності знайдених векторів, що характеризують рух безпілотного літального апарату. Комбінування прийомів та алгоритмів різної категорії в рамках класу блокових методів дозволяє побудувати адаптивні алгоритми оцінки руху, що володіють заданими властивостями і можуть бути реалізовані апаратно. Розглянуті методи обробки зображення можуть застосовуватися як ще один додатковий засіб автономної корекції інерційних навігаційних систем в додаток до супутникових навігаційних систем. Такий підхід дозволяє ефективно протидіяти джерелам безпеки й протидії та підвищувати ефективність використання та зменшення економічних витрат на експлуатацію безпілотних літальних апаратів.

В статті запропоновано підхід руху судна на основні оцінювання результатів текучих параметрів руху та аналізу інформації про стан містоположення за допомогою адаптивних систем керування. На ряду з описом технічного рішення системи керування судном висвітлюються позитивні та негативні властивості при побудові адаптивної системи. Також в праці висвітлюється умови роботи адаптивної системи керування судном. Метою даної статті є розглянути можливість побудови адаптивних систем керування судном в складних умовах для забезпечення безпеки судноводіння В статті обґрунтовано схема адаптивної системи керування судном для безпосередньої експлуатації в умовах тривалого морського плавання та інтенсивної роботи. Особливістю запропонованої схеми є ведення моделі руху судна та блоків оцінювання і адаптації до зовнішніх впливів для визначення та ведення поправки. Ключові слова: автоматизована система керування, адаптивна система, керування судном, безпека судноводіння

У статті зазначено, що основною ознакою сучасного навчання є його персоналізована спрямованість, налаштованість навчального процесу до індивідуальних потреб учня. Таке навчання є адаптивним. На сьогодні переважна більшість навчального контенту для адаптивного навчання характеризується досить примітивним зворотним зв’язком між персональними потребами учня та адаптуванням навчання залежно до цих потреб. Як правило, цей зв’язок ґрунтується на аналізі процесу вивчення учнем поданого матеріалу, результатів тестових завдань та незначних суб’єктивних факторів. Водночас сучасні адаптивні технології дозволяють більш глибоко визначати ситуаційний стан процесу навчання та індивідуальні особливості і характеристики учня. На наш погляд, для розв’язання такої задачі повинні бути закладені інструменти та технології врахування індивідуально-типологічних особливостей учня, можливості стеження за ходом мислення учня, адаптивної аналітики процесу навчання. Зазначається, що одним з перспективних напрямків забезпечення умов адаптивного навчання має бути створення адаптивних навчальних систем, функціонування яких забезпечується технологіями з використанням штучного інтелекту. Акцентовано, що використання штучного інтелекту в адаптивних навчальних системах допомагає персоналізувати навчальний підхід до кожного учня для того, щоб зробити навчання максимально ефективним. Також зазначається, що впровадження штучного інтелекту має бути спрямоване на збереження і примноження всіх сильних аспектів учителя. Результативність цього процесу багато в чому залежить не тільки від того, які і скільки ІКТ застосовуються в освітніх середовищах, а й наскільки досконало ними володіють учні, педагоги, науково-методичні працівники та організатори освітнього процесу, наскільки активно й педагогічно виважено такі технології застосовуються. З огляду на зазначені проблеми, запропоновано і обґрунтовано концептуальну модель адаптивної навчальної системи.

У статті проведено теоретичну розвідку щодо визначення критеріїв, показників та рівнів сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку. Доведено відсутність єдності думок науковців щодо формування набору критеріїв для оцінки сформованості лідерського потенціалу. Навпаки, арсенал критеріїв та показників досить різноманітний (когнітивний, діяльнісний, комунікативний, рефлексивний, емоційно-ціннісний тощо). У більшості праць досліджується лідерський потенціал керівників установ, лідерів місцевого самоврядування, лідерів студентського активу, державних службовців та військових. Практично відсутні дослідження критеріїв та показників сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку. Визначено критерії та показники сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку: особистісний (широкий світогляд, базові особистісні якості, здатність особистості до аналізу результатів діяльності та подальшого формулювання перспектив), креативно-діяльнісний (прагнення лідерської позиції у дитячій спільноті, відчуття новизни та креативний підхід до діяльності, лідерська поведінка), комунікативний (здатність до налагодження комунікації, чутливість до емоцій своїх власних та оточення), соціальний (здатність до партнерської взаємодії та досягнення взаєморозуміння, адаптивність поведінки). Визначено рівні розвитку лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку: творчий, адаптивний, елементарний. На основі виокремлених критеріїв і показників надано змістовні характеристики рівнів.

Досліджено холотропний принцип праксеології з позицій аксіологічних наративів економічної діяльності. Кліометрико-утилітаристський підхід мейнстрімної економіки визнано недостатнім для пояснення онтологічних причин економічного розвитку та зростання. Економічний розвиток бере початок як інтелектуальна біфуркація розпаковування певної множини сенсів семантичного вакууму та створення текстів – інноваційних знань про можливості нових комбінацій та доходів за результати цих комбінацій. Обґрунтовано неможливість з допомогою кліометричних підходів сучасної економічної науки пояснити інтегральні витоки людської взаємодії, зумовлювані атрактивністю цілей та аксіологією засобів, які відображають холотропний принцип праксеології. Мікроекономічний методологічний імператив maxutility непридатний для аналізу макро- та мегаконтинуумів економічної дійсності, оскільки холотропність, виявами якої є усвідомлена синергія волі та емерджентний ефект результатів, не виводиться із персоніфікованої жадоби в умовах світу як дефіциту. Соціокультурне середовище, – той континуум, у якому холономність світу актуалізується у патернальних практиках, – мейнстрімною наукою трактується як деструктивне обмеження вибору та зазіхання на економічну свободу. Економічні інститути, вибудувані на методологічних підходах статичної ефективності, стимулюють адаптивний потенціал когнітивного капіталу, збалансовуючи точки на кривій виробничих можливостей згідно з оптимумом Парето. Вони не стимулюють пошук ренти з можливостей нових комбінацій ендаументальних активів.

У статті наведено результати аналізу методів нечіткої кластеризації даних поточних спостережень в технічних системах. Запропоновано і протестовано комбінований підхід до нечіткої кластеризації даних з використанням комбінації алгоритму Густафсона-Кесселя, методу остовного лісу та фільтра Калмана, що може бути використаний в системах технічної діагностики (зокрема, діагностики стану основних параметрів технологічних процесів). Розглянуто можливість подальшого розширення функціональних можливостей наведеного комбінованого методу кластеризації з наданням йому адаптивних властивостей. Наведено результати тестування та визначено переваги запропонованого підходу.

Мета: Метою даної статті є викладення нового підходу до адаптації системи управління льотної експлуатації авіакомпанії до функціонування в умовах неповноти інформації. Методи: У статті розглянуто два методи виконання, які збільшують ступінь адаптації системи управління льотної експлуатації авіакомпанії до функціонування в умовах неповноти інформації, такі як: обробки виключень та управління якістю обслуговування. Результати: Наведені адаптивна загальна побудова системи управління льотної експлуатації авіакомпанії та описані взаємозв’язки її компонентів. Обговорення: Запропонований новий підхід дозволить адаптувати систему управління льотної експлуатації авіакомпанії до функціонування в умовах високого ступеня невизначеності та неповноти інформації.

Specific approaches, principles and methods of cognition of modern silvicultural landscapes are considered; it is stated that due to the fact that the difference between natural and anthropogenic silvicultural landscapes is only in their genesis, in the process of studying silvicultural landscapes, both classical and specific approaches, principles and methods can be used. Among the specific approaches, the historical-cartographic one with the inherent principles of historicism and methods of historical-genetic series of maps, historical-archaeological method is considered in more detail; system-adaptive with the principle of combination and methods of comparison of natural analogues and analysis of final results; landscape-biocoenotic and landscape-ecological with the methods of the leading factor, comparison of disturbed and control biogeocenoses and arealographic, as well as geoinformation approach in the knowledge of silvicultural landscapes. It is shown that all approaches, principles and methods of knowledge of forest anthropogenic landscapes should be applied depending on the available conditions and needs of practice. However, in the process of field research, landscape-biocoenotic and landscape-ecological approaches with their own principles and methods of cognition of forest anthropogenic landscapes were more often used. It is shown that in its implementation landscape scientists not only have the right, but also the obligation to use the rich experience of foresters. It is advisable to characterize the stand in the following order: dominant species by tiers (in tree, shrub and grass), quality, age, height of trees – in meters, trunk diameter – in cm, planting density. In abbreviated form, information about the forest tract is presented in the form of a kind of formula. These approaches, principles and methods were applied in the process of studying the forest anthropogenic landscapes of two regions of Ukraine – Podillia (Forest-Steppe Zone) and North-Western Pryazovia (Steppe Zone). The expediency and necessity of their application are substantiated in the process of dissertation research and confirmed by practice.Key words: Podillia, North-Western Pryazovia, research, silvicultural landscapes, approaches, principles, methods, significance, use. Розглянуто специфічні підходи, принципи і методи пізнання сучасних лісокультурних ланд-шафтів. Зазначено, що у зв’язку з тим, що між натуральними й антропогенними лісовими ландшафтами різниця лише у їх ґенезі, отже, у процесі дослідження лісокультурних ландшафтів можна застосовувати як класичні, так і специфічні підходи, принципи та методи. Серед специфічних під-ходів детальніше розглянуто історико-картографічний з притаманними йому принципами істо-ризму та методами історико-генетичних рядів карт, історико-археологічним методом; системно-адаптивний з принципом сумісництва та методами порівняння натуральних аналогів і аналізу кінцевих результатів; ландшафтно-біоценотичний та ландшафтно-екологічний з методами провідного чинника, порівняння порушених і контрольних біогеоценозів та ареалографічного, а також геоінформаційний підхід у пізнанні лісокультурних ландшафтів. Показано, що всі підходи, принципи і методи пізнання лісових антропогенних ландшафтів необхідно застосовувати залежно від наявних умов та потреб практики. Однак у процесі польових досліджень частіше використовували ландшафтно-біоценотичний і ландшафтно-екологічний підходи з належними їм принципами і методами пізнання лісових антропогенних ландшафтів. У цих підходах у разі картографування лісокультурних урочищ, крім характеристики рельєфу й властивостей ґрунтів, вагоме значення має аналіз деревостану. Показано, шо у його здійсненні ландшафтознавці не лише мають право, але й зобов’язані використовувати багатий досвід лісознавців. Характеристику деревостану доцільно проводити у такому порядку: домінуючі види за ярусами (в деревному, кущовому та трав’яному), бонітет, вік, висота дерев – у метрах, діаметр стовбура – у см, щільність насадження. У скороченому вигляді інформація про лісокультурне урочище представлена у вигляді своєрідної формули. Ці підходи, принципи і методи застосовано у процесі дослідження лісових антропогенних ландшафтів двох регіонів України – Поділля (Лісостепова зона) і Північно- Західного Приазов’я (Степова зона). Доцільність та необхідність їх застосування обґрунтовано у процесі дисертаційних досліджень та підтверджено практикою.Ключові слова: Поділля, Північно-Західне Приазов’я, дослідження, лісокультурні ландшафти, підходи, принципи, методи, значимість, використання.

У даній статті мова йде про витоки насилля, у тому числі політичного. Показано взаємозв’язок між поняттями насилля, агресії та деструктивності. Наведено різні визначення зазначених понять. Детально аналізуються різні підходи до розуміння джерел насилля та агресії. Зокрема, представлені психоаналітичні теорії, інстинктивізм, біхевіоризм, фрустраційні теорії агресії, концепція відносної депривації, концепції агресії як вивченої реакції. Серед психоаналітичних теорій особливу увагу приділено вченням З. Фрейда, В. Райха, Е. Фромма. Також у статті згадані погляди С. Шпільрейн, В. Штекеля, П. Федерна, Е. Вейсса щодо природи деструктивного. Розкрито сутність таких понять як інстинкт смерті, Танатос, мортідо та деструдо. Спираючись на вчення Е. Фромма, підкреслено різницю між двома базовими типами агресії – доброякісною, біологічно адаптивною агресією та злоякісною деструктивністю, витоки якої коріняться у структурі характеру. Наведені основні різновиди агресії, серед яких – псевдоагресія, оборонна, конформістська та інструментальна агресія (доброякісна агресія); садизм, некрофілія (злоякісна агресія) тощо. Розглянуто також такі підходи до визначення сутності та джерел агресії та насилля як інстинктивізм (К. Лоренц) та біхевіоризм (Дж. Б. Уотсон, Б. Ф. Скіннер та ін.). Значну увагу приділено фрустраційним теоріям агресії (Дж. Доллард, Н. Е. Міллер, Л. Берковіц та ін.), згідно з якими причини агресії та насилля криються в особливому психічному стані – фрустрації. Підкреслено особливе значення теорії Т. Р. Гарра, в якій джерела агресії та політичного насилля визначаються через поняття відносної депривації. Ще один розглянутий у статті підхід – концепції агресії як вивченої реакції (А. Бандура, Г. Левін, Б. Флейшман та ін.). Прибічники цього підходу вважають, що агресивна поведінка формується у процесі соціального навчання.

В роботі подано огляд методів інтелектуальної обробки даних у системах промислового Інтернету речей. Наведено порівняння методів аналізу великих даних у промислових системах зі значним навантаженням. Запропоновано використовувати для опрацювання даних методи розподіленого машинного навчання. Розроблено програмну модель для аналізу даних різних обсягів. Проаналізовано основні підходи до організації машинного навчання: федеративне і нерозподілене навчання. Експериментально доведено ефективність вико- ристання федеративного машинного навчання, оскільки воно забезпечує вищу точність об- роблення даних, навіть у разі збільшення їх обсягів. Визначено, що нерозподілене машинне навчання працює швидше, отже, може використовуватися в системах, пріоритетом для яких є менший час обробки даних. Такий підхід відкриває можливості створення адаптивної моделі системи промислового Інтернету речей, що здатна самонавчатися та коригувати власну інфраструктуру залежно від зміни параметрів.

В статті приділяється особлива увага підвищенню вимог до безпеки об'єктів особливої важливості, державного кордону, водного і повітряного транспорту в умовах наростаючих високотехнологічних терористичних загроз. Досягнення цих вимог нерозривно пов'язано із забезпеченням якісних показників технічних засобів дистанційного спостереження за небезпечними об'єктами, ускладненням і інтелектуалізацією локаційних систем, мереж датчиків з функціями мережецентричної взаємодії. Застосування противником засобів радіоелектронної протидії, швидка зміна сценаріїв постановки комбінованих завад визначають тенденції, які спрямовані на підвищення вірогідності отримання інформації в локаційних системах, адаптації до завад різного походження на коротких тимчасових інтервалах. Відсутність вірогідної інформації про наявність об'єкта може привести до неприпустимих екологічних і матеріальних втрат, а помилкові тривоги – до невиправданих додаткових витрат. У зв'язку з цим, важливим напрямком є забезпечення максимально вірогідної інформації в умовах завад різного походження. Актуальність проблеми пов'язана з пошуком компромісу між витратами (вартість і час розроблення) на побудову адаптивних систем виявлення і розпізнавання, і з іншого боку, ефективністю (вірогідність моделювання, складність реалізації), що досягається в результаті розроблення критеріїв оптимізації. При цьому, особлива увага приділяється забезпеченню високих якісних показників виявлення і розпізнавання в умовах мінливої та апріорно невідомої завадової обстановки. Розроблений підхід і критерії для синтезу та аналізу цифрових адаптивних систем виявлення та розпізнавання. Критерії створені на декомпозиції середнього ризику і ймовірностей помилок прийнятих рішень, обумовлених: кінцевим розміром системи, обсягом навчальної вибірки і розрядністю обчислень. Такий підхід дозволяє послідовно вирішувати завдання синтезу та аналізу оптимальних систем.

Анотація. Урахування загальносвітових тенденцій розвитку, інтеграційних і глоба­лізаційних процесів спонукають до пошуку та подальших розробок новітніх продуктів, послуг та управлінських механізмів. Розроблено економіко-математичну модель оптимізації параметрів типу NBIC-спрямування конкурентних переваг. Модель сформовано за критерієм максимізації чистого дисконтованого грошового потоку. На основі розробленого науково-методичного підходу запропоновано чотири типи NBIC-спрямування конкурентних переваг телекомунікаційних підприємств, які базуються на комбінації рівнів інноваційної активності підприємства (від низького до високого) та комплементарності управління грошовими потоками (від низького до високого). У результаті запропоновано типи NBIC-спрямування конкурентних переваг підприємства: адаптивно-пасивний, адаптивно-активний, об’єктно-цілеспрямований; форсайт-прогресивний. Комплементарне управління грошовими потоками передбачає збалансований розподіл грошових потоків за визначеними NBIC-компонентами, а саме: Nano-компоненти (застосування Nano-розробок для забезпечення надшвидкісних телекомунікацій), Bio-компоненти (запровадження штучного інтелекту в організаційну культуру, втілення принципів самоорганізації на підприємстві), Info-компоненти (упровадження інноваційних стандартів телекомунікаційної діяльності, інформаційного програмного забезпечення і управління бізнес-процесами), Cogno-компоненти (когнітивна гнучкість менеджерів вищої та середньої ланок, здатність персоналу до комплементарності, розвиток системи управління знаннями на підприємстві, запровадження системи безперервного навчання працівників усіх ланок). Таким чином, поєднане застосування цих компонент забезпечує збільшення обсягу грошових потоків і формує сучасну платформу проривного конкурентного розвитку підприємств. Ключові слова: управління, конкурентні переваги, грошовий потік, інноваційна активність, комплементарність. Формул: 14; рис.: 3; табл.: 2; бібл.: 15.

У статті розглянуто питання розвитку інклюзивного середовища для ветеранів війни у закладах вищої освіти. Актуальність дослідження обумовлена значними проблемами щодо збереження здоров’я ветеранів війни у державному масштабі, зумовленої бойовими діями на сході країни. Мета дослідження – виявлення інноваційних педагогічних підходів у розвитку інклюзивного середовища для ветеранів війни у закладах вищої освіти засобами адаптивної фізичної культури. Установлено, що одним із найважливіших завдань адаптивної фізичної культури у вищій школі залишається забезпечення високого рівня здоров’я, працездатності, функціональних можливостей і фізичної підготовленості студентів-ветеранів війни. Виявлено напрями інноваційних педагогічних підходів у розвитку інклюзивного середовища для студентів-ветеранів війни у закладах вищої освіти засобами адаптивної фізичної культури. Вони передбачають поліпшення фізичного простору закладу вищої освіти, забезпечення спеціальними технічними та навчально-методичними засобами фізичного виховання, облаштування для проведення корекційно-розвиткових і реабілітаційних занять; удосконалення кадрового забезпечення: підвищення рівня професійної компетентності педагогів; розроблення навчальних програм з урахуванням потреб студентів-ветеранів війни, організації групових і колективних адаптивної фізичної культури, використання гнучких стратегій і методів адаптивної фізичної культури, їх корекційного спрямування та здоров’язбережувальної спрямованості.

Предметом вивчення в статті є новий спосіб визначення часових інтервалів роз'їзду черг транспортних засобів у стоп-ліній регульованих перетинів і реальних значень потоків насичення (ПН). Метою є розробка способу, що дозволяє підвищити рівень якості світлофорного регулювання за рахунок більш точного визначення значень коефіцієнтів приведення до легкового автомобіля (КПЛА) і ПН. Завдання дослідження: аналіз існуючих підходів до вимірювання ПН і КПЛА, а також визначення основних недоліків відомих рішень; розробка нового способу і моніторингу транспортних потоків (ТП) на регульованих перехрестях, який дозволяв би підвищити точність оперативного визначення ПН; розробка способу, який відповідає вимогам універсальних адаптивних систем, що дозволяють ефективно в динаміці реагувати на зміни умов руху ТП на перехресті. Отримані такі результати. Запропоновано новий спосіб визначення КПЛА і величин реального і ідеального ПН. Показано, що запропонована технологія вимірювання кінцевих параметрів дозволяє ефективно реагувати на зміни умов руху ТП на перехресті. Висновки. Ефективне визначення довжини черги, інтервалів руху, складу. ТП в черзі, поправочних коефіцієнтів і реальних значень ПН по кожній смузі руху протягом світлофорного циклу дає можливість отримати більш повну інформацію для контролю і подальшого оперативного управління рухом на перехресті. При цьому з'являється можливість використання значення ідеального ПН для проектування перспективних перетинів з аналогічними прогнозними значеннями інтенсивностей ТП, топографією і схемою пофазного роз'їзду. Визначення ПН таким способом з високою частотою сканування і по реальним значенням часу роз'їзду, дає можливість істотно підвищити точність вимірювання кінцевих параметрів при визначений-ні оптимальних поточних значень елементів світлофорного циклу.

Предметом вивчення в статті є новий підхід визначення параметрів руху транспортних засобів і осості визначення пропускної здатності (ПС) нерегульованих перехресть різного типу. Метою є розробка способу визначення ПС міських нерегульованих перетинів, який дозволяє отримати і Дольний комплекс критеріальних оцінок якості функціонування таких перехресть. Завдання дослідження: аналіз су-суспільством і розробка нових підходів, методів і алгоритмів визначення ПС нерегульованих перехресть, які враховують у новій пропозиції позитивних якостей відомих рішень; розширення функціональних віз-можностей відомих рішень для отримання широкого комплексу критеріїв оцінки якості функціонування перехресть; пропозиція і розробка такого способу, який відповідав би вимогам універсальної адаптивної системи, що дозволяє ефективно в динаміці реагувати на всілякі зміни умов руху транс-кравців потоків (ТП) на перехресті. Отримані наступні результати. Розкрито деякі особливості сучас-менной організації моніторингу ТП на локальних об'єктах, а також проаналізовано їх основні переваги та недоліки. Представлений новий підхід визначення ПС нерегульованих перехресть в умовах динамічного изме-нения параметрів руху ТП і адаптивного реагування системи на дорожню ситуацію. Показано особливості реалізації алгоритмів визначення ПС для різного типу перетинів. Висновки. Запропонована технологія изме ренію комплексу параметрів руху ТП одночасно позволяє здійснювати оцінку якості функціонування нерегульованих перетинів за критерієм ПС і в динаміці контролювати цей параметр. Визначення ПС таким способом з високой частотою сканування і за реальними значеннями часу роз'їзду на перехресті різних типів транспортних засобів, дає можливість істотно підвищити точність вимірювання кінцевих параметрів. Пропозиція і розробка способу визначення ПС нерегульованих перехресть за такою технологією відповідає вимогам універсальних адаптивних систем, які еффективно в динаміці реагують на всілякі зміни умов руху ТП на перехресті і УДС міста

Упровадження елементів адаптивної системи навчання при проведенні лабора­торних робіт з математичної статистики у вищих навчальних закладах технічного профілю сприяє збереженню змістового навантаження курсу, активізації самостійної пізнавальної діяльності студентів.

Досліджено науково-організаційні засади землеустрою, який є одним із головних механізмів управління земельними ресурсами адміністративно-територіальних утворень та забезпечує впровадження технологій збереження й відтворення родючості грунту. Указано на просторово-територіальну організацію місцевості, яка забезпечує впорядкування угідь на засадах адаптивно-ландшафтного підходу. Праналізовано доцільність природно-сільськогосподарського районування земель з метою врахування територіальних відмінностей природних та економічних умов України при розміщені сільськогосподарського виробництва, оцінювання земель, розроблення схем і проектів землеустрою щодо використання земельних ресурсів, систем ведення сільського господарства й землеробства. Зосереджено увагу на необхідності впорядкування виробничо-господарської діяльності в межах нових агроформувань з орієнтуванням на еколого-ландшафтний та еколого-економічний підходи. Відмічено зв'язок основоположних принципів організації землеустрою з ґрунтозахисними технологіями землеробства (No-till, Mini-till, Strip-till). Проаналізовано морфологічну структуру еколого-ландшафтних зон агровиробничих груп грунтів, здатну просторово поєднати різнорангові й різноякісні комплекси. Зосереджено увагу на широкомасштабному впровадженні сівозмін як інтенсивній системі землеробства, що дозволяє розробити агрономічну стратегію підвищення родючості грунтів. Указано на доцільність проведення агрохімічного обстеження на засадах державного контролю за зміною показників родючості та забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.

Висвітлено основні науково-методичні підходи щодо розроблення та реалізації змісту Типової освітньої програми початкової освіти дітей із порушеннями інтелектуального розвитку для 1, 2 класів згідно з Концепцією Нової української школи. Обґрунтовано та представлено основну мету початкової освіти дітей із порушеннями інтелектуального розвитку, методичні підходи та принципи побудови програми, ключові компетентності та загальнонавчальні вміння, які закладено у її зміст програми. У програмі визначено відповідний зміст кожного навчального предмета чи інтегрованого курсу, вказано вимоги до конкретних очікуваних результатів навчання (предметно орієнтовані компетентності). Охарактеризовано основні складові інтегрованих курсів, як сучасних освітніх тенденцій; структуру програми: орієнтовний зміст навчального матеріалу, предметно-орієнтовані компетентності, життєва компетентність, які інформують учителя щодо результатів сформованості в учнів пізнавальних та соціально-адаптивних здібностей відповідно до мети та змістового наповнення галузі. Представлено методичні основи реалізації освітніх галузей та інтегрованих курсів.

Подається вирішення актуальної проблеми визначення рівня фінансово-економічної безпеки для компаній через призму нейро-фазі моделювання. Моделі, побудовані за допомогою нейро-нечітких мереж, є ефективним інструментом оцінки фінансово-економічної безпеки і дають можливість своєчасно виявити і подолати проблеми. Крім того, дані моделі є адаптивними, оскільки пристосовуються до змін економічного середовища, що дуже важливо в умовах нестабільної економіки. У даному дослідженні для цього пропонується використання багатошарової нейромережі, кожний шар якої вирішує свою низку завдань. Запропонований підхід дасть можливість визначати рівень фінансової безпеки компанії у різні моменти її функціонування. Розроблена модель дозволяє кожній компанії використовувати свою сукупність фінансових показників для визначення рівня безпеки. Кожний шар нейромережі є автономною одиницею, що дозволяє розвивати мережу. Для запропонованої моделі характерні властивості гнучкості та адаптивності до мінливих умов економічного середовища, що є необхідною умовою для її ефективного застосування в діяльності підприємства.

Метою дослідження є розробка методологічного підходу та вдосконалення адаптивної технології вирощування пшениці озимої через обґрунтування принципів підвищення адаптивності рослин пшениці озимої в східній частині Північного Степу України. Методика дослідження. Дослідження проводились в період 2018–2020 роках у польовій сівозміні ДП ДГ «Забойщик». Для детального дослідження особливостей формування агроценозів різних сортів пшениці озимої у дослідах висівали внесені до Реєстру сорти пшениці озимої, рекомендовані для вирощування в Степовій зоні України. Дослідження проводили у польових дослідах, закладених за методом послідовних ділянок, систематичним способом. Повторність у дослідах – триразова. Площа облікової ділянки становила 40–80 м2. Підготовка ґрунту в передпосівний період була спрямована на максимальне збереження і накопичення вологи у ґрунті та знищення бур’янів. Результати. У статті наведені результати сортів пшениці м’якої озимої різних селекційних центрів (61 сорт) за адаптивними показниками. За результатами погодних умов прохолодна та волога погода весни за роки досліджень сприяла інтенсивному формуванню рослинами загальних стебел. За результатами досліджень найвищий коефіцієнт загального кущіння формували рослини сортів Вежа, Легенда білоцерківська, Романівна. Проте, такі погодні умови, не дозволили рослинам зі значної кількості загальних стебел сформувати продуктивні. Більша кількість сортів екологічного сортовипробування за коефіцієнтом продуктивного кущіння поступилася сорту-стандарту. Найвищий коефіцієнт продуктивного кущіння у досліді був у сорту Розумниця білоцерківська 1,62. Дослідженнями встановлено, що біометричні показники сортів пшениці озимої різних селекційних центрів відображали їх реакцію на зміни погодних умов, які відбувалися протягом періоду спостережень. Висновки. У середньому за роки дослідження найбільшу прибавку зерна до стандарту забезпечував сорт Овідій. Високий рівень врожайності також забезпечили сорти Кошова та Вигадка. Коефіцієнт кущіння рослин варіював від 2,53 до 5,56 залежно від сорту. Розрахунок економічної доцільності вирощування різних сортів пшениці озимої в умовах східної частини Північного Степу продемонстрував, що найбільша рентабельність була у сортів Овідій – 203,3%, Вигадка і Кошова – 163,3%, Вільшана і Самара-2 – 160,0% за урожайності 9,1 т/га, 7,9 т/га, 7,8 т/га. Собівартість 1 т зерна сортів пшениці озимої складає від 1899,00 грн. до 3409,00 грн.

У статті досліджено проблему формування системи адаптації суб’єкта господарювання до динамічних умов невизначеності зовнішнього середовища. Розглянуто концептуальні підходи до управління адаптивним розвитком підприємства. Проаналізовано особливості адаптивного управління потенціалом суб’єкта господарювання у конкурентному середовищі. Проведено аналіз ефективності діяльності та проблем розвитку підприємств олійно-жирової галузі. Діагностовано чинники зовнішнього середовища та важелі впливу на економічну стабільність функціонування суб’єктів господарювання. Проаналізовано сучасні тенденції формування системи забезпечення інноваційної адаптивності суб’єктів господарювання олійно-жирового комплексу. Запропоновано систему адаптації як стратегічного вектора управління підприємством в умовах турбулентності зовнішнього середовища. Обґрунтовано шляхи протидії та мінімізації негативного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз на суб’єкт господарювання.

У статті досліджується вплив науково-технічних досягнень, зокрема, сучасних мережевих комунікативно-інформаційних технологій на формування сітьової організації суспільства. Мережа, як нова якість соціальної комунікації, трансформує інститути і практики сучасного суспільства, формує новий посткласичний підхід до аналізу суспільства. Мережева організація суспільного життя має певні переваги щодо попередніх форм організації (централізованих та ієрархічних структур). Вона більш мобільна, децентралізована, гнучка, дещо змінює методи і способи управління. Мережі – більш рухливі і адаптивні форми організації, здатні зростати разом із своїм оточенням. В таких системах з багатьма розгалуженими вузлами, як точок перетину ліній зв’язку легше здійснюється координація. Нова техніка і технологія, втілені в практику суспільного та індивідуального життя, породжують нові соціальні явища та їх нові якості. Мережа стає основою просторової структури соціального життя. Сучасне суспільство вибудовується за моделями, що задаються технологіями системної інтеграції процесів обробки і передачі інформації.

Задача з мінімізації витрат на паливо стає першочерговою в системі управління витратами транспортних компаній. В статті розглянуті такі методичні принципи планування в суднохідній компанії, як збалансованість, ефективність, варіантність, оптимальність, ієрархічність, динамічність, та планомірність. Доведено необхідність впровадження адаптивної трьохрівневої системи планування: навігаційного, оперативного та рейсового рівнів. Розглянуто структуру витрат суднохідної компанії. Показано, що близько третини витрат у транспортних компаніях відноситься до витрат на паливо. В статті доведено, що існують технічні і організаційні методи зниження витрат на паливо в транспортних компаніях. Організаційні методи пов’язані зі змінами в процесі планування витрат в цілому. Показано, що на сьогоднішній день при плануванні потреби палива в судноплавних компаніях установлюються норми витрати палива, виходячи з даних минулої навігації (з корегуванням на зміни обсягу роботи-вантажообігу). Запропоновано для планування витрат на паливо використовувати функціональне та імітаційне моделювання. Функціональне моделювання допускає опис процесу планування у вигляді чітко структурованих взаємозалежних функцій. При імітаційному моделюванні розглядається процес планування з урахуванням впливу різних зовнішніх і внутрішніх умов, з аналізом динамічних характеристик зміни процесу і з оцінкою ефективності розподілу ресурсів. Використання різних видів моделювання дозволяє сконцентрувати увагу на визначених характеристиках процесу моделювання. З метою підвищення якості планування витрат на паливо запропоновано використовувати метод моделювання бізнес-процесів, в основі якого лежить опис процесу через дії. Процесний підхід до планування витрат на паливо дозволяє вибудувати логічний взаємозв'язок всіх елементів, властивий процесу планування від початку до його завершення. Наведено існуючий бізнес-процес та розроблено удосконалений бізнес-процес планування. Ключові слова: бізнес-процеси, витрати на паливо, організаційні методи, принципи планування, процесний підхід, транспортна компанія

The article analyzes the methodological approaches to making adaptive management decisions in construction, taking into account European quality standards for construction products. It was found that the civilizational choice of Ukraine, its main priority of domestic and foreign policy is full-scale integration with the European Union. The «4M» methodology is presented, which directly connects quality management with the use of the whole arsenal of management methods and management decision-making options. It is noted that one of the most important factors in the quality of construction products is effective inventory management, which reduces the duration of the production and the entire operating cycle reducing current costs for their preservation and freeing from current economic turnover of funds by reinvesting them in other assets. Ensuring this efficiency is achieved through the development and implementation of financial policies for inventory management. Emphasis is placed on the fact that one of the modern methods of making adaptive management decisions on the quality of construction products is benchmarking. Its’ application is based on the characteristics of quality management systems, guided by international and national quality management standards. Benchmarking tools have been found in order to make effective management decisions and gain a lasting competitive advantage. It is concluded that taking into account European standards the solution of effective management decisions by the construction companies’ product quality management, is based on the use of operational, marketing and economic tools that address the strategic development of construction companies in Ukraine. In turn, the path chosen by the economy of Ukraine indicates the need to comply with European standards of construction work quality, which is significantly complicated by the current state of domestic production systems.

В статті розглянуті основні методи організації інтелектуального навчального середовища підготовки диспетчерів управління повітряним рухом. Обґрунтована необхідність створення інтелектуальної навчальної системи в адаптивних тренажерах диспетчерів управління повітряним рухом. Інтелектуальні навчальні системи повинні базуватись на основі синтезу імітаційно-моделюючих комплексів у вигляді розподілених систем обробки даних для імітації поведінки середовища навчання. В роботі сформовані вимоги, що висуваються до побудови мультиагентного середовища інтелектуальної навчальної системи підготовки диспетчерів управління повітряним рухом. З метою забезпечення моделювання інтелектуального поводження об'єктів, що входять у віртуальне середовище навчання, запропоновано створення інтелектуальних об'єктів, як елементів мультиагентної системи з використанням методів планування дій. Запропоновано підхід удосконалення та розширення функціональних можливостей системи підготовки диспетчерів управління повітряним рухом. Запропонована архітектура інтелектуального агента навчальної системи підготовки диспетчерів управління повітряним рухом створена на базі елементів InterRRa архітектури, що забезпечує взаємодію агента з зовнішнім середовищем та іншими агентами через модель фізичного представлення об'єкта. Наведена математична модель інтелектуального агента в якій враховано можливість здійснення впливу на зовнішнє середовище. Розроблена модель мультиагентного середовища інтелектуальної навчальної системи яка забезпечує ідентифікацію ситуації в підсистемі підготовки і прийняття рішень, що виконує передачу управління на відповідний рівень ієрархії системи поводження інтелектуального агента. Особливістю розробленої структури мультиагентного середовища інтелектуальної навчальної системи є використання моделі поведінки інтелектуальних агентів, що забезпечують змінну поведінку і можливість рішення задач підготовки і прийняття рішень своїх подальших дій за допомогою різних моделей поведінки.

Резюме. Деформації шкіри, спричинені опіковою травмою, викликають розвиток стійкого порушення захисного бар’єра тканин із розвитком адаптивної імунологічної дисфункції й залишаються актуальною проблемою пошуку ефективних шляхів усунення змін. Мета дослідження – оцінити ефективність корекції опікових рубців при різних ступенях ушкодження шкіри з використанням лазерогенезису та встановити кореляційний зв’язок між утворенням патологічних післяопераційних рубців шкіри та вчасним застосуванням у комплексному підході лазерної установки Nd Yag 1064 нм Cutera (США). Матеріали і методи. Під спостереженням перебувало 49 пацієнтів, які звернулись за допомогою до клініки лазерної косметології «Моне» (м. Тернопіль). Для обстеження вибрано 25 пацієнтів зі свіжими опіковими рубцями, 12 – із сформованими рубцями, 12 – із застарілими гіпертрофічними та келоїдними рубцями у групі порівняння. Результати. Наші дослідження показали ефективність застосування комплексного впливу лазерогенезису за допомогою лазерної установки Nd Yag 1064 нм Cutera (США) для лікування опікових рубців шкіри, що сприяло відновленню тканин з ідентичною до початкової анатомічної структури з естетичними та функціональними атрибутами, властивими неушкодженій тканині. Висновки. Корекція рубців різних термінів дозрівання за допомогою процедури лазерогенезису лазером Nd Yag 1064 нм Cutera (США) виявилася доведено дієвою як самостійна терапія для свіжих, так і для застарілих рубців у комплексі з кріодеструкцією з наступною ксенопластикою та ін’єкціями стероїдних препаратів.

Актуальність теми дослідження. В умовах швидких змін на ринку готельних послуг формування адаптивної продуктової стратегії та вибір відповідних інструментів її реалізації є необхідною передумовою виживання та забезпечення довгострокової конкурентоспроможності підприємства готельної індустрії. Постановка проблеми. Дослідження теоретичних підходів до формування та реалізації продуктової стратегії підприємства готельного бізнесу в умовах ринкових змін має теоретичне та прикладне значення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджено наукові підходи до проблем адаптивності стратегічного правління підприємствами готельного бізнесу та процесів формування продуктових стратегій. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. В науковій літературі недостатньо дослідженими залишаються питання розробки та адаптації продуктових стратегій готелю в умовах ринкових змін. Постановка завдання. Завдання полягає у визначенні сутності та підходів до формування продуктової стратегії готельного підприємства в умовах ринкових змін. Виклад основного матеріалу. Досліджено підходи до визначення продуктової стратегії, уточнено сутність поняття продуктова стратегія підприємства готельного бізнесу, систематизовано види продуктової стратегії готельних підприємств, обґрунтовано методичні підходи до процесу її формування та інструментів забезпечення адаптивності в сучасних умовах. Висновки. Проведені дослідження дозволяють зробити висновки щодо напрямків удосконалення процесу формування продуктової стратегії готельного підприємства, який запропоновано здійснювати у три етапи (вибір стратегічної зони господарювання, визначення типу продуктової стратегії та розстановка акцентів), кожний з яких дозволяє окреслити основні напрямки забезпечення конкурентних переваг із врахуванням змін у ринковому середовищі.

У статті досліджено особливості формування інституційних механізмів забезпечення бюджетної політики розвитку територій в Україні. Дано визначення бюджетної політики розвитку територій зі сторони інституційного підходу. Розглянуто інтерпретацію основних законів інституційної архітектоніки бюджетного процесу, а саме: закони рівноваги, усереднювання та структуризації. Представлено модель інституційної архітектоніки розвитку територій як системи, що розвивається, і опорними елементами якої виступають інститути та інституції. Досліджено основні складові інституційної архітектоніки бюджетної політики розвитку територій: система інститутів, інституційно-правове забезпечення, інституційно-організаційне забезпечення, адаптивні інструменти реалізації бюджетної політики. Визначено інституційні пріоритети бюджетної політики в межах визначених інституційних рівнів (Перший і найабстрактніший рівень пов’язаний з процесом “модернізації згори”, коли держава визначає вектор соціально-економічного розвитку: Другим рівнем є “модернізація знизу”, що передбачає активізацію базових і похідних інститутів).

Розглянуто циклічні закономірності розвитку макроекономічних систем. Здійснено науковий аналіз і узагальнення поглядів представників кейнсіанства і неоконсерватизму на основні проблеми сучасної економічної теорії та практики, розкрито їхній внесок у розвиток економічної науки і формування економічної політики провідних держав світу й України, підходи до класифікації економічних систем. Висвітлено авторське припущення, що "неокейнсіанська концепція пояснення причин макроекономічних коливань є найкращою поміж інших теорій". Зазначено, що в сучасних дослідженнях науковці намагаються поєднати в одній моделі механізми поширення макроекономічної нестабільності як щодо попиту, так і щодо пропозиції. Тобто відбувається синтез неокейнсіанської та неокласичної концепцій. Проте цей синтез неокейнсіанських та неокласичних моделей також не дає змоги відтворити всі явища бізнес-циклу. В обох концепціях наявні фундаментальні припущення, які не дають змоги правильно змоделювати макроекономічну систему. Зроблено висновок, що однією з причин недосконалості цих моделей є практика моделювання функцій корисності домогосподарств, яка виходить з концепції раціональності вибору макроекономічного агента. Сьогодні економічна наука не може чітко пояснити, змоделювати і спрогнозувати кризові явища в макроекономічних системах. Тому проведений нами аналіз літературних джерел показав, що не варто розраховувати на якісь детерміновані закономірності розвитку макроекономічних систем. Відповідно макроекономічне регулювання змушене мати адаптивний і стабілізаційний (контрциклічний) характери.

Предметом вивчення в статті є новий підхід визначення параметрів руху транспортних засобів і особливості сучасної організації моніторингу транспортних потоків (ТП) на таких регульованих перехрестях. Метою є розробка нового способу, що дозволяє підвищити рівень якості та комплексної оцінки визначення елементів циклу світлофорного регулювання (СР) в умовах зміни параметрів руху ТП в зоні перехрестя. Завдання дослідження: аналіз існуючих підходів моніторингу ТП на регульованих перехрестях; розробка нового способу, що дозволяє отримати більш повну інформацію для контролю та ефективного визначення оптимальних значень часу дії елементів циклу СР; розробка способу, що відповідає вимогам універсальних адаптивних систем, що дозволяють ефективно реагувати на зміни умов руху ТП на перехресті. Результати. Розкрито деякі особливості сучасної організації моніторингу ТП на локальних об'єктах, а також проаналізовано їх основні переваги та недоліки. Представлений новий спосіб визначення елементів циклу СР в умовах динамічного зміни параметрів руху ТП і адаптивного реагування системи на дорожню ситуацію. Наведено варіант спрощеної структури пристрою для реалізації запропонованого способу і ефективної обробки вихідної інформації, показана достовірність, і працездатність алгоритмів, закладених в спосіб. Висновки. Ефективне визначення параметрів руху ТП в зоні перехрестя по кожній смузі руху протягом світлофорного циклу дає можливість отримати більш повний комплекс інформації для контролю і подальшого оперативного управління рухом на перехресті. Показано шляхи розширення функціональних можливостей запропонованого способу за рахунок одночасного визначення додаткових параметрів стану ТП на перехресті і критеріїв оцінки якості НГ. Гнучка технологія і комплексна оцінка режимів СР дозволяє в реальному масштабі часу здійснювати як параметричну адаптацію, так і структурну адаптацію за рахунок реорганізації схем управління руху.

Постановка проблеми. Соціально-психологічна адаптація підвищує адап- тивність особистості, тобто міру її пристосованості до життя в соціумі. Варіант соці- ально-психологічної адаптації, при якому особистість може частково змінюватися в ото- ченні та водночас залишатися сама собою, що забезпечує конгруентність і комфортність психологічної рівноваги особистості, є оптимальним для успішної професійної соціалізації майбутнього фахівця, зокрема психолога. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здат- ність особистості долучатися до адаптивної соціальної поведінки, розуміти інших людей та керувати їх поведінкою, пов’язана із соціальним інтелектом. Для розвитку теорії соці- ально-психологічної адаптації особистості важливість має вивчення Я-концепції особисто- сті. З соціальним інтелектом майбутнього фахівця співвідносяться всі види професійної компетентності. Формулювання мети статті. Мета – розкрити особливості соціаль- но-психологічної адаптації студентів-психологів у процесі їх професійної соціалізації. Виклад основного матеріалу. Соціальний інтелект, як інтегральна інтелектуальна здатність, що визначає успішність спілкування та соціальної адаптації, об’єднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню або групи людей, діагностувався тестом соціального інтелекту Дж. Гілфорда і М. О’Саллівена. Експеримен- тальна група досліджуваних складалася з двох груп, у яких реалізовано формувальні впливи (по 24 особи у кожній), та двох контрольних груп, – загалом 96 осіб. Із демографічних показ- ників, бралися до уваги стать та вік випробуваних. Статистична обробка отриманих ре- зультатів здійснювалася за допомогою методів математичної статистики в програмах Excel та SPSS – 17. Для статистичного аналізу використовувалися U-критерій Манна-Уіт- ні для незалежних і W-критерій Уілкоксона для залежних вибірок. Навчання проводилося в форматі аудиторних занять (лекційних чи лабораторних) за програмою, теоретична основа якої – інтерактивні технології та методи, що реалізують принципи навчання дорослих та акцентовані на розвиток соціального інтелекту. Відбір методів, реалізованих у даній про- грамі, здійснювався на основі: сучасних досліджень у галузі загальної, вікової та педагогічної психології; концепції саморегуляції діяльності та активності суб’єкта; теорій психологічної травми, механізмів психологічного захисту, сучасних теоретичних і емпіричних досліджень соціального та емоційного інтелекту; положень суб’єктного підходу; методологічних і ме- тодичних аспектів реалізації спецкурсів для студентів старших курсів та організації соці- ально-психологічного тренінгу. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, розвиток соціального інтелекту студентів ефективно здійснювати через створення сприятливого освітньо-культурного середовища з урахуванням особистісних характерис- тик майбутнього фахівця, передусім таких як: попередній соціокультурний досвід, ціннісні орієнтації та смисложиттєві орієнтири студентів, мотиваційні чинники, які є основою роз- витку здатностей до соціально-психологічної адаптації, в основі якої показники соціального інтелекту. Зазначені показники забезпечують адаптацію незалежно від типу соціальної ор- ганізації, в якій доведеться працювати майбутнім психологам, оскільки вони є універсальни- ми. Відповідно, виходячи з отриманих даних, варто конструювати зміст освітніх програм підготовки фахівців таким чином, щоб вони сприяли передусім розвитку їх адаптивних здат- ностей, бо вони є оновою опанування на практиці професійних компетентностей: комуніка- тивних, особистісних, технологічних.

Розглянуто теоретичні засади розроблення дієвої державної політики щодо організації реабілітаційної допомоги особам, які зазнали ушкодження психічного здоров’я. На основі аксіологічного підходу визначено поняття інформаційно-психологічної безпеки, що має на увазі забезпечення психологічного благополуччя особистості з мінімізацією різноманітних ризикових факторів формування й функціонування адекватної інформаційно-орієнтовної основи суб’єктивно-особистісного ставлення до навколишнього світу і самої себе; здатність до адаптації за ознак шкоди психічному здоров’ю. Запропоновано модель забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, що системно поєднує поняття реабілітація-абілітація-компенсація-адаптація та відображає чотири рівні організації їх: біологічний, психологічний, соціальний, соціально-психологічний, кожен з яких супроводжується складником інформаційного рівня. Визначено поняття “інформаційно-психологічна абілітація” як адаптивно-розвивальна діяльність з формування/прищеплювання/придбання навичок турбулентного мислення в умовах інтенсивних ризикових інформаційних факторів з метою підтримки психологічного благополуччя з відповідним забезпеченням якості життя людини.

Завданнями роботи були розроблення методологічних засад відновлення психологічного здоров’я особистості, опрацьовування технологій соціально-психологічної реабілітації та визначення ресурсних модусів, що підвищують ефективність реабілітаційних впливів. Використовувалися метод феноменологічного аналізу індивідуальних та групових консультаційних інтервенцій, методи опитування, глибинного та контекстуального інтерв’ю, кейс-стаді. У результаті дослідження готовність особистості до творчого конструювання власного життя визначено як головну умову відновлення психологічного здоров’я. Як засіб відновлення розглянуто спрямований на активізацію життєтворення реабілітаційний процес. Показано, що ефективність відновлення забезпечується завдяки врахуванню індикаторів, критеріїв, векторів, змістових мішеней реабілітаційних інтервенцій, їх поетапній специфікації, можливостям цільового долучення спільнот до системної підтримки своїх членів, командному підходу з боку спеціалістів різного профілю. Визначено способи залучення проблемної молоді до відновлення (готовність орієнтуватися на позитивний досвід побратимів, підтримка ветеранської і релігійної громади) та заходи профілактики рецидивів асоціальної поведінки. Увагу зосереджено на гострому переживанні учасниками бойових дій та внутрішньо переміщеними особами втрат, а також на стані відчуження демобілізованих від суспільства, інших людей, роботи. Апробовано технології відновлення самоефективності та життєвої неперервності особистості, її конструктивного діалогу зі світом, життям, собою, сенсом. Визначено ресурсні модуси, що сприяють відновленню психологічного здоров’я особистості: базовий (підвищення життєздатності особистості); інструментальний (використання мобільних застосунків як психологічного супроводу) та буферний (участь у плейбек-дійстві, що забезпечує групове відновлення). Отримані результати можуть бути використані для підвищення соціально-адаптивних можливостей людини, здатності відновлюватися після травматизації. Напрям подальших досліджень – соціально-психологічний супровід особистості при переході від війни до миру. Практичне значення роботи визначається розробленням засад оптимізації міжвідомчої взаємодії на державному і міждисциплінарному рівнях, способів координації активності спільнот та організацій для забезпечення комплексного підходу до реабілітації постраждалих. Соціальне значення роботи полягає у визначенні цілей реабілітаційних впливів, фаз, етапів, форм, технологій і технік реабілітації; розробленні напрямів самодопомоги та практик сприяння посттравматичному зростанню. Цінність роботи – у впровадженні комплексного підходу до соціально-психологічної реабілітації постраждалих.

В статті розглянуто підхід аналізу стійкості нелінійної систем керування, що базується на нечіткій логіці. Метою статті є аналіз існуючих методів дослідження нелінійних інтелектуальних систем керування, що базуються на апараті теорії нечітких множин; розробка методики аналізу стійкості системи керування, що базується на двоканальному нечіткому регуляторі; дослідження стійкості системи автоматичного регулювання температурного режиму котлоагрегату ТЕС, побудованої на основі двоканального нечіткого регулятора. Проведено аналіз існуючих проблем і методів дослідження нечітких систем керування. Для нечітких регуляторів загальноприйнятих, універсальних методів перевірки стійкості не виявлено. Існуючі методи аналізу нечітких систем керування не надають обґрунтування стійкості, а лише забезпечують можливість перевірки працездатності за існуючих збурень, вихідних сигналів тощо. Для аналізу стійкості системи з двоканальним нечітким регулятором розроблено методику, що ґрунтується на приведенні нелінійної системи до еквівалентної адаптивної системи з підлаштуванням параметрів лінійного регулятора. Обґрунтовано можливість представлення схеми двоканального нечіткого регулятора як еквівалентної до адаптивного І- або ПІ-регулятора. Отримано аналітичні залежності між вихідними параметрами двоканального нечіткого регулятора і налаштуваннями ПІ-регулятора. Для всього діапазону зміни вхідних параметрів двоканального нечіткого регулятора згідно отриманих залежностей визначені комбінації налаштувань еквівалентного ПІ-регулятора. Розраховані запаси стійкості системи керування для всіх ділянок перехідного процесу системи регулювання температурного режиму прямоточного котлоагрегату в усьому діапазоні зміни навантаження енергоблоку. Визначені ділянки перехідного процесу, на яких система керування працює за межею стійкості, забезпечуючи при цьому збільшення швидкості реакції на збурення порівняно зі стандартним ПІД-регулятором з фіксованими налаштуваннями.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Проведені дослідження ставили за мету експериментальне обґрунтування деяких адаптивних елементів технології виробництва часнику озимого, яке передбачає підбір сортів та строків висаджування. Дослідження організовано у зв’язку з тим, що часник дуже поширена в усьому світі овочева культура. Через вживання часнику в організм людини потрапляють природні вітаміни, цукри, органічні кислоти, харчові волокна, що забезпечують повноцінне харчування. Під час досліджень встановлена залежність збереження рослин і строком посадки. Краще за все зберігалися зубки часнику, які були висаджені у І декаду листопада – 86,4 – 93,6% залежно від сорту. Досліджувані сорти Любаша і Харнас перевищували контрольний сорт на 7,2 та 2%. Значно менше всходів було одержано привисаджуванні зубків у ІІ у декаду листопада (77,7–84,1 %), ще менше у ІІІ декаду жовтня (77,4–85,2). Різниця між варіантами досліду в розмірах кореневої системи до початку зимівлі в поєднанні з різницею у часі появи сходів навесні обумовило неоднакове наростання загальної маси рослин тільки до початку утворення цибулин (ІІ – ІІІ декади квітня). коли у часнику посилюється ріст і розвиток підземних цибулин. До середини травня цей показник поступово вирівнюється за всіма варіантами. Найкоротший період від появи сходів до початку утворення підземних цибулин встановлено у сорту Любаша – від 38 до 45 діб, який порівняно з контролем був на 2 – 7 діб менший.

В статті розглянуто питання використання маркетингових технологій з метою формування конкурентних переваг. Систематизовано дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців стосовно джерел конкурентних переваг. Узагальнено вимоги, яким мають відповідати конкурентні переваги та наведено систематизований перелік характеристик, через які виявляється сутність конкурентних переваг. Конкурентні переваги мають вигідно відрізняти підприємство від конкурентів, задовольняти потреби споживачів, забезпечувати підприємству довгострокову конкурентну позицію на ринку, бути гнучкими та адаптованими до змін сучасного бізнес-середовища. Доведено, що засобом досягнення конкурентоспроможної позиції підприємства на ринку є розробка конкурентної стратегії, що базується на системі цінностей споживачів. Впровадження принципу клієнтоорієнтованості та створення споживчої цінності визначено головними складовими забезпечення стійких конкурентних переваг. За сучасних умов нестабільного ринкового середовища аргументовано доцільність розробки адаптивних маркетингових стратегій, що дають змогу підприємствам реагувати на зміни ринкового середовища, мінімізувати ризики та втримати конкурентні позиції. Наголошено на необхідності забезпечення системного підходу до формування стратегій окремих елементів комплексу маркетингу. Виділено напрями адаптивного маркетингового управління. Узагальнено сучасні маркетингові технології, які можуть застосовувати підприємства з метою розширення цільової аудиторії, збільшення обсягів продаж та зміцнення своїх позицій на ринку. Їх особливостями є орієнтація на стратегічні цілі розвитку, інтегрованість із загальною системою управління підприємством, комплексність, безперервність та динамізм реалізації. Результатом ефективного використання цих технологій є успішна діяльність підприємств на ринку, досягнення маркетингових та управлінських цілей.

Вступ. Актуальність дослідження обумовлена потребою у підготовці менеджерів із системною адаптивною здатністю до оперування технологіями, знаннями та інформацією, умінням змінюватися і пристосовуватися до нових потреб соціокультурної реальності в умовах інтеграції у світовий інформаційний простір. Мета і методи. Мета статті – визначення когнітивно-стильових особливостей особистості менеджера, обґрунтування їх ролі в його професійному становленні та розвитку в умовах навчання. Методологічною основою є принципи наукового пізнання (детермінізму, системності, розвитку), положення діяльнісного, системного та особистісно-орієнтованого підходів. Результати. Систематизовано наукові підходи до визначення когнітивних стилів як стратегії пізнання, когнітивно-стильового виміру особистості, що обумовлює способи постановки та розв’язання задач, прийняття рішення та цілепокладання. Обґрунтовано роль когнітивно-стильової складової навчання у професійному становленні та розвитку особистості менеджера. Виокремлені психологічні параметри та характеристики когнітивно-стильових особливостей, фактори когнітивно-стильового розвитку особистості менеджера в умовах навчання. Висновки. Наукова новизна полягає у визначенні поняття когнітивно-стильової складової професійного становлення та розвитку особистості менеджера; виокремленні оптимальних параметрів і характеристик когнітивних стилів для його успішного функціонування, а практичне значення – у розкритті можливостей застосування знань про когнітивно-стильові особливості в оптимізації навчання, розвитку пізнавальної активності менеджерів соціокультурної сфери.

Існуюча в рамках традиційного діяльнісного підходу тенденція до зведення всіх відносин людини зі світом до діяльністі при одночасному постулюванні єдності свідомості і діяльності. Свідомість постає тільки як функція відображення і в знач мірі повністю втрачає творчу, породжуючу силу. Споглядання можна визначити як нецільове, неупереджене, безустановочне осягнення дійсності, осягнення нечуттєвих значень, ідей, цінностей та іншого, що має загальне та особистісне значення. В значній мірі описане нами споглядання за своєю сутністю є близьким до Гусерлівського «епохе» як у відмові від усіх попередніх знань і передбачень про світ і про себе. Різниця полягає в тому, що Гусерль визначає «епохе» як метод філософського пізнання. Ми ж визначаємо споглядання як засіб особистісного пізнання світу, гармонізації життя людини і суспільства. Таким чином, активне освоєння-породження ситуації свідомістю розгортається в наступній логіці: споглядання і (або) діяльність-переживання - почуття потреби - проблематизація (постановка питання про виконання дій) - побудова образу ситуації - виділення в образі предметної мети - оцінка доцільності - прийняття рішення - побудова плану дії - перетворення ситуації - досягнення предмета-мети і знову споглядання. Сьогодні стало очевидним, що змісти свідомості в результаті споглядання не менш важливі, ніж адаптивна свідомість, яка заснована на діяльності, а здивування є механізм поєднання двох видів свідомості, здивування - це точка опори для руху до нового.

Нині реформування кримінально-виконавчої політики України здійснюється безсистемно, не враховуючи базову вихідну параметрію соціогенези. Слід констатувати й відсутність належного наукового супроводу практичних намагань оптимізації, що й зумовлює значну дисфункційність реформістських спроб. Водночас і сучасна кримінологічна, кримінально-виконавча доктрини не оперують практико-адаптивними розробками, здатними до синтезу в кримінологічній предметній площині надбань раціоналізму й історизму. Останні візуалізуються на функціонально широкій площині інституційних засад реформування кримінально-виконавчої політики. Мета статті полягає у встановленні, описі та поясненні взаємозв’язків кримінальновиконавчої політики з політико-правовими інститутами сучасного українського суспільства, визначенні стратегічного підходу до підвищення їх кримінологічної ефективності. Доведена залежність характеру та ефективності реформування кримінальновиконавчої політики від функціональної параметрії інститутів політики. З огляду на симулятивність значного сегменту публічного адміністрування в частині формування та реалізації дійсної політичної волі, підпорядкованої приватно-корпоративним інтересам у сфері експлуатації державного ресурсу, відстоюється думка про необхідність поєднання кримінологічної та кримінально-виконавчої політик на осно ві системного зниження інтенсивності відтворення факторів політичної злочинності, ступеня криміналізованості політики, інститутів економіки. Таким чином, кримінально-виконавча політика, формуючи специфічний спектр цілей і завдань, має забезпечувати компліментарність зі стратегічними цілями у сфері протидії злочинності, забезпечення кримінологічної безпеки, лібералізації економіки, суспільного устрою загалом. Встановлена необхідність подальшої демілітаризації пенітенціарної системи через активізацію її взаємодії з інститутами громадянського суспільства, їх функціонального взаємопроникнення, розширення спільних комунікативних спроможностей на засадах відкритості, прозорості, інформативності, кримінологічної ефективності виконання покарань.

УДК 339.187; JEL Classification: М29 Мета. Визначення підходів, принципів і етапів реалізації державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури; розроблення типізації інноваційних стратегій на основі встановлення ознак і сутності інноваційної стратегії як ключового елемента в системі стратегічного управління. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного державного управління та напрями інноваційного розвитку транспортної інфраструктури. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. В умовах ринкової економіки, що характеризується зростаючою невизначеністю розвитку зовнішнього середовища, неповнотою і асиметрією інформації, періодами підйому і спаду економічного розвитку, особлива увага приділяється формуванню системи державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. Державне стратегічне управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури – це науково обґрунтований вплив керівників держави, апарату державного управління, політичних і громадських організацій на соціально-економічне середовище транспортного комплексу та інноваційної системи країни, що забезпечує якість і конкурентоспроможність транспортних послуг та сталий розвиток транспортного сектора економіки. В ході дослідження систематизовано основні концептуальні підходи теорії управління, напрямки державного стратегічного управління, принципи стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. У роботі визначено основні елементи ефективної системи стратегічного державного управління, запропоновано етапи і складові стратегічного управління інноваційним розвитком. На основі накопиченого досвіду у науковій літературі авторами представлено класифікацію інноваційних стратегій. Беручи до уваги накопичений досвід у статті розроблено класифікацію стратегій інноваційного розвитку транспортної інфраструктури, що враховує комплекс пріоритетних критеріїв (направленість результату, тип інновацій, характер дій). Наукова новизна. Удосконалено теоретичні основи стратегічного державного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури, які, на відміну від відомих, включають типізацію інноваційних стратегій за комплексом ознак (корисність результату, тип інновацій, характер дій), що передбачає їх поділ на деструктивні (псевдо- і квазіінноваційні) і конструктивні (адаптивні, оптимізаційні, прогресивні) стратегії. Практична значущість. Запропоновані в статті теоретичні висновки, підходи і рекомендації можуть бути використані для розроблення стратегії інноваційного розвитку транспортної інфраструктури України і дозволять сформувати ефективний інструментарій державного регулювання інноваційних проєктів розвитку інфраструктури транспорту.

У статті розглянуто особливості організації освітнього процесу у класі з інклюзивним навчанням. Акцентовано увагу на тому, що запровадження інклюзії передбачає розроблення ефективних навчальних стратегій, адаптацію навчальних програм та планів, добірку методів та форм навчання, що враховуватимуть можливості дітей з особливими освітніми потребами. Указано, що першочерговим завданням є створення атмосфери взаєморозуміння та взаємодопомоги, щоб забезпечити учневі можливості самоствердитися, набути навичок соціальної поведінки. Мета статті – з’ясувати сучасні підходи до організації навчання, виховання і розвитку дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному освітньому середовищі закладу загальної середньої освіти. Зʼясовано, що учні займаються за адаптивними та модифікованими програмами, освітня й розвивальна діяльність яких повинна бути спрямована на корекцію певних порушень. Зазначено, що створення осередків у навчальній кімнаті за Концепцією нової української школи дає можливість реалізувати завдання інклюзивної освіти, а кожному учневі знайти своє місце для когнітивної діяльності та відпочинку. Наголошено на дотриманні принципів корекційної роботи та добірці методів та прийомів навчання, що комфортні для розвитку когнітивних умінь школярів. Виокремлено основні принципи корекційно-розвивальної роботи: ґрунтування корекційно-розвивальної роботи на результатах психодіагностики; нормативності; роботи в «зоні найближчого розвитку» дитини; урахування індивідуально-психологічних та особистісних відмінностей дитини; системності; діяльності. Розкрито традиційні методи навчання (рольові ігри, мультипрезентації, парна та групова робота), що спрямовані на розвиток особистості, її позитивних основ, та інноваційні («кубування», «асоціативний кущ», «щоденні 5», «щоденні 3», «6 цеглинок» (робота з лего-конструктором)), які, як правило, реалізуються спільно всіма дітьми інклюзивного класу.

У статті розглядаються останні практичні надбання у розробці тренінгу як найбільш ефективної форми роботи з людьми різного віку. Аналізуються витоки створення такої психологічної практики як тренінг. Проводяться паралелі щодо розуміння різними науковцями тренінгу та його значення при особистісних змінах та внутрішніх зрушеннях, що впливають на життєдіяльності людини. Пропонується обов’язкове дотримання ключових принципів тренінгу (принцип добровільності, принцип рівноправності, принцип активності, принцип не нашкодити іншій людині, принцип зворотного зв’язку, принцип конфіденційності). Підкреслюється навчальний та розвивальний характер тренінгу, його екологічність. Розглядаються ключові параметри тренінгу як групової форми роботи з літніми людьми. Описуються мета та задачі тренінгу для літніх людей. Обґрунтовується можливість використання тренінгових технологій у роботі з людьми похилого віку для розвитку життєстійкості, для корекції загального сприйняття сенсу життя у похилому віці. Пропонується запровадження комплексної програми розвитку культури життя літніх людей з використанням різних інтерактивних форм взаємодії. Коротко наводяться результати впровадженого тренінгу з людьми похилого віку, що спрямований відкоригувати особливості самопочуття, розуміння екзистенціальних переживань, емоційного стану, усвідомлення свого життєвого шляху, розширення репертуару адаптивних стратегій та екзистенціального досвіду. Описується доцільність роботи з людьми похилого віку у межах тренінгу, завдяки застосуванню комплексного підходу розвитку життєстійкості. Встановлено покращення показників емоційної сфери, когнітивної сфери та розширення репертуару конструктивних стратегій, що призводить до зміни у самосприйнятті у період старості. Виокремлено на основі особистісних параметрів блоки, за якими встановлено позитивні зрушення: «блок екзистенціальних переживань», характеризує емоційну сферу; «блок часової перспективи екзистенціального досвіду», характеризує когнітивну сферу; «блок екзистенціальної сміливості», відповідає за конструктивні зміні поведінкових стратегій. Дані доводять можливість застосування тренінгових технологій при роботі з людьми похилого віку. Ключові слова: тренінг, людина похилого віку, «блок екзистенціальних переживань», «блок часової перспективи екзистенціального досвіду», «блок екзистенціальної сміливості»