Auswahl der wissenschaftlichen Literatur zum Thema „Інститут ботаніки ім“

Мікофільні гриби - велика і неоднорідна група грибів, весь життєвий цикл яких, або принаймні значна його частина, проходить в асоціації з іншими грибами. Природа взаємодії мікофільнних грибів з їхніми хазяями не завжди ясна, але досить часто це − паразитизм, до того ж досить спеціалізований. Порівняно з іншими трофічними групами грибів, грибоподібні залишаються маловивченими. Часто навіть поширені та добре відомі види, такі як Tremella spp., що їх протягом тривалого часу вважали дереворуйнуючими або фітопатогенними, після більш ретельного дослідження виявляються мікофіьними. До таких грибів належать і представники роду Thyronectria, що розглядається в цій статті. Багато важливих особливостей біології представників роду досі залишаються невідомими. В основу роботи покладено критичний аналіз та узагальнення літературних даних, а також ревізію гербарних зразків з мікологічних колекцій KW (Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, Київ) та CWU (ХНУ ім. В.Н. Каразіна, м. Харків). Станом на цей час в Україні достовірно ідентифіковано 6 представників роду. Види з найбільшою кількістю знахідок – Thyronectria berolinensis (17 знахідок), T. caraganae (7 знахідок), T. curbitula (7 знахідок) та T. coryli (6 знахідок). Thyronectria lamyi та T. rhodochlora представлені невеликою кількістю знахідок (по 3 кожна). Вид Thyronectria caraganae Voglmayr, Akulov & Jaklitsch описаний з території України і досі відомий лише з території цієї країни. Знахідка T. chlorinella в Україні розглядається нами як сумнівна, T. megalospora − як помилково ідентифікована. Інформація про деякі знахідки публікується вперше. Для частини видів гриб-господар також дається вперше.

Сучасна наука розглядає лісосмуги як культурфітоценози – міжсегетальні або природно-антропогенні екотони зі своєрідними видовими складом і структурою та складними взаємозв’язками біоти. Вони вносять зміни в екологічну й біологічну рівновагу території формуванням особливого мікроклімату, поглинанням частини поверхневого стоку, що в кінцевому результаті впливає на продуктивність, якість та формування різноманітності спонтанної фітобіоти агрофітоценозів. Виконуючи біотопічні функції, полезахисні лісосмуги створюють середовище існування для природних представників флори та фауни і сприяють збереженню біотичного різноманіття та слугують розвитку еволюційних процесів. З плином часу окремі з них набувають рис природних екосистем, перебирають на себе роль місць існування та міграційних шляхів біорізноманіття серед антропогенно змінених ландшафтів. Для різних ґрунтово-кліматичних умов України за понад майже сторічний період були сформульовані принципи поєднання видів дерев і кущів, визначені оптимальні конструкції лісових смуг, параметри ширини, видовий склад та розміщення посадкових груп, розташування на полях, агротехнічні та лісівничі заходи з їхнього догляду, які у комплексі при мінімальній ширині насаджень забезпечували б максимальний екологічний і економічний ефект. Існуюча ситуація з лісосмугами і усвідомлення негативних незворотних змін, що відбулися за останні тридцять років, посилили збільшення наукових досліджень, метою яких є відновлення колишньої ролі і статусу лісосмуг України у захисті довкілля. Зокрема, розроблені методичні рекомендації з екологічної паспортизації, збереження, реконструкції існуючих та створення нових захисних лісових насаджень в Україні (Інститут агроекології і природокористування НААН України), опрацьовані питання упровадження в Україні концепції оцінки економічного значення екосистем, визначення результатів їхнього функціонування як екосистемних товарів та послуг (Інститут еволюційної екології НАН України), визначені загальні положення набуття права власності на лісосмуги в об’єднаних територіальних громадах (Національний університет «Одеська юридична академія»). Виконано також багато інших дослідницьких робіт. Серед них – започатковані (Інститут агроекології і природокористування НААН України, Канівський природний заповідник МОН України) дослідження синтаксономії полезахисних лісових смуг (Середнє Придніпров’я, Північне Причорномор’я). З 2021 р. вони продовжені у лівобережному Лісостепу і в інших регіонах України (Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України). Незважаючи на проведену роботу і зростаючий інтерес до лісосмуг, зумовлений новітніми екологічними викликами, пов’язаними насамперед зі змінами сільськогосподарського виробництва, дослідження стану та їхнього біорізноманіття досі носять фрагментований характер. Залишається відсутнім інтегральний аналіз та оцінка їхнього стану і змін, що відбулися в умовах проведених воєнних дій. Досі не надається достатньої уваги лісосмугам вздовж залізниць та інших транспортних шляхів, які крім основної захисної аеродинамічної відіграють важливі агромеліоративну, природоохоронну, екологічну та багато інших функцій. Мета роботи – доповнити оцінку нинішнього стану лісосмуг України та аргументувати необхідність проведення першочергових заходів з відновлення їхнього функціонування як лісомеліоративних об’єктів у зв’язку з новітніми обставинами, що склалися.

Мета роботи. Дослідження географічного поширення, еколого-ценотичних особливостей місцезростань та охорона видів роду Drosera. Методологія. Польові дослідження проводились в 2014-2015 рр. з використанням маршрутно-рекогносцирувального методу. Картосхеми поширення видів роду Drosera на території України виконані на основі аналізу літератури, за результатами опрацювання гербарних даних Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України (KWHA), Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного (KW), Рівненського обласного краєзнавчого музею (ROKM) та даних глобального інформаційного фонду з біорізноманіття GBIF. Наукова новизна. В результаті експедиційних виїздів було виявлено нетипові місцезростання Drosera rotundifolia та D. intermedia. В гідрологічній пам’ятці природи загальнодержавного значення «Озеро Святе» (Чернігівська область, Козелецький район) D. intermedia зростає разом із Nymphaea candida. Це пояснюється подальшим заростанням озерної частини гідрологічної пам’ятки природи «Озеро Святе» та перетворенням її на мезо-оліготрофне болото. В Рівненському природному заповіднику D. rotundifolia виявлено на лісовій дорозі, що проходить через заболочений сосновий ліс. D. rotundifolia зростає на дорозі епіфітно на старих колодах із сосни, якими було вислано лісовий шлях. Незвичні еколого-ценотичні умови зростання виду можна пояснити тим, що на дорозі відсутня конкуренція за елементи живлення та світло із представниками порядку Ericales, а деревина є гарним провідником дощової вологи. Висновки. Встановлено, що для Drosera rotundifolia на території України відомо 37 місцезнаходжень виду, для D. intermedia на території України відомо 40 місцезнаходжень виду, для D. anglica – відомо 25 локалітетів виду, а для D. obovata – 3. У зв’язку з тим, що всі представники роду Drosera є зникаючими стенотопними видами сфагнових боліт та інших рідкісних біотопів і всі види роду крім Drosera rotundifolia занесені до Червоної книги України, ми пропонуємо Drosera rotundifolia занести до нового видання Червоної книги України в категорії «вразливий».

Авторами було проведено критичне вивчення лишайників комплексу Nephroma laevigatum s. lat. на основі зразків лишайників, що зберігаються в гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Крім того, в роботі використані матеріали ліхенологічних досліджень з Національного природного парку "Зачарований Край" (Закарпатська область, Хустський район). Встановлено, що в Україні існують два види комплексу – N. bellum та N. laevigatum. Лишайники близькі між собою, проте відрізняються кольором серцевини та її реакцією на 10% розчин КОН. Nephroma bellum має білу серцевину з негативною реакцією на КОН, тоді як N. laevigatum має жовтувату серцевину, що червоніє від 10% розчину КОН. Підтверджено існування в Карпатах N. bellum. Ймовірно, що всі історичні повідомлення у першій половині 20 століття, 15 локалітетів, під назвою N. laevigatum відносяться до N. bellum. Останній раз N. bellum в Україні колекціонувала М.Ф. Макаревич у 1948 році (KW). В Україні, вперше за останні 75 років N. bellum був зареєстрований нами у Національному природному парку "Зачарований Край". Існування N. laevigatum s. str. в Україні підтверджено єдиним зразком з Криму, зібраним у 1950 році (KW). В Карпатах зростання цього виду поки не підтверджено гербарними зразками. За критеріями МСОП для N. bellum та N. laevigatum в Україні пропонується статус "у критичній небезпеці" та "регіонально вимерлий" відповідно. За існуючими критеріями Червоної книги України N. bellum та N. laevigatum можна віднести до категорії "зникаючі" та "неоцінені" відповідно та пропонувати до внесення у її нове видання.

Мета роботи. Дослідження ультраструктури поверхні листкової пластинки видів роду Viburnum L. флори України: V. opulus L., V. lantana L., V. tinus L. у зв’язку з необхідністю відбору стрес витривалих високодекоративних рослин за для озеленення антропогенно трансформованих урболандшафтів. Методологія. Матеріали відібрані в Гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного (KW) та Гербарій Львівського університету імені Івана Франка (LW) з різних точок ареалу. Використані методи світлової та сканувальної електронної мікроскопії. Наукова новизна. За допомогою методів світлов ї та сканувальної електронної мікроскопії детально досліджено ультраструктуру поверхні листків трьох видів роду Viburnum флори України. Встановлено ознаки, за якими види розрізняються. Серед таких ознак рельєф листкової пластинки: у V. opulus рельєф остеогребінчастий на адаксиальній поверхні та гребнеохоплювальний на абаксиальній; у V. tinus – горбкуватий та дрібногорбкуватий (відповідно), у V. lantana – остеогребінчастий на обох поверхнях. Крім того, види розрізняються типом кутикули (у V. tinus кутикула гладенька, у двох інших видів – складчаста); типом та ступенем розвитку епікутикулярного воску. Кристалоїдний віск спостерігається у всіх видів, проте у V. opulus він представлений гранулами, у двох інших видів – пластинками, зрідка гранулами. Кірка зустрічається зрідка у V. opulus та V. tinus. Найбільшу кількість воскових відкладів мають листкові пластинки V. tinus, найменшу – V. opulus. Розміщення воскових відкладів неоднорідне. Висновки. Вивчена мікроморфологічна будова ультраструктури листкової пластинки трьох видів роду Viburnum флори України. В результаті аналізу мікроморфологічних особливостей листка виявлені спільні для видів ознаки, та такі, за якими вони чітко розрізняються. Досліджені види характеризуються гіпостоматичним типом листкової пластинки, парацитними продихами, добре розвиненим епікутикулярним воском, більш інтенсивним опушенням на адаксиальній поверхні. Відмінними ознаками є рельєф поверхні, типи воскових відкладів, тип трихом (у V. opulus та V. lantana наявні 3-5-осьові зірчасті трихоми, у V. tinus такі трихоми відсутні; лише у V. lantana наявні залозки) та їх локалізація, тип та співвідношення продихових апаратів (у V. opulus переважають аномоцитні продихи, V. lantana – парацитні, V. tinus наявні лише – парацитні).