Auswahl der wissenschaftlichen Literatur zum Thema „Словники іншомовних слів“

У статті розкрито шляхи застосування інноваційних технологій навчання, серед яких особливе місце належить електронним словникам, для забезпечення якісної іншомовної підготовки студентів немовних спеціальностей закладів вищої освіти (ЗВО). Охарактеризовано переваги електронних словників над їх паперовими аналогами: ефективна система пошуку, багатофункціональність, актуальність, динамічність, великий обсяг словникової бази, варіативність, універсальність. Вказано на низку функцій електронних словників: миттєвий пошук, швидке копіювання, аудіозапис, розпізнавання мови, корисні визначення, наявність лінгвоваріантів, ілюстрування прикладів уживання слів, мультимедіадодатки. Описано основні різновиди електронних словників: онлайн, словники-програми, термінологічні бази даних, портативні, кишенькові, переносні, мобільні. Детально розглянуто характеристики електронного словника Oxford Dictionary of English, яким студенти немовних спеціальностей СНУ імені Лесі Українки успішно користуються на практичних заняттях і під час самостійної роботи. Проаналізовано дидактичні можливості електронних словників для розвитку чотирьох видів мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо) і перекладу. Охарактеризовано основні проблеми використання електронних словників в умовах освітнього процесу ЗВО. Розроблено методичні поради щодо використання електронних словників у різних видах мовленнєвої діяльності. Представлено порівняння результатів анкетування студентів немовних спеціальностей і викладачів щодо частоти використання електронних словників у процесі вивчення іноземної мови впродовж 2008/2010 н. рр. та 2018/2019 н. р., а також результати опитування студентів немовних спеціальностей щодо частоти використання словників під час читання тексту, виконання вправ на розвиток письмових і розмовних навичок, аудіювання (перегляду відео), виконання перекладу. Обґрунтовано доцільність впровадження електронних словників у процес вивчення іноземної мови студентами немовних спеціальностей.

У статті проаналізовано лінгвістичну діяльність Бориса Грінченка, зокрема зосереджено увагу на аналізі його лексикографічного здобутку – «Словаря української мови». Живе народне слово було об’єктом зацікавленості дослідника ще з юнацьких років і переросло у велику словникарську діяльність. Роботу зі збирання матеріалів для словника започаткував П. О. Куліш у середині XIХ ст. Долучилися до неї П. Г. Житецький, О. Я. Кониський, К. П. Михальчук, В. П. Науменко, Є. К. Тимченко, Д. І. Яворницький та ін. Ця важлива й науково відповідальна праця, у якій були задіяні кілька поколінь дослідників, вимагала зміни методичних підходів та принципів добору лексичного матеріалу. Напрацювання попередників дали поштовх Борису Грінченку до пошуку та фахового аналізу близько 68000 слів з ілюстративним матеріалом до них із фольклорних, етнографічних джерел, літературних творів та із живого народного мовлення, що були об’єднані в 4 томи і вийшли друком у 1907-1909 рр. та стали найбільшим за кількістю описаних одиниць, за обсягом і вагомістю лексикографічним виданням. Словник був високо поцінований фахівцями, а його укладач удостоєний премії М. Костомарова. До словника автор увів лексичний матеріал з усієї України, який охоплював і загальновживані, і розмовні, і термінологічні одиниці, й іншомовні слова, і діалектизми, зокрема й вузькорегіональні. Лексичний матеріал словника ілюструвався різними способами: добором іншомовних відповідників, описом реалій позамовної дійсності, контекстом. Окрім того, ботанічні та зоологічні терміни супроводжувалися усталеними в науці латинськими еквівалентами. Словник наводить і фразеологічні одиниці, подекуди з їх етимологічним коментарем. Українська частина словникових статей укладена грінчевичівкою – правописом, створеним автором саме для цього видання. Цінним в аналізованому словнику є не лише ілюстративний етноматеріал, а й збереження національного образу української орфографії. Зокрема, завдяки словнику в українській мові довго зберігалася літера ґ, вилучена і через більш як пів століття повернута у вжиток. Завдяки великому обсягу фахово дібраного й майстерно описаного матеріалу лексикографічна праця є актуальною й донині. У центрі уваги Б. Грінченка-педагога завжди перебував навчально-виховний процес, спрямований на формування українсько- центричного світогляду молоді, тому в 1907 р. вчений видав перший національний буквар «Українська шматка до науки читання й писання» в 4-х частинах, куди ввійшли абетка, читанка, прописи і рубрика «До вчителів». Остання рубрика вміщувала методичні поради щодо використання запропонованого в підручнику матеріалу та рекомендації для батьків. Буквар засвідчив застосування Б. Грінченком дидактичних принципів логічності й послідовності. Наступним підручником для учнівського загалу мала стати читанка за назвою «Рідне слово». Друге видання «Рідного слова» побачило світ 1917 р. в Києві. Окрім того, у цей період, коли в України стали з’являтися національні школи, виникла потреба в українській дидактичній літературі. У зв’язку із цим тричі була перевидана «Українська граматика до науки читання й писання» (1917, 1918, 1921 рр.). Мовознавча діяльність Б. Грінченка є яскравою сторінкою в історії української лексикографії, педагогіки, етнографії, публіцистики тощо. Створені й залишені у спадок майбутнім поколінням праці вченого не втратили своєї актуальності й до сьогодні і потребують подальших фахових досліджень та інтерпретацій.

У статті проаналізовано особливості англо-українського перекладу реалій у текстах кулінарних відеорецептів. Матеріалом дослідження послугували самостійно виконані переклади 37 відеорецептів різдвяної тематики з кулінарних YouTube-каналів Гордона Рамзі, Джеймі Олівера, Анни Олсон. Представлено приклади перекладу одиниць тематичних груп «Назви страв», «Назви інгредієнтів страв», «Назви напоїв», «Власні назви». Провідною стратегію перекладу реалій визнано стратегію форенізації як таку, що найповнішою мірою забезпечує точність відтворення інформації, а основним прийомом – транскрибування. На вибір перекладацького відповідника впливали загальні закономірності й правила перекладу аудіовізуальних текстів, що унеможливлювали застосування коментарів та мінімізували описовий переклад. Переважну більшість зафіксованих лексем-реалій поки не кодифіковано словниками, що змушує перекладача звертатися до живого мовлення, відстежувати тенденції слововживання й засвоєння іншомовних слів, приділяти увагу дотриманню правописних норм української мови як мови перекладу. Описані кулінарні реалії, належні з походження до тої чи тої національної кухні, стають елементами багатьох національних кухонь світу. Це один із виявів глобалізаційних світових процесів. Тож перекладач повинен мати доволі високий рівень обізнаності з кулінарною культурою різних народів. Проаналізовані англомовні кулінарні тексти виконують роль ретрансляторів і популяризаторів кулінарних традицій різних народів і націй, а англійська мова виявляється посередником, завдяки якому в українську мову проникає багато чужомовних кулінарних назв – французьких, італійських, іспанських, арабських, шведських, з мови їдишу. Це, безумовно, пов’язано зі статусом англійської мови як глобальної. Актуальною є проблема лексикографічного опису та кодування нових лексичних одиниць із сфери кулінарії. Запропоновані у статті слова та словосполучення як україномовні відповідники кулінарних реалій можуть бути уведені до тлумачних та перекладних словників сучасної української мови. Вони можуть бути легко та швидко адаптовані до граматичної системи української мови. Зафіксовано значну кількість граматичних трансформацій, застосованих під час перекладу речень із реаліями.

У статті йдеться про складний період розвитку української літературної мови, який припав на період так званої дерусифікації (20-ті – поч. 30-х рр. минулого століття). Наукові суперечки, що точилися тоді навколо питань унормування літературної мови, заторкнули й болюче питання про способи поповнення української лексики. Такі науковці, як Ю. Шевельов і П. Векслер виокремили в українському мовознавстві дві течії, або дві групи пуристів («крайні» та «помірковані»), які демонстрували різні підходи до багатьох дражливих нормативних питань, одним із яких було питання про шляхи збагачення української терміносистеми. Так, крайні пуристи заперечували потребу запозичувати іншомовні слова, пропонуючи замість них уживати свої, українські, а якщо таких відповідників не було, то створювати або, як тоді писали, «кувати» нові слова на позначення абстрактних понять та явищ. Натомість помірковані пуристи були протилежної думки й пропонували не обмежувати використання чужомовних слів, адже це сприятиме поповненню української термінологічної системи. Показово, що сьогодні ми намагаємося повернути в науковий обіг українські слова, вилучені в період лінгвоциду (від поч. 1930-х років) з тогочасних термінологічних словників, й надаємо перевагу питомим лексемам, як-от: первень замість елемент, підсоння замість клімат, світлина замість фотокартка, бігун замість полюс, мапа замість карта, рівновартник замість еквівалент та багато інших. Аналіз тогочасних лексикографічних джерел допоміг унаочнити ці мовознавчі дискусії й довести, що поміж нормалізаторами 20-х років не було згоди й щодо вживання таких лексем, які можна використовувати не тільки в мові науки й техніки (за приклад ми взяли декілька мовних одиниць, кодифікованих у двомовних перекладних словниках, видаваних під ту пору у великій кількості).

Статтю присвячено викладанню та вивченню іноземних мов у технічних ЗВО, оскільки мотивація у студентів до іноземних мов перебуває на недостатньому рівні. Із метою підвищення мотивації студента до її опанування було вирішено звернутися до некласичних підходів до її викладання. Таким чином, у статті розглядається застосування на заняттях лексичного підходу, а саме впровадження чанків у процес вивчення іншомовної лексики. Основну увагу у статті сконцентровано на ефективності застосування чанків у вигляді комбінацій слів, сталих словосполучень, виразів, ідіом та речень із метою підвищити інтерес студента до іноземної мови взагалі. Доведено, що за допомогою даного підходу студенти швидше стали опановувати мову порівняно з традиційними методами, оскільки вони вчили нові лексичні одиниці у вигляді комбінацій слів, що містили у собі певний контекст та мали чітке значення згідно із ситуаціями мовлення, не розгублюючись у словнику з різноманіттям значень. Проаналізовано вивчення граматики на основі застосування чанків, оскільки граматика вивчається приховано, у вигляді словосполучень, що містять у собі граматичні структури, які студенти запам’ятовують і використовують у мовленні підсвідомо, не замислюючись над реченням з граматичного погляду. Доведено, що даний некласичний підхід є універсальним для різних вікових категорій, а також і спеціальностей, наприклад як для філологічного спрямування, так і для технічного. Лексичний підхід гармонійно поєднується з іншими класичними методами і може слугувати як основним способом викладання, так і допоміжним. У результаті дослідження проаналізовано актуальність даного підходу, яка стрімко зростає, особливо з поширенням коронавірусної інфекції, що змусила процес навчання перейти на дистанційну форму. Застосовуючи чанки, поліпшується процес навчання для студентів, вони допомагають опанувати іноземну мову на достатньому для вільного спілкування рівні та якісно підготуватися до складання єдиного вступного іспиту з іноземної мови, оскільки студент повинен уміти розрізняти лексичні значення та граматичні конструкції.

Вивченню запозиченої лексики від різних мов в українській літературній мові присвячена величезна кількість праць. Проте дослідження дериватів, словотвірного потенціалу чужомовних запозичень в українській мові лише розпочинається, але поки що стосується воно в основному літературної мови. Мета пропонованої статті – охарактеризувати словотвірний потенціал запозиченої лексики в закарпатській говірці села Сокирниця Хустського району. Дослідження виконано на матеріалі, зафіксованому в нашому словнику, див. [Сабадош 2021]. Порівняно з українською літературною мовою, в якій словотвірний потенціал мають запозичення від досить великої кількості різних мов, у нашій говірці вони походять в основному від угорської, значно менше від румунської і німецької, ще менше від західнослов’янських та інших європейських мов. Частина слів із чужомовними коренями має у говірці значний словотвірний потенціал: їхні словотвірні гнізда налічують велику кількість дериватів, що об’єднуються в близько 10–15 і більше словотвірних пар і ланцюжків (рядів) із тим самим коренем, напр., деривати мадяризмів ли|ґін’ ‘парубок’ (< угор. legény т. с.), |ґаз|да ‘господар, хазяїн’ (< угор. gazda ‘господар, селянин’), румунізму ґ|лонVы ‘великі негарні передні зуби у людини’ (< рум. clonţ ‛дзьоб’) тощо. За належністю до частин мови всі деривати з іншомовними коренями поділяються на чотири групи: 1) іменникові, 2) прикметникові, 3) дієслівні і 4) прислівникові. У цій статті характеризуються тільки дві перші групи. Деривати-іменники відзначаються найбільшою різноманітністю і словотвірних значень, і словотвірних формантів, утворюються від іменників, прикметників і дієслів, найбільше відсубстантивних похідних. На відміну від них для відприкметникових утворень характерна значно менша різноманітність словотвірних значень і формантів. Деривати- прикметники утворюються переважно від іменникових основ за допомогою багатьох суфіксів, але загальна кількість цих похідних значно менша, ніж дериватів-іменників. Найбільше серед них якісних прикметників.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

Пропонована стаття містить результати цілісного аналізу складних слів-іменників української мови, зафіксованих у популярних загальномовних російсько-українських перекладних словниках початку ХХ ст. (зокрема 1918–1933 рокiв): «Словнику московсько-українському» (1918 р.) Віктора Дубровського, «Російсько-українському словнику» (1918 р.) Сергія Іваницького та Федора Шумлян-ського й академічному «Російсько-українському словнику» (1924–1933 рр.) за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова.Виконати комплексне дослідження складної субстантивної лексики допомогли цифрові лекси-кографічні системи, створені на основі перерахованих вище паперових словників (оцифрованих копій), та побудована іменникова база даних.Складні номінації, особливо іменники, досить поширені в українській мові початку ХХ століття. Разом у трьох аналізованих словниках їх нараховується близько шести тисяч. Зі створеної іменни-кової бази даних було відібрано всі складні слова-іменники, досліджено способи їх творення, вияв-лено й описано поширені тематичні групи.Найбільше, за нашими спостереженнями, у проаналізованому матеріалі нараховується іменників, що постали внаслідок основоскладання, або композиції (чистого та змішаного), менше – словоскла-дання, або юкстапозиції. Порівняно небагато ми виявили складноскорочених субстантивів – абре-віатур, нечасто трапляються й зрощення. Щодо тематичних груп, то найпоширенішими в дослі-джуваних словниках є такі групи: 1) назви осіб (яка поєднує ще низку підгруп); 2) найменування рослин; 3) назви тварин; 4) найменування пристроїв, приладів, інструментів; 5) назви будівель, споруд, установ, приміщень і т. ін.; 6) чимало міститься різноманітних абстрактних понять тощо.Стосовно походження складної іменникової лексики, то в аналізованих лексикографічних працях зафіксовано багато слів, утворених на власне українському ґрунті, хоча нерідко трапляються й запо-зичені лексеми та найменування з іншомовними компонентами. Серед запозичених лексем суттєву частину становлять інтернаціональні терміни. Крім добре відомих нині назв, у перекладних слов-никах початку ХХ століття виявлено значну кількість маловідомої, невідомої, застарілої, діалектної, регіональної і т. ін. лексики.Зважаючи на те, що загальномовні російсько-українські перекладні словники післяреволюційно-го періоду надзвичайно важливі, проте ще не достатньо вивчені праці, порівняльний аналіз лекси-ки, семантики, граматики, правописних особливостей тощо на матеріалі цих джерел є перспектив-ним мовознавчим завданням.

У статті досліджено семантику, етимологію та стилістичні функції неологізмів у мові сучасних українських засобів масової інформації. Проаналізовано джерела виникнення нових слів, типологію запозичень. На основі фактичного матеріалу (друкованих та електронних ЗМІ) виділено й досліджено основні стилістичні функції лексичних інновацій у мас-медійному просторі. Вивчено використання різних типів неологізмів у мові сучасних українських ЗМІ. Ключові слова: неологізм, засоби масової інформації, медіадискурс, лексичні інновації, стилістичні функції, неологізація, семантика. Покликання Список використаних джерел Газета по-українськи, № 17(2181), 01 березня 2019 року. Калашник, Павло. «Через хейтерство і образи ми можемо втратити країну». Громадське. URL: https://hromadske.ua/posts/cherez-hejterstvo-i-obrazi-mi-mozhemo-vtratiti-krayinu-radnik-zelenskogo (31.03.2019). День: щоденна всеукраїнська газета, № 159–160, 6–7 вересня 2013 року. Експрес, № 9 (10016), 28 лютого – 07 березня 2019 року. Лисяна, Галина. «Як визначити перед вами психотерапевт чи психогвалтівник?» Українська правда. URL: https://life.pravda.com.ua/columns/2019/03/31/ 236317/. Мазуренко, Альона. «Порошенко пожалівся, що його тролять через телемедицину в селі». Українська правда. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2018/06/14/ 7183329/. Олещук, Петро. «Хайп для Мураєва». Українська правда. URL: https://www.pravda. com.ua/columns/2018/06/10/7182917/. «Пранкери намагаються дискредитувати Україну в США». Українська правда. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2018/11/19/7198715/. «Профілактика джетлегу, їжа в літаку та ще 5 лафхаків, які допоможуть легше подорожувати». Українська правда. URL: https://life.pravda.com.ua/travel/2018/12/2/234382/. Фірсов, Єгор. «Остаточна відповідь «фейкометам» влади». Українська правда. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/firsov/5c920dcae6dd3/. Чорновол, Тетяна. «Три завдання «порохоботам», що тендерять харчування армії». Українська правда. URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/chornovol/ 5c8fc2bc0d9dd/. «Стартап з українським корінням залучив 8,4 мільйона доларів». Українська правда. Економічна правда. URL: https://www.epravda.com.ua/news/2018/12/14/643604/. Український тиждень, № 9 (589), 1–6 березня 2019 року. Український тиждень, № 3 (375), 23–29 січня 2015року. Черепова, Тетяна. «Колаборація Google і Міносвіти: що вийшло?» Вежа. URL: https://vezha.net.ua/suspilstvo/kolaboraciya-google-i-minosviti-shho-vijshlo/ (20.11.2018) . Список використаної літератури Бойчук, Марія. Неологізми в заголовках інтернет-видань: структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аспекти. Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01. Харків, 2013. Бойчук, Наталія. «Функціонування неологізмів-телескопізмів в англомовних засобах масової інформації». Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія, вип. №25, т. 1, 2016, с. 164–6. Кузь, Галина. «Українська суспільно-політична неологія: лексика та фразеологія». Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Мовознавство, вип. ІІ (24), 2014, с. 134–9. «Культ мови». Редакторський портал. URL: http://redactor.in.ua/ru/language/ 6516.Kult_movi_Tsirk_na_drot%D1%96_abo_Yak_vi_pishete_slovo_onlayn Пашинська, Людмила. Фразеологічні неологізми в сучасному українському мас-медійному дискурсі. Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 2011. Селіванова, Олена. Світ свідомості в мові. Черкаси, 2012. Словник іншомовних слів, укл. Л. О. Пустовіт та ін. Київ: Довіра, 2000. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Стишов, Олександр. Динамічні процеси в лексико-семантичній системі та в словотворі української мови кінці ХХ ст. (на матеріалі мови засобів масової інформації). Автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.02.01. Київ, 2003. Стишов, Олександр. «Семантичні неологізми в дискурсі українськомовних мас-медіа початку ХХІ століття». Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету, вип. 13, 2015, с. 364–74. Стишов, Олександр. «Стилістично марковані лексичні неологізми в дискурсі ЗМІ початку ХХІ століття». Лінгвістичні дослідження, вип. 47, 2018, с. 91–8. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фонетика, за ред. А. К. Мойсієнка. Київ : Знання, 2010. Ткачук, Ольга. Неологізми в мові хорватських засобів масової інформації 90-х років XX –початку XXI ст. Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.03. Київ, 2011. Українська мова: енциклопедія, за ред. В. М. Русанівського, і О. О. Тараненка. Київ, 2000.

Статтю присвячено прогнозуванню процесів адаптації, оцінювання функціональних можливостей і ступеня психофізіологічної готовності організму до навчально-бойової діяльності. Визначено, що вплив адаптогенних чинників є найдинамічнішим на початковому етапі проходження військової служби, у нових умовах, коли військовослужбовець має бути здатним швидко адаптуватися до специфіки військово-професійної діяльності. Проаналізовано науково-теоретичні матеріали з питань професійної адаптації молодших офіцерів Збройних Сил України, в яких охарактеризовано адаптаційні психофізичні можливості організму військовослужбовців. Зроблено висновок, що, незважаючи на стійкий інтерес до проблеми професійної адаптації у військовій сфері, досі виникає багато питань, пов’язаних із феноменологією, структурою та механізмами, що забезпечують досягнення збалансованості в системі «військовослужбовець – військово-професійна діяльність» у постійно змінюваних умовах. Процес ускладнюється й тим, що адаптація та адаптаційні процеси у військовій сфері передбачають вивчення усіх вимірів цього комплексного феномена, який, з одного боку, є процесуальним, бо сприяє формуванню нових психічних якостей військовослужбовця, внутрішнім змінам, зовнішньому активному пристосуванню, самозмінам індивіда в нових умовах існування (А.О. Реан, А.Р. Кудашев, О.А. Баранов та ін..), врахуванню дії комплексу різноманітних чинників, а з іншого – результативним, оскільки дає змогу констатувати рівень і ступінь адаптованості армійця в певний момент часу. В будь-якому разі професійна адаптація військовослужбовця, зокрема офіцера, відбувається у професійних умовах і визначає стратегію його професійного становлення й успішності в ній. Такі питання, як розвиток і мобілізація захисту організму від негативних факторів, компенсація порушень в результаті патологічного процесу зв’язків і регуляції і, нарешті, прогнозування характеристик військової трудової та життєдіяльності не можуть бути вирішені без знання психофізіологічної природи та механізмів адаптаційних процесів. Висунуто гіпотезу, що формування і впровадження у практику моделі професійної адаптації молодших офіцерів сприятиме досягненню стратегічних цілей української армії у мирний та воєнний час. Література Кокун, О.М. (2006). Психофізіологія. (Монографія). Київ : Центр навчальної літератури. Корольчук, М.С. (2003). Психофізіологія діяльності: підручник для студентів вищих навчальних закладів. Київ : Ельга, Ніка-Центр. Клименко, В.В. (1997). Механізми психомоторики людини. (Монографія). Київ. Лазуренко, С.І. (2010). Розвиток психомоторних якостей студентів технічних ВНЗ. (Монографія). Київ : ДП Інформаційно-аналітичне агентство. Лазуренко, С.І. (2011). Психофізіологія установок в регуляції моторики людини. (Монографія). Київ : Університет «Україна». Маклаков, А.Г. (2001). Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях. Психологический журнал, 22(1), 16–24. Режим доступу: https://studfile.net/preview/4225080/page:3/ Овсяннікова, В.В. (2013). Проблеми психологічної адаптації персоналу організації. Проблеми сучасної психології, 2, 85–91. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pspz_2013_2_18 Осьодло, В.І. (2012). Психологія професійного становлення офіцера. (Монографія). Київ : Золоті Ворота. Осьодло, В.І. (2019). Вплив індивідуально-психологічних властивостей особистості на подолання стресових ситуацій. Психологічний журнал, 3. Режим доступу: http://psyj.udpu.edu.ua/article/view/195941 Охременко, О.Р. (2004). Діяльність у складних, напружених та екстремальних умовах. Київ : Національна академія оборони України. Словник іншомовних слів (1997). О.С. Максименко (Ред.). Київ : ГРУРЕ. Реан, А.А. (2006). Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика. Санкт-Петербург : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК. Маркіна, І.А., &. Шкурко, В.В (2012). Стратегія виробничої адаптації персоналу підприємства в сучасних умовах розвитку економіки. Економіка України: реалії, перспективи розвитку ринкових відносин, 20, 544–553. Київ : НДІ Проблеми людини.